Частина 2.

Глава 2.

   На роботі до Ірени підійшла помічниця директора.

    - Є путівка на море, не бажаєте відвідати і підкорити морські простори. Не знаю, чому я тебе вмовляю, лише 10 днів, а такі путівки велика рідкість.

Ірена ще раз заглянула в путівку, пансіонат називався «Променистий», назва багатообіцяюча, а що там насправді – побачимо.

    Вона попрощалася з друзями і надвечір уже сиділа в поїзді.

    Як добре кудись їхати. Сидиш у вагоні, хочеш, спиш, читаєш, можеш в'язати і не треба нікуди поспішати, згадувати про незакінчені справи, зустрічати друзів. Ірені особливо зараз нікого не хотілося бачити. Їй уже 25 років усі подруги заміжні, а вона, як виявилося знову сама. За вікном миготіли берізки, тоненькі й тендітні. Якась беззахисність світилася у їхніх  кронах.

   Перше, що відчула Ірена, зійшовши з поїзда – це неповторний запах моря, який ні з чим не можна порівняти і ні з чим неможливо сплутати, бо іншого такого  немає. Лив сильний дощ, по небу пливли важкі чорні хмари, і море було неспокійне, але все одно воно чудове у своїй величі за будь-якої погоди. Сьогодні хвилі забігають далеко на берег, а море біля горизонту синьо-фіолетового кольору, потім колір змінюється та переходить у темно-зелений. Біля берега висока хвиля піднімає гальку з великою силою, через що вода стає кольором глини. Метрів за п'ять від берега по верхівці хвилі пливли водорості.

    Уздовж центральної алеї пансіонату на панно зображено сонце. Їх кілька і всі різні. Одне з круглим обличчям великими блакитними очима. Біле густе волосся - промені розлітаються в різні боки. Інше сонце із заплющеними очима, ніби мирно дрімає.

   Сусідка по кімнаті виявилася веселою та легкою у спілкуванні. Вона приводила у гості нових знайомих. Серед них особливо вирізнялася одна дівчина невизначеного віку. За манерою триматися і вести розмову їй можна було сміливо дати 30 років, але обличчя в неї було набагато молодше.

   Вона була невисока і надзвичайно струнка, карі очі дивилися спокійно і впевнено, волосся зібране на потилиці, тонкі губи були стиснуті, надаючи обличю серйозності, прямий ніс підкреслював строгість манер. Її звали Надією. Вони скоро потоваришували і вже разом ходили на пляж. Ірена була рада спілкуванню з дівчатами, яке не дозволяло залишатися на самоті. Якось увечері дівчата сиділи всі разом, говорили про різне.

    Розмова швидко перебігала з однієї теми на іншу. Торкнулися Біблії і Надя пожвавішала. Вона докладно розповіла про Ноя, який побудував ковчег і під час повені врятував себе, свою родину, тварин та птахів. Вона неквапливо і докладно розповідала про неймовірну силу Самсона, яка полягала в неостриженому волоссі, про Давида, який вразив прощею Голіафа про багатство і мудрість Соломона. Все це було цікаво і загадково, хоча ця історія була не нова, інтерес до неї все одно не пропадає.

    Наступного дня сонце встало з-за обрію, вітер поступово вщухав і море заспокоїлось, вона пішла на пляж із новою знайомою сусідкою по кімнаті.

   Вечорами Ірена залишалася в кімнаті сама, озброївшись олівцем, розгадувала кросворди. Близько  опівночі сусідка по кімнаті поверталася з прогулянки чи з дискотеки та обмінявшись враженнями про минулий день вони засинали.

    Так тривала вся відпустка, погода радувала постійністю тепла, море різноманітністю: іноді до берега зранку припливали водорості, але на обід вода в морі ставала чистою. Місцеві торговці продавали на пляжі різні смаколики від вареної кукурудзи до морозива за захмарними цінами, але прямо з доставкою на пляж. Надя все частіше приходила до них у номер та розповідала історії з Біблії.

    На сьомий день Ірена почала втомлюватися від відпочинку і занудьгувала за домашним комфортом.

 Перед від'їздом додому Ірена обмінялася телефоном із Надією.

    Ірена поверталася додому до звичних для себе обов'язків, до старих друзів. Вона поверталася до нерозв'язних проблем. Біль її потроху вщухнув і, згадуючи останню зустріч з Владом, розуміла, що він ще прийде.

Глава 3.

Надія їхала додому потягом і думала про те, як настане день, і вона покаже Ірену сестрам своєї церкви. Це буде друга дівчина, звернена у віру словом Свідка Єгови її словом.

 Перша була Оля. Вони познайомились у лікарні, куди Надія приходила провідати свою родичку. На лавці у дворі лікарні сиділа тоненька дівчина з маленькими колючими очима та сірим обличчям. Вона постійно поправляла халат і дивилася перед собою на веселого горобця, що купався в придорожній пилюці.

- Гуляєте? – звернулася Надія до дівчини.

Дівчина зніяковіло подивилася на неї і показала на шию, де виднівся білий пластир.

Значить, після операції - говорити не може, здогадалася Надія і простягла їй пакет із фруктами.

Надія почала говорити при цьому, ставлячи питання так, щоб відповідь була однозначною: так чи ні.

Потім Надія, коли приходила до тітки, відвідувала і Олю. На момент виписки Олі з лікарні вони потоваришували та обмінялися телефонами. Виявилось, що батьки нової подруги померли, а брат відбуває термін покарання за хуліганство. Самотність та хвороба зовсім зламали бідну дівчину.

Поступово до неї повернулася мова і Оля повірила , що це нібито завдяки її приходу до церкви «Свідки Єгови». Оля почала забувати про самотність, не розуміючи, що Надія, таким чином, хотіла її залучити до своєї організації, увійти в довіру, а потім нав'язувати свої погляди, керувати її вчинками. Це було півроку тому, а тепер Оля сама намагається навернути невірних у «СВОЮ» віру.

Повернувшись додому, Надія зателефонувала Ірені і  дівчата домовилися про зустріч.

Ірена згадала, як Надія цікаво та переконливо розповідала Біблійні сюжети, що здавалося, ніби без цих знань взагалі неможливо жити. Коли вона зателефонувала і запросила зустрітися, то Ірена погодилася, думаючи, що таким чином удосконалить свої знання Біблії та й просто проведе вихідний не на самоті. Ірена поправила покривало на дивані, підняла пір'їнку з килима та ще раз оглянула кімнату, перевіряючи, чи всі предмети займають свої місця.