Пірати

ПІРАТИ
Тіло пірата лежало на палубі та стікало кров'ю. З його серця стирчав клинок. Лірон стояв над ним та тяжко дихав, намагаючись зрозуміти, що він тільки-но зробив. Мішель спокійно стояла осторонь, а обличчя Елізи було мокре від сліз.
Під місячним світлом, Ліріон розв'язав  Елізу, і вони обійнялися, неначе втопленники, що знайшли порятунок у морській глибині. У темряві їх обійми здавалися спокоєм, який затамував всі турботи і страхи, що накрили їх як хвиля.
- Він мені всеодно не подобався.- Почувся позаду голос Мішель.
                                             ***
Маргарет стояла на кухні поруч з морською відьмою, яка пильно стежила за кожним її кроком. Вони разом мішали горщик з крихкими інгредієнтами, створюючи ароматні страви для жорстоких піратів. То лише піддавало відчуттю їхньої безпеки та злагодженості в цій морській бурі.
Герет сидів за столом, виштовхнутий до краю, з виразом напруженості на обличчі. Погляд його був зацікавлений, але водночас насторожений, коли він зустрівся зі злим поглядом Чорного краба, який намагався змусити його приєднатися до їхньої банди піратів.
Кайлан сидів спокійно на стільці, зберігаючи вираз безтурботності на обличчі. Він уважно слухав капітана, зберігаючи свою таємницю в непорушній таємниці.
                                              ***
Двері в каюті капітана відчинилися з великим поштовхом.
- Капітане! Вони вбили молодшого матроса.
Очі Кайлана розширилися, він не думав, що їхня подорож обернеться вбивством.
Капітан швидко вибіг на палубу, та дістав шаблю.
Коли  пірати стояли на палубі то побачили тіло матроса, але Ліріона і Елізи не було.
В цей момент якась тінь вдарила рудого матроса, та розв'язала Герета, а потім Маргарет і Кайлан теж зникли.
Пірати розгублено рухалися по кораблю, освітлюючи темні куточки ліхтарями. Капітан давав короткі, рішучі команди, керуючи пошуками. Вони перевіряли кожну каюту, кожен закуток, намагаючись знайти сліди зниклих. Рудий матрос, що став жертвою нападу, рушив за ними, розглядаючи кожен куток, якщо бачив відгомін їхнього присутності.
- Ви впевнені, що тут шукати не будуть?- запитала Маргарет.
- Ні, вони забули про існування цього місця,- відповіла Мішель.
Кімната була дуже скромною і невеликою. Стіни були вкриті старими дерев'яними дощечками а підлога покрита брудним килимом. На стелі можна було побачити великий павутиння. У кутку кімнати стояв старий стіл з розбитою ногою, поруч із яким лежав стілець без спинки. На стіні був важкий металевий люк, який виглядав як вхід або вихід. Примітивний ліхтар, що розсіяв тепле світло, був підвішений на гачку у верхньому куті кімнати. Кімната виглядала відсутністю зручностей, але в той же час, вона створювала враження захованого куточка, де можна було тимчасово відійти від небезпеки та роздумати над подальшими діями.
- Коли цей галас стихне, і вони ляжуть спати, я витягнув вас, та посаджу в маленький човен,- пояснила Мішель.
- Але чому ти це робиш?- запитав Кайлан.
- Не знаю.
Кайлан відчував сумнів у голосі Мішель.Однак він вирішив не настоювати на відповіді. Замість цього він змовк, роздумуючи про те, що може приховувати Мішель, і як це вплине на їх подальші дії.
Мішель покинула їх, та пішла до капітана.
П'ятірка залишилася в забутому куточку корабля, та тихо сиділи, щоб не звертати на розмови увагу піратів.
- Не вірю я їй,- серйозно заявив Герет.
Маргарет поклала голову на тверде плече Герета.
Мішель повернулася на палубу, там бігали пірати та верещали, щоб  виходили, інакше ті  помруть.
Мішель спокійно пішла в каюту капітана та відчинила двері.
- Де ти була?
- В своїй каюті, мені не було цікаво втручатися в пошуки цих мандрівників.
Капітан посміхнувся та підійшов до дівчини, і провів пальцями по її волоссю.
