Пролог

- Ні, мені це  все набридло!
( Це Еліза, і так вона людина, чому я це говорю?, тому що в цій історії будуть не тільки люди, але навіть вона цього не знає)
Давайте все почнемо спочатку. Після переїзду з України до Англії, дівчина розчарувалася, оскільки реальність виявилася відмінною від її романтичних уявлень. Не знайшовши того, що очікувала, вона вирішила розпочати подорож у пошуках ідеального місця, де вона зможе знайти справжню гармонію та щасливе життя.
Її дитинство  також пройняте українською мовою, міфологією та народними оповіданнями. Вона росла, мріючи про пригоди та читаючи українські казки, що надихали її на свої власні пригодницькі фантазії.
Це дитинство стало фундаментом для її любові до літератури та прагнення розпочати новий етап життя, коли вона вирушила в подорож у пошуках себе та спокою у віддаленому селищі Англії.
Для дівчини відносини з хлопцями можливо не складалися з різних причин. Можливо, вона шукала особливого партнера, і її вимоги чи очікування виявились високими. 
Отже, через місяць буде її двадцятий день народження, але вона вже встигла розчаруватися у житті.
                                              ***
Міражне Перехрестя, здається, було саме тим, що дівчина шукала. Це загадкове селище, яке вона знайшла в інтернеті, мало унікальну привабливість та атмосферу, що здавалося відмінною від похмурого Лондона.
Міражне Перехрестя може вражати своєю архітектурою, природними красами чи можливістю взаємодії з цікавими мешканцями. Його назва вказує на те, що це місце може бути як втілення мрії, що забезпечить дівчині новий початок та спокій. З цього моменту її подорож може надати їй не лише новий дім, але й незабутні пригоди.
З пакетами книг та необхідним одягом, дівчина вирушила на потяг, спрямовуючись у напрямок Міражного Перехрестя. Вона відправилася у цю подорож із надією знайти не тільки нове місце для проживання, але й де-небудь, де зможе відчути справжню гармонію та знайти себе.
Під час подорожі в потязі, дівчина випадково зустріла стару жінку, яка сиділа поруч. Їхні очі зіткнулися, і у цю мить вони обидві усміхнулися. Здавалося, що в цій старій жінці є власна історія та мудрість.
-Молода леді, чому така серйозна? Подорожуєте куди-небудь ?- запита жінка, поправляючи окуляри, та розглядала Елізу.
-Так, шукаю нове місце для життя. Чула про Міражне Перехрестя, можливо, там знайду своє щастя,-дівчина відповіла з посмішкою, та  дістала зі свого пакету книгу.
Стара жінка роздивилася книги в руках дівчини та вигукнула: 
-А ось вам вже щастя!- зауважила вона.-За своє життя я зустріла безліч історій, а кожна була як окрема сторінка в книзі.
-Можливо, ви розкажете мені одну з цих історій? - запропонувала вона та підняла брову.
Було зрозуміло, що  готова уважно слухати.
Стара жінка сиділа, згадуючи минуле, і почала подорожувати спогадами, розповідаючи про свої пригоди та відкриття. Діалог між ними став вікном у світ різних досвідів і мудрості.
Дівчина, слухаючи цікаві розповіді старої жінки, замислилася: "Справді цікаво, як багато світів можна відкрити, подорожуючи. А скільки ще часу залишилося до Міражного Перехрестя?"
-Ось вам час, як різні відомі та невідомі історії,- зазначила стара пані.-І нехай цей час буде вашою подорожжю до нового місця.
Таким чином, дівчина вирішила насолоджуватися кожною миттю потягової подорожі, намагаючись взнати більше про свою нову подругу та готуючись до того, що чекає її в Міражному Перехресті.
                                           ***
Коли була кінцева зупинка, Еліза  поглянула на свій годинник і зрозуміла що їхала  більше  6 годин. Вона не  звернула увагу, можливо просто бесіда з тією жінкою була дуже захопливою. 
Коли Еліза вийшла з потягу, погляд її ловив красиву жінку з довгим кучерявим волоссям, стоячу поруч із двома вразливо виглядаючими конями – білим і чорним. Коли їхні погляди зустрілись, веселий голос жінки вигукнув ім'я Елізи, розкриваючи обличчя з радісним виразом, який освіжив її зморену подорожуючу душу. З цього моменту їхнє спілкування розпочалося, а шлях до Міражного перехрестя став початком нових пригод.
(Ви напевно запитаєте, хто ця жінка і звідки вона знає Елізу, про це ви дізнаєте потім, тому читайте далі.)
-Дякую вам за тепле вітання! Як ви знали, що це саме я?,- запитала вона, тягаючи за собою пакет з одягом і книгами, підійшла ближче. 
-Ваш дідусь розповідав мені про вас, і я впізнала той амулет, який ви носите,-  жінка перевела свій погляд на груди Елізи, де з її шиї звисав він.
( В Елізи був зелений амулет який їй подарував дідусь коли вона була маленькою, відтоді вона носила його постійно)
-Тут є багато таємниць і чудес. Давайте підемо до коней, я розповім вам більше про це місце під час нашої  дороги,- показуючи Елізі на білого коня, жінка  вилізла  на чорного.
- Ми поїдемо на конях?- запитала вона спантеличено, та дивилася на цю жінку, наче  вже десь її бачила.- Але, куди діти свій багаж ?
- Залиште його тут, його потім заберуть і доставлять, коли ми приїдемо він вже буде в вашій кімнаті,-пояснила  дама з кучерями,провівши кінчиками пальців по гриві коня, вона відказала:
- Я власниця готелю, тому люб'язно здам вам номер.
- Гаразд.
Еліза довіряла цій жінці, але не знала чому.
- Мене доречі звати Маргарет.
( В дитинстві батько Елізи навчив її їхати верхи на конях тому вона без проблем впоралася)