Розуміння

4
🌿
РОЗУМІННЯ
Еліза, прокинувшись вранці, відчула невизначену суміш вражень від подій останніх двох днів. Розгублена в своїх думках, вона не могла відразу збагнути, що сталося за ці два дні.
Еліза повільно встала з ліжка та босоніж спрямувалася вниз до вітальні, де Маргарет вже готувала сніданок. Запах свіжого лісового повітря та апетитних страв прокидали її апетит, а разом з ним страх.
Вона з настороженням спускалася вниз по сходах, і оглядала вітальню. 
Еліза  поглянула на Маргарет, та сіла за стіл.
- О, привіт люба!- вигукнула господиня.
Вона мила овочі, та складала їх в миску.
- Як спалося?
Тіло Елізи наче не слухалися її, вона відчувала як її роки похололи і піднявся тиск. Вона відчула страх, і зрозуміла, що ці два дні були наче в тумані, вона не змогла збагнути, що сталося. Одне, що вона запам'ятала це танець з Ліроном і те як вона приїхала в це місце.
- Ти в нормі? Щось сталося?- запитала жінка.
- Ні, ні,- відповіла вона, але відчула глибоко всередині як  її серце билося так сильно, наче зараз вистрибне з грудей.- Я.. просто стомилася напевно.
Еліза  точно була не в нормі, вона це добре розуміла. Під час сніданку вони мовчали, Еліза дивилася в одну точку, і швидко їла. Маргат вирішила не тривожити її, тому вона подякувала за сніданок і пішла в ванну кімнату.
Зі мною точно щось не те,- сказала вона в голос, та  закрила двері за собою.Підійшла до умивальника, занурила  обличчя в воду.
Еліза підняла голову та спрямувала погляд в дзеркало. Еліза раптово відчула холодок на спині, неначе хтось інший знаходився у кімнаті разом з нею. Погляд вдруге невизначено пробігав за її плечима, але нікого не було видно в дзеркалі. Пульс її серця стрибнув, і вона поспішно перевірила кімнату, але нічого не знайшла. Залишаючись з питанням, чи це був лише вигадка чи щось більше, вона продовжила свій ранковий обряд, намагаючись видалити непростий відчуття.
Еліза, стоячи в кімнаті, облягла рукою стіну і мовчки шепотіла сама до себе: "Це не може бути реальність... Як я опинилася в цьому лісі? Що відбувається?" Її голос трохи дрожжав, а думки, мов мільйони барвистих метеликів, збирались в плутанину нерозгаданих загадок.
- Ні, мені це все набридло!- голосно вигукнула вона, що ще трішки, і Маргарет прибігла б до неї.
( Це саме та фраза яка була з самого початку, якщо ви були уважні)
В ілюзії часу та простору, Еліза раптово втратила сприйняття, як опинилася в цьому місці. Із занепокоєнням в її очах відбивалася невпевненість у тому, чи це справжнє приголомшливе лісове селище чи всього лише переплетення снів і реальності. Під час цього моторошного відчуття вона шукатиме відповіді, неспокійно поглиблюючись у загадкову мрійливість цього невловимого світу.
- Чому я не пам'ятаю майже нічого,- говорила вона сама до себе.- Це не може бути сном, тому що, я тільки-но вийшла і побачила Маргарет.
Із кожним кроком  страх усе більше обгортав серце Елізи, неначе невидимі нитки тримали її в цьому загадковому лабіринті. Прагнучи втекти від темряви невизначеності, вона шукала вихід, намагаючись заспокоїти внутрішній бурю, яка шаленіла в її душі.
                                                ***
Повернувшись до своєї кімнати, Еліза зачинилася від таємничих голосів і вигадок, які оточували її. Замкнувшись у цьому просторі, вона спробувала відновити свою реальність і вгамувати хвилюючий страх, який хвилював її думки. З очима, напівзакритими від втоми та вражень, вона пристосовувалася до непередбаченого та розмірковувала над тим, що події в цьому чарівному місці можуть приховувати.
