Глава 1

Сьогодні мій перший день на новій роботі.

Я зовсім не переживала, хіба за те, щоб не ображали і начальниця видалася хорошою людиною.

Сповнена рішучості працювати добросовісно та якісно, як завжди намагалася робити в своєму житті, я переступила поріг фешенебельного приміщення .

- Нічого собі хмарочос… Як у американських фільмах… - мимоволі прошепотіла вголос.

Боязко увійшла в хол будівельного монстра і обімліла… По відчуттях я тут і загину… Це ж скільки прибирати таке диво архітектури?

Стою, відкривши рота, розглядаю чудернацьку місцевість – велетенської висоти стеля, блискуча підлога, все зі скла та пластику, ніби космічний корабель.

Раптом повз мене проноситься чоловік, ледь не збивши на своєму шляху.

Я почала балансувати на межі фолу, але все ж втрималася вертикально.

А от чоловік збив свою траєкторію руху моїм тілом і потрапив прямісінько в зелений кущ чи то дерево, що мирно стояло в кутку. 

Деревце впало, земля посипалася, чоловік обернувся і зі злістю на мене подивився.

Який красень!!!

Аж подих перехопило… Вперше така реакція на представника протилежної статі.

Мої очі ловили кожну рису обличчя невдоволеного чоловіка, автоматично читала по губах його претензії в свою адресу, просто не реагуючи.

Я звикла абстрагуватися від зовнішнього світу, крики в мій бік зовсім не новинка, скоріше буденність.

Тіло як у Аполлона (принаймні таким я його уявляла в своїх фантазіях): кремезний, височенний як Ейфелева вежа, профіль такий, що хочеться намалювати, а очі… Як два діаманти – яскраві, палаючі та насичено-сірі, ніби сталь на сонці.

Я з особливою цікавістю роздивлялася його, естетично насолоджуючись вродою молодого багатія. 

- Ти мене чуєш?! Ти чому тут вештаєшся? Ким працюєш? – нарешті пробився голос через мою стіну відчудження. Тому що перестав підвищувати голос. Автоматична реакція психіки, натреновано роками.

- Я йду влаштовуватися на роботу, прибиральницею. Вибачте, будь ласка, - посміхнулася щиро та наївно. І трохи винувато. Не стояла б тут, розкривши рота – чоловік би на мене не натрапив. І деревце шкода. 

- Ти ж зовсім юна, тобі хоч є 18 років? – я побачила цікавість в погляді. Чи то мені здалося?

- Виповнилося місяць тому, - гордо відчиталася. А то ще проженуть. А мені конче потрібна робота. Щоб платили зарплатню. І не ображали.

- І ти влаштовуєшся прибиральницею? – здивування в голосі перемішане зі зверхністю? Саме так… Типово. На жаль.  

- А що поганого в посаді прибиральниці? Без нас багатьом людям було б дуже некомфортно працювати в своїх просторих світлих офісах чи обідати в затишних кавʼярнях, та навіть по вулицях міста ходити. 

Чоловік промовчав, махнув на мене рукою і пішов.

Якась місцева шишка, багатий бос чи начальник. 

Не вигнали і слава Богу, пішла я документи відносити у відділ кадрів.

Працювати прибиральницею, звичайно, мене змусили життєві обставини, а мріяла я вступити до ВУЗу і стати справжньою письменницею… Перед очима виник образ моєї автограф-сесії, на якій я, молодий та успішний автор любовного романа-бестселера, підписую палітурки. А людей море, аж за горизонтом не видно…

- Білохвіст? – голос зі сторони відволік від фантазій на тему прекрасного майбутнього. 

- Так, - тихенько відповіла.

- Ми Вас оформили, можете йти за Клавдією Семенівною, вона видасть спецформу і можете починати працювати від сьогодні, - дівчина з відділу кадрів вичавила байдужу посмішку і махнула рукою на жінку років 50-55, маленьку та… добру. Дякувати Богові. Злих людей я відчуваю нутром і обходжу максимально дальньою дорогою.

- Добрий день, я – Аліса Білохвіст, сподіваюся,  Ви не розчаруєтеся, що взяли мене на роботу, - з усієї сили намагалася сподобатися новому начальству. 

- Добре, Алісо, за мною. Побачимо, як ти працюватимеш. – обвела гострим поглядом

- Там деревце перевернулося в холі, якщо ще не прибрали, то можна я приберу? – вже після роздягальні в коридорі розглядала себе в відображенні вікна, які натикані всюди, таке собі скляне царство.

Що сказати? З моїм зростом 173 см форма виглядала непристойно короткою. Хто взагалі в сукнях прибирає? Придумали диво дивне. 

- Йди за миючими, я показувала твою стійку, якраз хол і коридори від 1 по 7 поверхи – твоя територія. А я перевірю якість виконаної роботи трохи згодом. Не філонь, в нас все має блищати! – грізно ткнула пальцем на вікна, скло та білий пластик.

Звичайно, деревце вже прибрали, тому я вирішила помити підлогу, раз вже тут.

Чесно поставила табличку «Обережно, слизька підлога», як вчили під час вступного інструктажу і взялася за роботу.

Гуркіт справа відволік від особливо далекого закутка, я навіть не встигла згрупуватися, як мене повалили і вляглися зверху. 

Як же боляче… А ще ніяково… Відчувалося чоловіче тіло… Тверде, як загартована сталь. Розплющила очі, а вони знайомі.