Глава 8

Аліса Білохвіст 

Я була дуже рада його бачити, аж до сліз.

Він, красивий та вишуканий, ніби принц прямісінько зі сторінок казки, відкрив мені двері автівки, запрошуючи до свого світу.

І я погодилася їхати, не знаючи куди, та й байдуже, головне, що з ним.

- Алісо, як день минув? – палаючий погляд сірих очей.

- Цікаво. Я знімалася в кіно! – вигукнула, сповнена хвилювань. Але приємних. Так рідко зі мною трапляються радісні події, я, зазвичай, притягую всі страждання та неприємності світу. Бабця казала, що то моя карма... Певно Бог вирішив наслати мені випробування, щоб я стала сильнішою та мудрішою.

- Я радий за тебе. Старайся, дівчинко, і все буде прекрасно, - покровительський тон, але ласкавий, такий, що гріє серце. 

- Я зроблю все, що від мене залежить аби не підвести тебе! – промовила як обіцянку. 

- Головне будь щасливою. Хочеш повечеряти? – раптом повернув кермо наліво.

Я хотіла говорити з ним, бути поруч, ловити та відчувати кожну мить. 

І не важливо, що саме ми робитимемо при цьому.

- Давай, - хоча ресторан зовсім не приваблював. Така гарна ніч, навіщо знову в штучне освітлення, псувати надмірною помпезністю та вичурністю простоту та інтимність…

- Ти не хочеш їсти? – побачив та зрозумів мій настрій.

- Не хочу в люди. – чесно зізналася. Рідко собі дозволяю розкіш говорити те, що дійсно думаю. Частіше мовчу. Але з ним не страшно, навпаки, затишно та безпечно.

- Тоді в Макдональс? Сто років туди не їздив! – вигукнув прямо як хлопчик, з ентузіазмом та азартом. 

Я з посмішкою кивнула, радіючи його пропозиції.

Ми жували бургери, запиваючи колючою колою, посеред нічного парку, розмістивши своє добро на лавці.

В цю секунду я відчувала справжнє щастя!

Хотілося зупинити момент назавжди: зупинися мите, ти прекрасна! 

- Ти світишся, сяєш, від тебе не відірвати погляду, - порушив блаженну тишу Платон.

- Так не відривай, - просто відповіла.

- Не буду! – підсунувся ближче, обійнявши за плечі.

- Ким ти працюєш, до речі? Сьогодні Ернест при всіх сказав, що я протеже дуже впливового чоловіка. 

- Ти не знаєш? - здивування та неочікуваність відобразилися на обличчі

- Та звідки ж маю знати? Я всього лише прибиральниця коридорів, - зітхнула тривожно та несміливо.

- Я – власник концерну та генеральний директор. Найголовніша людина в приміщенні, - гордості чи пихатості не було, ні, лише посмішка в погляді. Добра та привітна. І легка іронія, адже я така дурненька часом…

- Вау! То ти найголовніший Бос, а я твоя підлегла?! – невже класичне кліше любовного роману реалізувалося в моєму житті? Скільки подібних історій вже написано, вічна тема – багатий чоловік та бідна дівчина. І от це відбувається зі мною насправді.

- Не пряма підлегла, - засміявся, щиро та відкрито, і схопив сильніше в обійми.

-  Ну так, не гоже такому панові керувати батальйоном прибиральниць, - приєдналася до веселощів.

Які за мить трансформувалися в щось глибше, інтимніше…

Платон мене поцілував, і я розчинилася в ньому, повністю та без залишку.

До ранку гуляли містом, тримаючись за руку, говорив більше Платон, а я з радістю слухала.

Він має директивного тата, красиву та ласкаву маму і найріднішу сестру.

А ще навчався в США! Це ж скільки грошей потрібно! І інтелекту!

Він ділився студентськими жартами, витівками, а я… трохи заздрила. 

В мене цього всього не було… Лише люта мама, брат-інвалід і вічна робота. З дитинства.

- Алісо, ти, як завжди, мовчиш. Що в тебе в голові? Про що замислилась? – зупинився посеред дороги, тримаючи мою руку.

- Я хочу навчатися в університеті… Але вже пізно? І недоречно? – сумно стало від усвідомлення цього факту.

Хоча я мріяла і продовжу мріяти!.. 

- Алісо, зараз саме час для вступу в ВУЗ. Літо закінчується, на осінь можна йти на навчання. Я тебе влаштую в будь-який університет світу. Куди ти хочеш? Я не жартую. – знову прочитав мене як відкриту книгу.

- А що я маю зробити натомість? – знаю, що нічого не буває даремно. За все потрібно платити… Правда життя.

- Просто будь поряд зі мною при будь-яких обставинах. Зможеш? Не зважаючи ні на що! – це відчай? Що я побачила в очах Платона?

Чи готова кинутися в вир переживань, хвилювань та… кохання?

Віддати себе всю йому… 

Він перший…

І так хочеться, щоб я була його остання…

Що саме зараз мені запропонували? Яку роль? Коханої? Чи коханки?

- А ти одружений? – питання мимоволі вилетіло з моїх вуст, незважаючи на страх почути відповідь.

- Ні, Алісо, я не одружений, - тінь пробігла чи здалося?.. Невже таки щастя існує насправді?