Темрява на горизонті

7
🌿
ТЕМРЯВА НА ГОРИЗОНТІ 
-ЛІРІОН!,- кричала дівчина, та смикала його.- ЛІРІОНЕ!
-Що трапилося? - занепокоєно запитав Ліріон, підводячися на лікті і оглядаючись на непроглядну темряву.
- Я ходила на кухню, щоб попити води,- дуже важко говорила дівчина.- Потім я побачила у вікні її, ту саму постать.
Ліріон спокійно сів, взявши її за руку.
-Не хвилюйся, можливо, це просто вигадка,- відповів він намагаючись заспокоїти її.- Але ми перевіримо це разом. Підемо подивимось, що там.
Вони пішли , Еліза міцно стискала його руку та йшла за ним.
Ліріон обережно взяв ліхтар, що стояв на столі, та вирушив разом з Елізою на подвір'я, де вона помітила ту постать. Ліхтар освітлював темну ніч, а вони спостерігали за довколишнім місцем.
Ліріон подивився на Елізу з питанням у очах. Еліза спробувала виразити свої почуття, але все виглядало спокійно. Здається, постать в чорній мантії зникла.
Зайшовши всередину, Ліріон дав їй навар з трав, щоб вона заспокоїлася.
- Випий це,- наказав він, віддаючи чашку їй в руки.- Воно заспокоює.
Еліза вдячно прийняла навар від Ліріона, спробувавши заспокоїтися. Обидва вони присіли за стіл і мовчки насолоджувались теплим напоєм у спокійному освітленні кухні.
Хоч він намагався не бентежитися, але всередині він нервував більше ніж вона. Він розуміє, що темрява вже близько і потрібно діяти.
- Це була вона знову,- зауважила вона.
- Так,- відповів той, бо не хотів брехати їй.
Еліза пила навар, та все ж таки  сильно нервувала.
- Елізо, давай краще завтра про це поговоримо,- сказав він сонним голосом.- А зараз лягай в ліжко, я не думаю що вона знову прийде.
Еліза залишила чашку на столі, та попрямувала в спальню. Ліріон дістав нічник в формі місяця, щоб їй не було так страшно.
- Слухай, вибач за запитаннями,- схвильовано запитала дівчина.- В тебе немає м'якої іграшки?
- Є,- відповів він, попрямувавши  до шафи та дістав м'якого медведика.
-Ось, - наголосив він простягаючи іграшку дівчині.-Мені колись подарувала його мати, не тому що я був малий, вона просто  пошила його для мене на пам'ять.
Еліза взяла його та поглянула на нього: він був коричневий, та м'який, оченята гудзики, та милий носик. 
Притуливши його до себе вона лягла, а Ліріон накрив її ковдрою.
Вони знову заснули, але на цей раз її вже ніхто не бентежив.
                                       ***
Ніч минула спокійно, тож на ранок вони поснідали та пішли на тренування, а потім завітали до Маргарет.
Маргарет зустріла Елізу обіймами, Лірон стояв осторонь і спостерігав за цим щасливим моментом.
Вдосталь наговорившись дівчина вийшла на двір з Ліроном.
-Еліза, часу вже майже не залишилося. Наша подорож у ліс почнеться цього тижня. Темрява приближається, і ми повинні бути готові, - сказав Ліріон, дивлячись їй в очі з виразом серйозності.
- А Маргарет?, запитала дівчина, вона не знала як буде без неї.
- Вона все знає, і піде з нами,- відповів він, поправляючи волосся дівчині.- І не тільки вона,- додав ельф.
- Я знаю, що ти добре навчилася стріляти, тому я думаю ти впораєшся,- підбадьорливо наголосив він.
Вони зайшли знов всередину готелю.
-Маргарет, ми маємо серйозну справу, і нам потрібно бути готовими. Якщо є щось, що ти можеш нам порадити, будемо вдячні,- серйозно наголосив Ліріон.
-Нехай Герет та Кайлан приєднаються до нас в подорожі,-порадила жінка.-Вони можуть бути корисні, особливо у лісі.
