Танець який змінив все

3
🌿
ТАНЕЦЬ ЯКИЙ ЗМІНИВ ВСЕ
Ліріон і Еліза продовжували йти доріжкою селища, пройшовши серед чарівних будиночок та природних крас лісу. Нарешті, вони дійшли до місця свята.
-Ось ми і на місці,- він показав вказівним пальцем на купку людей які стояли  біля великого дерева.-Ласкаво просимо в серце лісу!
Еліза відчула пульсуючу енергію та захоплено подивилася на світло, що виблискувало серед дерев. Свято обіцяло бути неповторним і неймовірним.
Ліріон взяв міцно за руку Елізу, показуючи свою готовність допомагати їй відкривати чарівність цього свята. Еліза відчула вогкість засоромлення на своїй щоці, але водночас вона відчувала підтримку та спільні емоції.
- Разом ми докладемо всі зусилля, щоб цей вечір був особливим,- підтримав Ліріон,  підійшов ближче і взяв за іншу руку також. Еліза відчула, що по її тілу йдуть мурашки.
-Так! 
Вона подарувала йому не впевнену посмішку.Ліріон помітив засоромлення у Елізи та намагався полегшити її почуття.
-Не ховай своє обличчя,-  схвильовано порадив він, відпустив її руки, але Еліза воліла, щоб він тримав їх міцно.- Елізо, ми тут, щоб насолоджуватися моментами разом. Немає потреби соромитися.
Він посміхнувся, намагаючись зробити атмосферу легшою, і продовжили свій шлях до серця лісу, облямовані чарівним світлом.
                                              ***
На святі в серці лісу Елізу і Ліріона чекала неймовірна мозаїка чарівництва і веселих подій. Були танці під літні  мелодії, феєрверк із квіткових вогнів, таємничі спектаклі від ельфів . Люди та фантастичні створіння разом відзначали гармонію природи та весілля  літа.
Еліза і Ліріон мали можливість насолоджуватися цією атмосферою, знайомитися з іншими учасниками свята та відкривати нові обличчя цього чарівного світу.
Ліріон познайомив Елізу з Кайланом, талановитим музикантом, який вніс свій внесок у весняне свято лісу.
-Кайлан!- вигукнув він, а потім махнув рукою, щоб той його помітив, і швидко підійшов,-це Еліза- він показав на дівчину яка намагалася наздогнати Ліріона. Вона не могла збагнути як він так швидко відійшов від неї, врешті решт вона наздогнала його.- Вона прибула сюди з далекого Лондона та вперше доторкнулася до нашого світу.
-Еліза, це Кайлан, майстер музики і віртуоз нашого лісу,- зауважив ельф. 
-Ласкаво просимо, Елізо!-Кайлан посміхнувся до Елізи, розпізнаючи в її очах здивування та захоплення. - Мої музичні ноти відкриють перед тобою нові горизонти цього чудового місця.
Кайлан, будучи талановитим музикантом, виглядав як звичайна людина. Азіатська зовнішність та коротке темне волосся чітко контрастувало з темними очима. Він був вдягнений у літню туніку з яскравими візерунками, що додавало йому вигляд чарівного артиста лісу.
- Ну що ж, ми підемо далі.- Ліріон перевів погляд на Елізу.-Я хочу познайомити її ще з іншими.
Кайлан був заклопотаний, тому був радий, що вони не будуть затримувати його, і він займеться своєю роботою.
-Авжеж, добре вам розважитися!- Він провів їх поглядом, і повернувся до гітари.
-Елізо, хочу представити тобі Герета. Він розбійник із великим серцем,- відповів він, та сповільнив ходьбу, щоб Еліза не бігала постійно за ним.
Герет стояв біля великого вогнища, де люди збирались розповідати історії та співати під звуки музики Кайлана. Він виглядав вражаюче, навіть трошки загадково, з пов'язкою на оці та приреченим поглядом. 
Герет, глибоко поглиблений у своїх спогадах, не відразу помітив Ліріона та Елізу, але коли Ліріон вирішив його вивітрити, він підняв своє єдине око та посміхнувся.
- Герете, дозволь представити тобі Елізу. Вона новачок у наших лісових пригодах.
-О, вибачте,- відповів він, розгублено піднімаючи брову.-Я знову залишився у своїх думках .Ласкаво просимо, Елізо.
Герет, помітивши зелений кулон на шиї Елізи, досить здивувався і розпитав її, чи не є вона родичкою Барда, великого дослідника та лісового мудреця. Виявилося, що Бард — це її дідусь, і Герет не втратив можливості поділитися своїми спогадами.
-Бард, той самий Бард, що блукав лісами у пошуках пригод і знань? Як весело випадковість може з'єднати наші шляхи знову. 
Герет, старий мудрець лісу, нагадував за зовнішнім виглядом старого Відьмака. Його сиве, довге волосся обрамлювало виразне обличчя, де час і мудрість залишили свій слід. 
Він обрав простий, але міцний лляний одяг, зізнаменитий невеликими вишитими малюнками лісових рослин та символами. Його довгий плащ з натуральних матеріалів, який виглядав, наче виріс разом із старцем, захищав від вітру та вогкості.
Його взуття було виготовлене з натуральної шкіри, дозволяючи відчути тепло землі кожним кроком. 
