Чорна мантія

5
🌿
ЧОРНА МАНТІЯ 
Прокинулася посеред ночі. Її солодкому сну заважав шум дощу  та грому, які супроводжувалися блискавками. Вона розплющила очі  в темряві,та  помітила біля себе свій щоденник, але одразу ж поставила його на стілець біля ліжка.
Еліза  вирішила вийти на балкон і спостерігати за грозою. Гучний грім та блискавки освітлювали нічне небо, а дощ шепотів історії, які струмували вниз, намагаючись розповісти свої таємниці. Еліза відчувала, що це ніч приховує багато загадкових таємниць, серед яких і її власна.
Вона довго стояла на балконі слухаючи грім і розглядаючи блискавки які текли по темному небі наче вени. Її атмосферу порушило відчуття наче на неї хтось дивиться. 
(Як ви пам'ятаєте вид з кімнати виходив на ліс з якого три дні тому виходив Ліріон, і та сама мить коли життя було казковим)
Дівчина помітила темну високу постать в чорному плащі, та очі  цієї людини чи істоти горіли червоним світлом, і дивилися прямо на Елізу.
Вона не відводила погляду  від  цього створіння, тому що почувалась цілком в безпеці, бо була на балконі, в якого відчинилися лише вікна, і навіть в цю мить вони були зачинені.
В цей момент блискавки згасали та загоралися знову, і кожного разу коли вони освітлювали ліс, а саме те місце де була постать в плащі, вона зрозуміла, що воно наближається до неї.
Еліза відчула ледь помітний холодний подих вітру та запах свіжого дощу. Таємнича постать зникла серед темряви лісу. Сплеск дощової води на балконі створював особливу атмосферу.
Дівчина зачинила двері, що вели на балкон та сіла на ліжко, відчуваючи пульсуючий страх, як темряви лісу окутують її своїм містичним обрамленням. Серце билося так швидко, наче відгукуючись на невидиму небезпеку, яка чатує в темряві. Її думки обертались навколо таємничої постаті в чорному плащі та несказанних загроз.
В напруженій тиші кімнати Еліза згадала про ноутбук, який лежав поруч. Швидко піднявши його, вона розвернула кришку та розпочала шукати з'єднання зі світом поза цим таємничим селищем. Сподівалася, що це принесе відповіді або, принаймні, з'ясує, що тут відбувається. Приклавши всіх старань вона зрозуміла, що інтернету тут немає, ще й тим паче за такої погоди точно не буде, але тут вона підскочила з місця, і по її венах потік справжній страх, тому що на її ноутбук прийшло повідомлення від когось.
Еліза відкрила повідомлення на ноутбуці та здивовано побачила, що воно відображало пристрій, який надсилає сигнали у цьому невідомому світі. Повідомлення гласило: "Ви не одні. Потрібна ваша допомога. З'єднання можливе."
Еліза написала: " То це ти стояв біля мого вікна?"
Відповідь прийшла відмітною "Невідомий" із зазначенням: "Мене звуть Серафіна. Потрібна твоя допомога. З'єднання можливе через ноутбук. Розкрийте таємниці і допоможіть нам врятувати цей світ. Елізо, тобі треба приготуватися. Темрява наближається, і ти маєш роль у збереженні світу. Твій дідусь залишив тобі силу, якою ти повинна завершити завдання. Відправляйся в глибину лісу, там тебе чекають виклики і таємниці."
Еліза відчула що хтось вдарив її ззаду по голові  і вона вирубилася. Прокинулася під ранок, але ноутбув лежав на столі. Здавалося, ноутбук був невідомим вікном до таємничого світу, але що більше зацікавило Елізу - її власний шлях у цьому містичному подорожі.
                                            ***
Маргарет вже чекала на Елізу з смачним сніданком. На столі стояли ароматні випічка та свіжі фрукти.
Еліза поділилася з Маргарет своїми сумнівами щодо дивної постаті в лісі та моторошного сну, який вона зазнала.
-Маргарет, я вчора вночі побачила дивну постать в лісі,- повідомила вона їй, та стиснула руку в кулак, але Маргарет цього не побачила.-Вона наближалася до готелю.
- Це, мабуть, був лише твій сон. Ліс може виглядати дивно вночі,- відповіла вона.
-Але це було так реально. І ще щось сталося із моїм ноутбуком – я отримала повідомлення, але тепер його немає.
-Можливо, в цьому місці відчуваєш тисячі різних енергій,- відказує жінка.- Намагайся не перейматися.
-Та я також зазнала дивного сна,- сумно зітхає Еліза .-Це було... моторошно.
-Іноді сни – це просто прояв нашого підсвідомого. Можливо, вони нічого не значать.
- Я не впевнена,- сказала вона зовсім іншим голосом.-Щось тут не так.