- Мені байдуже де вони, якщо вони вирішили пливти через море, до довго вони не витримають,- зловісно сказав той.
- Мені теж.
- Я знаю, ти така холодна.- Капітана шепотів їй на вухо.- Навіть до мене.
Вона відштовхнула його, та вийшла зачинивши двері.
                                                ***
Маргарет розподілила сухарі та воду серед усіх присутніх, допомагаючи зменшити їх голод і спрагу. Їх злиття в цьому страшному моменті надихало їх на спільність та взаємну підтримку в невідомості.
Лірон змивав водою кров з рук. Вони сиділи в тиші,  в маленькому куточку корабля, надіявшись, що Мішель не збрехала.
- Не думав, що нас занесе, аж до вбивства,- пошепки вимовив Герет.
- Якби я цього не зробив, то загинула б Еліза.- з люттю  сказав Ліроін.- Цей хворий збоченець міг зробити все що завгодно.
Еліза дала йому хустку, щоб той витер руки.
- Дякую.
- Це всеодно пірат,- заспокоювала дівчина, доторкаючись до його руки.- Такий як він не заслуговують на життя.
В темряві від м'якого світла ліхтаря, очі ельфа наче світилися. Він дивився їй очі, але потім дещо помітив, і це його збентежило.
- Елізо, де твої ельфійські вуха?
- Я зняла їх, щоб не загубити,- пояснила дівчина, дістаючи їх з потайної кишені в шортах.
Вона простягнула руку ближче до світла, щоб Лірон їх побачив.
- Добре, що ти їх бережеш.
Дівчина посміхнулася та заховала їх назад.
Хтось почав смикати поламані двері. Герет запхав руку в сумку та дістав свій клинок, а Лірон лук на стріли. Вони думали, що це вже пірати їх знайшли, але це була Мішель.
- Вибачте, що налякана.- Вона побачила як Герет стоїть з клинком, а Лірон направив стрілу.- Все добре, вони вже заспокоїлися.
Герет сів на місце і Лірон теж.
Мішель прикрила двері, та сіла біля них.
- Мені шкода, що ви вплутатися в це,- із жалем промовила вона.
- Ми тобі не віримо,- сказав Кайлан.
Вона врізалася в нього поглядом, але він був спокійним.
- Хай там як, але це єдина надія,- вимовив Герет.
- Бачите люк?- Мішель тицьнула пальцем на стелю.-Ви  вилізете через нього коли я постукаю, там я приготую човен і ви сядите в нього.
Мішель встала  зі стільця та  направилася до виходу,знову зачинила гнилі двері, і залишила їх.
                                          ***
Човен був прив'язаний до корми корабля, неподалік від того місця, де знаходилася маленька  кімната. Вона розшнуровувала мотузки , які тримали човен на місці, переконуючись, що всі з'єднання міцні і надійні. Після цього вона перевірила всі поплавці, щоб бути впевненою в їхній цілісності, та впевнилася, що весла лежать в човні, готові до використання. Потім Мішель приготувала ліхтар, щоб мати достатньо світла, щоб пливти вночі, та переконалася, що човен готовий до відправлення.
Мішель постукала по залізній кришці люка.
- Це напевно вона,- сказа Герет.
Чоловік почав відсовувати люк, тож коли показалося місячне небо перша полізла Еліза. Мішель подала їй руку та витягла. Потім Маргарет, а за нею Кайлан та Герет. Лірон був останній бо йому доручили загасити світло.
Коли вся команда стояли на так званому балконі, вони побачили внизу човен.
-Ось він,- відзначила Мішель, показуючи на нього.
Перший заліз Герт та подавав руку дівчатам. Маргарет обійняла Елізу, та спостерігала за чоловіками. Вони намагалися зробити це якомога тихіше, щоб не звернути увагу піратів.
Тож коли залишився тільки Кайлан та  Мішель, він  промовив:
- Можливо ти попливеш з нами?.- Він міцно тримав її за руку, їх пальці сплелися.
- Я не можу...
- Чому? Ти не така як вони. Хіба ти щаслива з ними?
- Я не...-Вона не могла підібрати слова, щось не давало їм говорити.
- Кайлане!- Почувся голос Герета який стояв в човні тримаючи весло.- Давай вже, а то я не хочу залишатися з цими піратами.