                                             ***
Ліріон та Еліза залишили Герета під   стемнілим  лісовим небом і вирушили в середину, де вже почалася  музика, вигравана народовцями. Споглядаючи світлові факели, які освітлювали стежки до святково прикрашеної чарівної облаштованої лісової чагарні, вони відчували, як енергія веселощів наповнює навколишній простір.
Ліріон, узявши Елізу за руку, запросив її на танець. Під літні  зірки та музичні мелодії вони розпочали свій танець, поглиблюючись у світ веселощів та чарівності лісового свята.
Ліріон, танцюючи з Елізою, ніжно доторкнувся до її руки, передаючи відчуття тепла. Його доторки були як невидимі нитки, які єднали їх у цьому чарівному танці під зірками.
Еліза відчувала приємну теплоту його доторкань, які віддзеркалювали ніжність та відданість. У цю мить доторків, слова ставали зайвими, а емоції говорили самі за себе.
Ліріон, кружляючи Елізою в танці, використовував граціозні та плавні рухи, які надавали танцю ауру легкості та елегантності. Під зірками лісового неба вони оберталися, ніби танцювальні душі, віддавалися рухам, які виглядали мов природні течії.
Лагідні обійми у танці Ліріона та Елізи були сповнені ніжності та взаєморозуміння. Кожен обійм був як невидима нитка, що з'єднувала їх серця під зірками. Їх руки ніби самі знали, куди рухатися, утворюючи витончені лінії танцю.
                                       ***
Після танцю Ліріон і Еліза відчували несподівану сором'язливість, не здатні дивитися один одному в очі. Цей непередбачуваний момент привів їх до сором'язливого мовчання, яке було наповнене навіть більшою загадковістю. Вони відчували, що їхнє серце стукалося швидше, але слова та погляди не могли виразити всю глибину тих відчуттів, які вони тільки що поділилися.
-Тут вже досить прохолодно, - зауважив він, знав свій темно зелений плащ, та передав його дівчині.- Візьми будь ласка, щоб не замерзти.
-Дякую, Ліріон.- подякувала вона та  одягнула його, а він зав'язав його на її шиї.-Ти справжній джентльмен. 
- Мені завжди приємно допомагати. Як тобі подобається свято?
-Це неймовірно! Я навіть не уявляла, що тут може бути така казкова атмосфера. Ти, здається, в цьому звик? -Так, для нас це щоденна реальність. Але мені особисто завжди приємно бачити, як новачки дістають радість від цього.
Ліріон замислився, чи варто простягати руку до Елізи. Він розумів, що під час танцю вони вже дозволили собі багато, і вирішив не надто заважати її особистому простору.
Під зірками неба, Ліріон і Еліза продовжували свій мовчазний шлях стежиною. Зіркове небо виглядало як величезний вітраж, вкритий світлячками, які мерехтіли в темряві. Мовчання несло в собі спокій та відчуття спільної гармонії, яке вони відчували, подорожуючи цією чарівною доріжкою.
Коли вони дійшли до готелю, зірки прокидали в своїх очах сонливість, але нічний світ лісу залишався живим та магічним.
Еліза лагідно зняла плащ і віддала його Ліріону, який взяв його з подякою. 
-Дякую, Елізо, - промовив він та одягнув свій плащ.-Завтра можемо вирушити в прогулянку селищем. Я покажу тобі де найцікавіші місця та розповім трошки про наше життя.
-Це чудово. Неймовірно цікаво дізнатися більше про цей світ,- вона знову поправила вінок який зробила для неї Маргарет.-Я вже чекаю завтрашнього дня.
Еліза, стоячи біля дверей готелю, раптово обійняла Ліріона. Він виявився приємно здивованим цим несподіваним жестом. Злегка вразившись, Ліріон усміхнувся.
Вони розлучилися на ніч, кожен йшов своєю дорогою, сповненими враженнями та надією на нові пригоди.
                                            ***
Після пригод у лісі Еліза повернулася до готелю і привітала Маргарет. Після душу та зміни одягу вона повернула сукню Маргарет та висловила подяку. Сівши за стіл, вони весело повечеряли, обговорюючи події та чарівні враження дня.
Еліза розповіла Маргарет про нові знайомства з Кайланом і Геретом.
-Сьогодні я познайомилася з Кайланом і Геретом. Кайлан – музикант, а Герет – розбійник, втратив око, але все-одно дуже добрий,- захопливо ділилася враженнями дівчина, підсунувши  тарілку з супом вона  почала їсти.- Це такі цікаві та різні люди в цьому чарівному селищі.
Маргарет слухала із зацікавленістю, розглядаючи Елізу.
-Як цікаво! Це справді особливі істоти тут. Ти вже встигла побачити, як різноманітне і магічне життя лісу,- наголосила міс, та простягнула їй серветку.
- Так, це неймовірно, - Еліза взяла її та поклала біля себе.- І завтра Ліріон обіцяв мені показати ще цікаві місця у селищі.
Після смачної вечері Еліза вирішила відпочити в кімнаті. Розуміючи, що спати їй не хочеться, вона взяла з полиці книгу Агати Крісті "Смерть на Нілі" і, під завісу нічного лісового світла, та нічника, занурилася у чарівний світ детективу. З кожною сторінкою вона поглиблювалася в загадковий сюжет, насолоджуючись таємницями та атмосферою книги.
Занурена в читання, Еліза повільно дрімала, поглиблюючись у слова Агати Крісті, поки не заснула з книгою в руках. Нічний лісовий спокій обійняв її сни, перетворюючи цей чарівний день у спокійну нічну подорож у світ фантазій і мрій.