-Дякуємо за пораду, Маргарет. Ви праві, вони можуть стати нам в нагоді,- відповів він.-Ми обов'язково звернемося до них.
- Тоді збирайте речі,- наказала вона.- Я буду ввечері вас чекати, Герету і Кайлану я повідомлю.
Еліза та Ліріон вирушили назад до його будинку.
Коли вони зайшли то там була та сама затишна  атмосфера.
- То ми вирушаємо прямо сьогодні?, запитала вона.
- Так, сьогодні опівночі,- наголосив ельф.
Еліза відчула що Ліроін  знову змінився, він був дуже напружений, та з скляними очима.
- Еліза,- гукає він,- Потрібно тебе зібрати.
Під час плетіння волосся Ліріон плавно розплутував його та діставав долонькою невеликі сувійки. Його рухи були ніжними та вправними, створюючи елегантні заплетені укладки на голові Елізи.
Так, Ліріон вдало створив ельфійську зачіску, яка прикрашала волосся Елізи, додаючи її образу відтінок елегантності та екзотичності.
- В мене є дещо для тебе,- оголошує він, діставши з коробочки срібні ельфійські вуха.
Ліріон відклав частину волосся Елізи, ніжно встановив срібні ельфійські вуха на відповідні місця, намагаючись зробити це якнайакуратніше, щоб виглядати природно та стильно.
- Вау,- вражено вимовила вона.- Я тепер схожа на ельфа!
- Ти, найгарніший ельф якого я бачив,- зізнається він.
Ліріон із захопленням дивився на Елізу, його очі віддзеркалювали невимовне захоплення та вдячність, а його посмішка висвітлювала ніжність та відчуття особливого зв'язку між ними.
Лірон ось ось мав сказати таємницю яку Еліза сприйме дуже боляче, тому він почав:
-Коли твій дідусь помирав на битві, його останніми словами було про те, щоб я захищав тебе та оберігав,- з болем говорив він.-Обіцяю, я буду стояти на тобі поперек шляху, нехай навіть самі темряви тривожать, я завжди буду поруч.
Він стояв біля вікна, а дівчина сиділа на дивані, та дивилася на Ліріона.
-Дякую, Ліріон,- відповідаючи Еліза відчула сум і тепло в цих словах.-Твоє обіцяння значить для мене дуже багато. Ми разом, і ми подолаємо цю темряву разом
Еліза встала і підійшла до Ліріона, обійнявши його міцно. Вона відчувала його тепло та підтримку. Ліріон, трошки вищий, нахилив голову, лагідно поклавши їй на чоло, як знак спільної сили.
Ліріон лагідно гладив її, пальцями ніжно перебирав волосся. В цьому простому жесті відбивалася ніжність і рішучість, готові боротися за світло разом в цьому світі темряви.
Еліза, відчувши тепло і захист у Ліріона, не витримала і розплакалася, віддавши волю своїм емоціям. 
Своє червоне обличчя від сліз вона підняла та поглянула в очі Ліріона. Він поцілував її в чоло, та обійняв ще сильніше.
- Ліріон, за короткий час ти став дуже близький  для мене,- вона почала плакати ще більше.- Я не хочу тебе втрачати.
- Ми вб'ємо цю темряву раз і назавжди,-  наголошує він.
Стоячи в обіймах Ліріона, Еліза відчувала спокій і захист, який давав їй цей момент. Заспокоєна, вона вирішила відійти трошки, тримаючись за руку з ельфом, готова вирушити в подорож.
-Дорога в глибину лісу може бути важливою. Треба бути готовою до всього, Елізо,- наголосив він.
-Я знаю, Ліріоне. І я вдячна тобі за твою підтримку,- сумно зітхає вона.-Ми разом в цьому, правда?
- Так, ми разом,-починає ельф.-На цьому етапі і ти дізнаєшся багато нового, і я буду поруч, щоб допомагати тобі впоратися з усім.
