Глава 7

Прибирала коридори, трохи нервуючи, оскільки час до зйомок нещадно наближався, а моя впевненість катастрофічно згасала, немов свічка на вітрі.

Ну навіщо ж я погоджувалася? Про що думала? 

Так поринула у власний світ, що не побачила жінку, яка проходила повз мене. Вона теж зачаровано про щось своє мріяла і от коса на камінь – моя швабра та її коштовні туфельки.

- Боже, перепрошую… - злякано прошепотіла. – Вибачте, будь ласка. – як незручно… Зараз скандал влаштує і все, кінець моїй роботі.

Молода жінка зі здивуванням розглядала мокрі білі туфельки на своїй мініатюрній ніжці, а я рахувала секунди до початку істерики.

-Та нічого, я сама неуважна, йшла і не дивилася куди, -  реакція жінки ввела мене в ступор. Що? Не крики та звинувачення? 

- Мені перш за все потрібно було дивитися. Ще раз вибачте, - тихенько промовила.

- Добре, що ми порозумілися. Гарні люди завжди знайдуть спільну мову. Приємної роботи! – посміхнулася щиро та навіть ласкаво і пішла по своїх справах.

Яка благородна леді! Як в книгах 18 сторіччя – вишукана, елегантна і лагідна.

Час неспинно втікав і от я прийшла до знімального павільйону.

Аж ноги трясуться, хоч би не знепритомніти від хвилювання…

- Лора Лея! – чудо в пір’ях, наш режисер, а також продюсер за сумісництвом, зустрів з властивим йому пафосом.

Кругом незнайомі люди і… я… серед усіх.

- Добрий вечір, - зніяковіла та зашарілася. 

- Дорогі колеги, це наша нова зіронька, протеже одного заможного чоловіка, тому не ображати дівчинку! – в цю мить хотілося провалитись крізь землю… Тобто я тут через свої звʼязки із Платоном?! 

Але що вже маю вдіяти? Погодилася, мушу працювати.

- І кому це опудало потрібне? – Лоліта власною персоною. Погляд зверхній і принизливий. 

- Фільтруй, красуне, - Ернест миттєво перетворився з пафосного гуся в серйозного начальника.

І вона заткнулася.

Хто ж такий Платон?.. Ким він працює?..

Вперше мене зацікавило дане питання. До цього моменту було абсолютно все одно. Запитаю при нагоді.

- Алісо, в тебе одна сцена. Там три слова: «Я не знаю». Здивування і нерішучість в погляді на 4 секунди і кінець. Зрозуміла? Зараз тебе підготують, перевдягнуть і підеш на репетицію. 

Я як сліпе кошеня слідувала за завданнями і людьми, що мене фарбували, одягали… Скільки праці заради 6 секунд епізоду.

- Давай, дівчинко, мотор! - крикнув наш гуру серіалу.

Я не могла зібратися, тому що на мене всі дивилися... І ніби чекали мого провалу.

- Зберися, Алісо. Просто уяви, що нікого навкруги немає. Ти і твій брат. Давай, вірю в тебе, - відвів мене в сторону Ернест і проникливо поглянув в очі, віддаючи мені свій спокій та впевненість.

І я спробувала. Як завжди роблю, коли відсторонююсь при криках та побоях. Просто ігнорувати, відгородитися, заглибитися в себе.

Ще до всього додатково уявила себе на місці Катерини - моєї героїні, яка розмовляє зі своїм братом Анатолієм.

Три дублі і готово.

Виявляється, що нічого надприродного. Чітко дотримуватися інструкцій, не звертаючи уваги на натовп, камери, світло. 

Ніби в книзі, коли описуєш емоції героїв, на певний час перевтілюючись та занурюючись в їх свідомість.

- Алісо, ти дуже талановита! Я в захваті! – кружляв хороводи навколо мене Ернест. 

А я не знала чи вірити його схвальним оповідям. Через Платона, який влаштував мене сюди.

Але вже тут, значить буду робити все, що від мене залежить аби не осоромитися та не підвести чоловіка.

Платон…

Я прокинулася з думками про нього, щогодини згадувала та сподівалася хоча б на мить зустрітися поглядами, а під вечір скучала…

Хто б міг подумати…

Навіщо відмовилася від зустрічі?

Всього девʼята година, могли б трохи часу провести разом, натомість доведеться їхати додому.

Платон Залевський 

Весь день в думках крутилася мила прибиральниця. 

Згадалися юнацькі часи, коли фантазії про дівчину переслідували вдень і вночі. 

І тут таке ж наслання.

- Привіт, - зайшов поважно, як кіт, мій вірний товариш та друг.

- Привіт, ти вже бачив Юліану? - знаю, що Гарік ховається від неї як тільки може. Але впевнений, що мишка буде впіймана з часом. Така його доля - стати моїм зятем. Нехай поки бігає. 

- Так. - лаконічно зітхнув. - Ти з нею розмовляв? Знаєш, що Ангеліна погодилася на пропозицію? 

Знав. Розмовляв. Прийняв як факт.

- Ми домовлялися з батьком про термін в пів року, тому в мене ще є трохи часу. 

- Від долі не втечеш, - теж мені філософ! Це в нього доля - в мене голий розрахунок та домовленість.