Кайлан відпустив руку Мішель та сів в човен. В цей момент він відчував жаль за іншу людину. Мішель почала розмотувати іншу мотузку яка тримала човен.
Він вже збирався поринути в сумних думках, аж раптом Мішель застрибнула до них в човен.
Юнак  почав її ловити, бо вона втратила рівновагу при стрибку. Він тримав її  за талію та загубився в її очах.
Нічне море розкидався перед ними темним та загадковим. Стрічки місячного світла танцювали по хвилях, створюючи ілюзію сріблястої дороги. Шепіт вітру супроводжував їхню подорож, а запах моря навіював спокій та відчуття вільності. Одинокий човен, пливучи усередині нескінченної темряви, став символом їхнього звільнення від пасток, що їх оточували.
Повітря наповнювалося свіжістю морського бризу, який мав легкий солоний аромат. Також відчувався запах вологого дерева, океанської рослинності та віддалених прибережних скал. Цей аромат був сумішшю чистоти, природи та невизнаної таємниці, яка переповнювала нічне море.
- Я бачу в нас поповнення,- заявив Герет.- Але тепер до справи, бери весло.
Кайлан приєднався до Ліріона та Герета. Вони почали відпливати.
Мішель сіла поряд з Маргарет. Еліза дивилася на піратський корабель, та дякувала,що вони там не затрималися на довго. Вона ще довго вдивлялася на його величність, та страхітливість, але якесь відчуття наказувала їй поглянути на палубу, там стояла постать в палаці, та підняла руку, щоб помахати. Дівчина розуміла, що окрім неї цього ніхто не бачить тому мовчки споглядала на неї. Та постать зникла після того як вона перевела погляд на море, але повернувшись назад, там вже нікого не було.
Пливти до берега їм довелося не довго. Тож через дві години вони дісталися острова, якого бачили ввечері, перед тим як їх захопили пірати.
Коли команда приплила до берега, їх привітала неймовірна картина: світлі вогники, що мерехтіли серед темряви, оживили ліс. Будиночки на деревах виглядали як чарівні лісові гнізда, освітлені ліхтарями з натурального матеріалу, що створювали неповторний атмосферний світ. Тут і там лунали дзвінкі сміхи і гомін, свідчачи про живу активність мешканців цього магічного місця.
Коли команда наближалася до цього місця, то все більше вражалися деталями.
Світанок приніс із собою нове життя в містечко. Вони бачили, як жителі прокидалися від сну і розпочинали свої щоденні справи. Почували дзвінко різних звуків: кроки, що відбивалися вуличками, голоси розмов, дзвін келихів у кав'ярнях. Веселі посмішки дітей, які бігали вулицями, і радісні мелодії, які лунали від музикантів на площах, створювали атмосферу радісної справжньої життєрадісності. У цьому містечку панувала гармонія і спокій, які були так потрібні команді після всіх переживань.
Наближаючись до цього місця, команда відчувала, що опинилася в казковому світі. Вони бачили розкішне розмаїття квітів усіх кольорів від ніжно-рожевих до яскраво-червоних, які розцвітали навколо, ніби вітаючи їх. На стовбурах величезних дерев спокійно розташувалися привітні будиночки, переплетені гілками і лозами. За кожним поворотом їх чекали нові дива: струмки, що спадають з неприступних скелястих узлісь, дзвінкі пісні птахів, що літали між гілок, і запах свіжої зелені та квітів, що наповнював повітря. Кожен з них відчував тепло і гостинність цього місця, яке віддзеркалювало спокій та красу природи.
А ще ці люди не було сході на звичайних, на їхніх спинах були різних розмірів та кольорів крила метеликів.
Вже "шестірка"  помітила різні розміри та форми крил, які були різнобарвними та вражаюче красивими. Деякі мали великі крила, схожі на розпростерті крила метеликів, і переливалися всілякими відтінками блакитного, зеленого та фіолетового. Інші мали менші крила з ніжними візерунками, які нагадували крила екзотичних метеликів з тропічних лісів. Також були особливість: деякі люди мали крила зі збільшеними очима, що додавало їхньому образу загадковості та магічної привабливості. Вони спостерігали за цими різноманітними створіннями, відчуваючи себе як частина дивовижного казкового світу.