( Останні слова вона говорить не вперше і не в останнє)
Щоб відволіктися Еліза вела далі теревені з Маргарет, це була чи то не єдина людина з якою вона почувалася в безпеці. Таке відчуття наче вона взяла її під своє крило.
- Доречі, чому якщо це готель, то тут немає нікого окрім нас?,- поцікавилася вона.
- Відколи тут оселилися ельфи, то це місце стало закритим від світу,-почала вона.- Люди не повинні знати про них. Коли була битва вони прийшли сюди, бо не могли більше жити в лісі, тим паче їх залишилося небагато, а тут є все що потрібно для життя,- вела вона далі.- Спочатку було дико, але врешті-решт вони допомогали нам, а ми їм.
-Але чому ти не сказала мені раніше?- нетерпляче запитала вона.
-Вибач, Еліза. Я не хотіла тебе лякати,- з сумом промовляє жінка.-Це складна історія, але вони вирішили залишити це таємницею. Вони не хочуть втручатися в світ людей.
Еліза а мовчки зітхала.
-Тобі доведеться поговорити з Ліріоном. Він знає більше про те, що відбувається.
Якби вона не намагалася витягнути з нього більше інформації, та він не піддавався, але можливо колись прийде час і він розповість. Еліза знала, що він це робить заради неї.
Єдина, що вона не до кінця розуміла, чому саме він, тут є ще багато людей та ельфів, але саме він постійно поряд. Як би то не звучало, але було враження наче їх пов'язують невидимий нитки, і таємниці.
Їхню спокійну атмосферу порушив стукіт в двері. То був Ліріон, знову охайний та сяяв, як тоді коли вони вперше зустрілися.
- Вибачте, Еліза тут?- поцікавився він, та увійшов всередину.
- Так любий, ми зараз снідаємо,- відмовила Маргарет , та запропонувала йому сісти жестом показуючи на стілець.- Сідай поряд.
- Дякую,- відмовив він.- Елізо я поки посиджу з Міс Маргарет, а ти збирайся, нас знову чекають тренування.
Ліріон сів з Маргарет, жінка приготувала йому чай, а Еліза пішла в кімнату збиратися.
-Дякую,- вимовив ельф піднімаючи чашку чаю.
- Завжди до ваших послуг, майстере Ліріон,- вражено відповіла вона, та подарувала йому щиру посмішку.
( Всім ставало добре поряд з Маргарет, але коли вона посміхалася, то серце тануло)
Еліза почала збирати речі, роздумуючи над тим, що її чекає.
Дівчина  уважно вибрала зелений топ та темно-сині шорти. Її волосся були зв'язані в дбайливий хвіст. Згадавши про тренування з Ліріоном, вона вибрала комфортні кросівки.
Після того як вона готова, Еліза поглянула в дзеркало, намагаючись розподілити нервозність, яка знову почала вибиратися на поверхню.
Вона була готова вже йти, але вирішила, ще раз перевірити ноутубук.
На ноутбуці не було слідів повідомлення або іншої інформації. Еліза відчула, як страх поступово оволодіває її, не взнавши, хто може бути за цими таємничими подіями.
Еліза поспішно залишивши кімнату, вирішила поговорити з Ліріоном, намагаючись розповісти йому про непокої, які вона відчуває, та сподіваючись на його підтримку.
Вона спустилася з кімнати, та   схопила його за руку і вони швидко вийшли з готелю.
Еліза  і Ліріон прямували до нових знать. Вона не відпускала йому руку, і стискала її ще сильніше.
- Якщо тебе щось турбує, я завжди поряд,- мовляв він щоб заспокоїти її.- Але будь ласка не стискай так сильно, ти мені пальці зламаєш.
- Вибач,- відповіла вона та відпустила його руку.
- То, може розкажеш, що тебе турбує?- запитав ельф.
- Вчора вночі, я бачила жінку в чорній мантії, а потім вона надіслала повідомлення на ноутубук,- вона замовкла, бо було тяжко говорити далі, вона думала, що це просто сон, або божевілля.
- О, ні, я боявся цього найбільш,- сказав він, водночас закляк на місці та вдивлявся вниз.
- Вона не називала своє ім'я?- запитав ельф.
- Якщо пам'ять мені не зраджує то наче Серафіна,- відповіла вона та не розуміла чому це так збентежило Ліріона.
- Елізо, це почалось раніше ніж я гадав, тому нам потрібно працювати і вдень і вночі,- вони рушили далі.- Я буду поряд з тобою, вона повернеться по тебе і вже точно не обійдеться лише повідомленнями.
- І що ми будемо в мої маленькій кімнаті в готелі?,-бентежно запитала вона.
- Ні, ми підемо до мене.
Як  виявилося то він жив не далеко від готелю, тому вони вже були майже на порозі його будинку.