Вона взяла свій щоденник, в якому вела записи вже два роки.
Розгорнула його, та швидко почала записувати:
"Ранок приносить неспокій, а не спокій . Це місце, чи я подавалася в ілюзію? Очі червоні, руки холодні, серце б'ється у такт невідомого ритму. Містичні голоси в голові, що ховаються від світла свідомості. Де я? Що тут робити? Страх виходить з тіней, а моя душа - лабіринт, в якому загублено кожне слово. Записую ці думки, як сліди в невідомому піску, надіючись виявити світло в цьому мороку."
( В цей момент Еліза повернулася до реальності, яку втратила за ці два дні)
(it's playing with fire Eliso)
Горіння страху зустрічалося з пригадуванням Ліріона, і Еліза відчула, як ці два емоційні полюси борються у її душі. Пам'ять про Ліріона стала як невелике світло в темряві, і вона вирішила, що зустріч з ним може бути ключем до розгадки цієї містичної загадки. Поступово вона вирівнювала дихання, намагаючись зібрати силу для зустрічі з невідомим.
Підготована до нових випробувань, Еліза розчесала своє довге волосся і вдягла легкі шорти та топ. В її вигляді проступала визначна сміливість, готовність крокувати в невідоме з впевненістю в тому, що вона знаходиться тут не просто так. Важкий страх, що її обгортав, ступав на задній план перед визначеною волями експлорації.
Еліза виходила на вулицю, де повітря було свіже та вільне від зловісної атмосфери кімнати. Вона відчувала, як напруга поступово знімається, чекаючи на зустріч з Ліріоном. Перед нею розкривався світ, де таємниці лісу і ельфів чекали на розгадку.
( Вона ще не знала, що відлік почався, і шляху назад більше ніколи не буде)
Ліріон наближався до Елізи, але його обличчя не виражало тієї грації та доброзичливості, яку вона бачила вчора. Його очі виражали темний інтенсивний страх, із яким важко було впоратися. Довге  біляве волосся було заплтене  в косу.
Він тримав лук, що виглядав несамовито старим і покидьковим, немовби він пройшов крізь найтемніші куточки лісу. Стріли у його стрілецькому футлярі були обмотані чимось, що схоже на нитки.
Відчуття небезпеки і несамовитого страху насувались на Елізу, і вона розуміла, що тут вже не те село ельфів, яке вона уявляла.
-Еліза, час прийшов,-промовив Ліріон з загадковим поглядом.-Ти вже не в тому світі, де була раніше. Ліс несе таємниці, а ти вже частина його великого плану.
Дівчина  відчула, як холод пробігає по її хребту. Навколо неї лягла тиша лісу, лише шелест листя та віддалені крики істот створювали атмосферу загадковості.
Еліза підняла голову, взяла в руки лук і стріли, які Ліріон їй передав. Захоплено дивлячись в його загадкові очі, вона сказала: 
-Я готова прийняти це виклик. Ліс має мою підтримку, і я використаю свої сили для захисту цього світу від темряви.
Ліріон усміхнувся, впевнений, що Еліза готова до того, щоб стати частиною цього чарівного і небезпечного світу лісу.
Ліріон і Еліза вирушили в ліс, де тихі шепітні гілля та тріскучий листя створювали атмосферу таємничості. Серед зелених гілок Ліріон обрав віддалене місце для тренувань.
-Тут ти відчуєш силу природи і зможеш краще налаштуватися,-сказав Ліріон, вказуючи на відкрите місце серед дерев.
Еліза стала на мішень, відчуваючи пульсуючий ритм лісу. З відданістю та зосередженістю вона намагалася втілити навички, які їй вчив ельф.
-Пам'ятай, це не тільки сила м'язів, але і злагодженість з природою,- пояснював Ліріон,  підійшов ззаду допомагаючи їй налаштовувати позу.