-Обіцяю, ми пройдемо цей шлях разом і вирушимо в темряву завдяки твоїй сміливості та моїй допомозі,- впевнено повідомив він.
-Спасибі, Ліріоне. Зараз важливо не втрачати дух і йти вперед.
                                              ***
Під час збирання речей Ліріон взяв свій ельфійський лук, а Еліза поклала в рюкзак книгу Донни Тарт, кілька фляг з питною водою і карту лісу, яку вони намагалися підготувати до подорожі, а також новий щоденник, щоб робити записи своєї подорожі. Вони також вирішили взяти трошки провізії, щоб мати достатньо їжі на шляху.
Вони взяли сухофрукти, горішки, хліб, та невеликий запас меду. Така їжа забезпечить їх енергією та буде зручною під час подорожі в глибину лісу.
Ліріон довго оглядав свій будинок, відчуваючи сум на думку про те, що йому доведеться залишити його на деякий час. Однак він вирішив приховати свої внутрішні почуття і зосередитися на завданні, яке їх чекало в лісі.
Ліріон написав батькові листа, розповідаючи про свої плани вирушити в ліс, і попросив щоб той взяв обов'язок нагляду за садом та квітами. 
Спакувавши свої речі, зупинилися на мить, щоб насолодитися чаєм перед важливим подорожжю. Затишна атмосфера наповнювала кімнату, аромат чаю створював відчуття спокою.
-Ми обрані для чогось великого, Ліріон,-пояснює вона.-І, можливо, наші долі переплітаються не просто так. Ми зробимо це разом, несучи один одного.
-Ти завжди знаєш, як мене підбадьорити, Елізо,- вдячно вимовив ельф.-Я дякую тобі за твою сміливість і сили.
-Ми в цьому разом, Ліріон. Переживемо все разом і збережемо світ від темряви.
Єдине, що бентежило дівчину, що вона не знає чому вона вирушає, і навіщо. Всі мовчать і не хочуть говорити, але Лірон якось говорив, що скаже коли прийде час.
Вони вирушили до готелю Маргарет, там вже чекав Герет і Кайлан, а Маргарет накрила смачний стіл.
-Ласкаво просимо, друзі! Нам вдалося приготувати трошки смачної їжі,- гостинно запрошує вона.-Сідайте, будь ласка.
-Які новини, Ліріоне, Елізо?- запитав Герет.-Що нас чекає у подорожі?
-Здається, ми вступаємо в боротьбу проти темних сил, які загрожують нашому світу,- рішуче наголосив він.- Еліза і я віримо, що наша спільна сила зможе впоратися з цим викликом.
Здається, що про зло знає тільки Ліроін та Маргарет.
-Темні сили?- втручався Кайлан.-Це чується небезпечно. Але якщо ми разом, ми зможемо подолати будь-що.
-Дякую вам всім, що ви тут,- з теплотою сказала дівчина.
-То нехай починається наше приготування і об'єднання,- підбадьорює Маргарет всіх хто зібрався за цим столом.-Нехай цей стіл стане нашим обійстям, де ми разом зміцнимо наші сили.
На вулиці почало темніти, та з'явився місяць, Герет чистив свою люльку, а Маргарет тримала рушник і була на поготові гепнути ним йому по голові якщо той закурить. Еліза міцто тримала Лірона за руку і притулилася до його грудей, а Кайлан заміняв  струни на своїй гітарі. Воли теревенили про все на світі, інколи Герет розказував свої хоч і  дивні історії, але всі його уважно слухали, навіть Маргарет. Кайлан співав пісні, і всі гуртом підспівували, Еліза розповідала про світ людей як вони живуть за межами цього містечка. Ліріон розповідав які дива бачив в лісі, а Маргарет про свої чаклунські секретики. 
В цей момент всі вони почувалися як велика та щаслива родина, хоч вони і розуміли, що опівночі треба вирушати в ліс на зустріч злу, і хто знає чи зберуться вони так добре як зараз.
Але цей світ який вони побачать, буде вартий всього.