Глава 4

Аліса Білохвіст 

На роботу йшла з неоднозначними почуттями – і хотілося побачити красеня Платона, і боязко. 

Ні, ліпше буду триматися від нього на відстані, чоловіки – зло, звичайно крім братика.

- Добрий ранок, ти в нас сьогодні зірка! – дівчата зустрічали в роздягальні з посмішками, хто з щирими, а хто із заздрісними… Люди людські, я сама не знаю як реагувати на свої вчорашні пригоди.

- Не те щоб зірка… Заміна, - тихенько промовила, перевдягаючись в спецодяг.

- Тим паче! Яка ти, Алісо, була гарна! – пролунало від когось.

- Дякую, - зніяковіла геть… Скоріше б втекти, якомога далі від всіх.

Швабра, ганчірка і я тихенько мию коридор, але емоції все ще бурлять в крові, не даючи зосередитися на виконуваній роботі.

Чи зустрінуся сьогодні з Платоном?

Як він себе поводитиме?

Вчора ж поцілував… Боже, про що я знову думаю?

- Це ти в нас та вискочка, що вчора мене замінила? Ну таке… Я думала буде краса та грація, натомість... Що попало. Мала б бути вродлива дівчина, а воно щеня безпородне! – раптом почула зі сторони.

Обертаюся – стоїть справжня намальована Барбі, натуральна лялька, навіть вії такі ж нереальні.

Підбори до неба, сукня ледь прикриває причинне місце, на обличчі від природного тільки зіниці, а біляве волосся розпушене по всій довжині.

- Перепрошую? – ледь чутно попросила повторити. Не те щоб приємно таке чути ще раз, але, певно, доведеться… Розібратися ж потрібно?.. Чи може промовчати?

- Я – Лоліта! – ніби це мені про щось говорить… Хоча ніби вчора про неї той, з пірʼям, розповідав.

- Добрий день, Лоліто, - поставила швабру.

- Запамʼятай раз і назавжди! Ти – ніхто! А я – зірка! І те, що вчора сталося є прикрою помилкою! Я і тільки я можу носити свої сукні! Ти зі мною, дурна прибиральнице, не звʼязуйся, я тебе знищу! – злість та зневага в кожному слові… Неприємно.

Я знаю, що я ніхто. 

Прибиральниця коридорів, офіціантка в барі, посудомийка.

Але я ж людина…

Навіщо мене принижувати?

Навіщо ображати?

Вона старша на добрі 10 років від мене, впевнена та багата.

То ж навіщо так гостро реагувати? Звинувачувати у власній помилці? Адже сама не зʼявилася вчора ввечері.

Чи я просилася мене наряджати? Чи намагалася себе показати?

- Добре. Я Вас зрозуміла. Буду працювати, - в голові купа питань та аргументів. Але…Я як завжди покірно погодилася.

Так простіше.

Я нічого не доведу скандалом чи розробками прямо зараз, вона не готова слухати, а я не хочу втрачати час, емоції та нерви на безплідну розмову.

- Лоліто, ти знахабніла до краю! – голос Платона ввірвався в ефір і заполонив його.

Красивий, роздратований та суворий. Лютий погляд спрямований на жінку, потім лагідніший в мою сторону. 

-  Платоне, привіт. Ти чому такий незадоволений? Я вчора просто не змогла з'явитися, були обставини, а ви мене замінили на цю... - яка неприємна персона, і видно, що Платону теж.

- Лоліто, ти порушуєш умови контракту і ще й принижуєш мого співробітника. Ми з тобою поговоримо окремо. Наразі я чекаю вибачень перед Алісою. - твердий голос, стримана поведінка... Мій захисник та герой! 

За  недовге життя мало хто ставав на мій захист, бабуся, подруга Кіра і декілька хлопців з класу, от і всі добрі люди... Більше ображали, або ж просто ігнорували.

- Я не буду! - капризно закричала зірка Лоліта. Ніжкою тупнула, гарцюючи перед ним.

- Тоді ми розриваємо контракт. 

- Що?! Через неї? Там космічні штрафи! - вищала на рівні ультразвуку, аж вуха закладало.

- Я багата людина, можу собі дозволити, - твердий, як граніт. 

Це ж заради мене?.. Може сказати, що не потрібно таких жертв, я ж не ображаюся навіть. Просто вона така пихата та недалека людина... Але мовчу.

- Вибачте! - вичавила Лоліта. 

І пішла, швидко, майже побігла, вправно, на підборах, виляючи задом.

- Алісо, потрібно нахабних людей ставити на місце, а не терпіти. - підійшов ближче до мене. А я мимоволі перестала дихати... - Підеш сьогодні ввечері зі мною? 

- Куди? - прошепотіла, не відводячи зачарованого погляду.

- На побачення. О 20:00 заберу. Я вже знаю, де ти живеш. То ж до зустрічі. - погладив мене по щоці і пішов.

Я ж в шоці проводжала його спину.

Йти чи ні?..

Боже... З цими потрясіннями геть забула за роботу! Я ж не зможу, оскільки працюю на зміні в барі!

Потрібно його знайти і все пояснити.

До обіду ретельно займалася роботою, не ризикуючи податися на пошуки Платона. Але ж час не стоїть на місці, тому ховайся не ховайся, а проблема нікуди не зникне.