Еліза відчувала тепло його рук та слухняно слідувала його порадам. З кожним вдохом ліс вибухав новими ароматами, а вона намагалася злитися з навколишнім світом.
Ліріон і Еліза вийшли з лісу, а в їхніх венах пульсував адреналін після тренування з луком. Дихаючи глибоко, вони відчували веселощі та захоплення від кожного удачного пострілу. Ліріон поглядав на Елізу з пишним задоволенням, бачачи, як вона вдосконалює свої навички.
Сонячні промені проникали через гілля, створюючи тіні на їхньому шляху. Вони відчували, як природа вбирає їх в своє обійми, роблячи кожен момент неповторним.
Тепер Ліріон не був тим милим хлопчиком, а мужнім чоловіком, він говорив суворо та чітко.
- Еліза, час почати серйозне навчання,-  він вів розмову далі.-Світ, в якому ти зараз, вимагає від нас багато. Ти вже побачила його іншу сторону, тепер підготуйся до того, що нас чекає.
-Я готова до будь-яких викликів, Ліріон. Ти можеш розповісти мені більше про цей світ?
-Це місце повне таємниць і небезпек,- він закинув лук собі через плече.- Навчайся швидко, бо ми можемо втратити більше, ніж лише час.
-Розумію. Я буду слухати кожну вашу  пораду. Ви готові поділитися зі мною більше інформації?
-Звісно, але запам'ятай, не кожна інформація призначена для слабких сердець. Ми зобов'язані захищати цей світ від темряви, і ти частина цього завдання.
Еліза не хотіла задавати багато питань і плакати як дівчисько, що б то не була за темрява, їй було начхати.
-Еліза, подорож нашого життя не завжди дозволяє нам знати всі відповіді зразу,-  пояснив він схрестивши руки та направив свій погляд на неї.- Впевнений, ти зрозумієш багато речей, коли прийде час. Віддай своє серце і розум дорозі, і вона розкриє перед тобою таємниці, які в тобі живуть.
Ліріон та Еліза прогулялися до річки, де міст протинає водойму, а поруч розташована затишна лавочка. Вода м'яко шепоче, а зелені дерева створюють природний дах над місцем. Це було ідеальне місце для відпочинку і розмов.
Ліріон буде навчати її протягом місяця всьому що знає, поки не настане 13 вересня, це день народження Елізи, і тоді вони вирішать в глибину лісу 
-Місяць навчання буде інтенсивним,- промовляючи це він  на мить замовк, поклавши свій лук та стріли на землю, і сів біля Елізи.- Але я вірю, ти зможеш освоїти все. 13 вересня стане початком нашого справжнього випробування в лісі. Там ти дізнаєшся більше про своє минуле і майбутнє.
-Мені здається, що я також повинна дізнатися більше про тебе і свою родину,- відказала дівчина.Ліріон саме відкрив рота, щоб сказати, але вона його перебила.-Ти сказав, що твій батько такий як і ти.
-Мій батько – великий ватажок наших ельфів, він завжди намагався утримати мир у лісі,- його погляд був наповнений жалем.-Але з часом, у світі почалися зміни, і ми змушені були стати сильнішими, щоб захистити те, що нам дорого.
- Ти готова до виклику ?-  запитав він, а потім  різко підскочив, і Еліза зрозуміла, що тренування затягнулося.
Вже стемніло, але саме під зоряним небом вона почувалася готовою.
Вони попрощалися, і вона змучена лягла спати, але перед тим  випила какао яке зробила для неї Маргарет.
( За цілий день вони майже не розмовляли)
Спокійно насолоджуючись ароматом какао, Еліза відкрила щоденник і встигла тільки записати дату, тому що  віддавалася сну, занурюючись у свій сонний світ, де пригоди з Ліріоном розцвітали, неначе казковий сон.
В блокноті вона написала:
" 13 серпня, і тут точно щось не те"