Глава 1.

Міраж.

    В Україні існують  нетрадиційні релігійні організації, в яких людей ділять на своїх і чужих, які протиставляють себе іншим релігіям. Вони переконують, що саме вчення їхньої церкви є істинною, називають себе віруючими, говорять про те, що достатньо перебувати в їхній вірі для того, щоб забезпечити себе місцем в Раю після смерті без суда Божого. Майже кожна секта розповідає, що саме вони є ті 144 тисяч вибраних про яких йдеться в Біблії, хоча насправді це святі, що жили на протязі століть. Саме цікаве, що кожна з цих організацій посилається на слова з Біблії, але пояснює написане по своєму, наголошує при тому, що без їхньої допомоги зрозуміти, що написано неможливо.

 Справжня релігія не говоритиме, що тільки її вчення правильні.

 До церковних громад потрапляють люди емоційні, вразливі, легко навіювані, часом шукаючи підтримку та розуміння, від самотності, з неблагополучних сімей, люди, які у дитинстві піддавалися критиці, для самоствердження.

Глава 1.

   Ірена поклала голову на його коліна, заплющивши очі і посміхаючись куточками губ. Оксамитові пелюстки троянд падали і торкалися її грудей, вона боялася поворухнутися, щоб не порушити дійство, хотілося тільки, щоб воно тривало якнайдовше. Його міцні руки повільно відривали пелюстки один за одним, а м'який погляд спостерігав їх падіння. Йому так хотілося перетворитися на пелюсток і припасти до рожевої ямочки.

    -У тебе хтось був? - Запитав Денис.

   - Звичайно, були захоплення з подяки, дружба, від самотності.

Так, як зараз ніколи не було. У мене внизу живота так тепло та спокійно. Є лише впевненість, що ти мене захистиш. Боже мій, а тебе не бентежить, що я старша за тебе на п'ять років?

       - Нісенітниця, я взагалі цього не помічаю, коли торкаюся тебе, то відчуваю, що ця рука рідна, така сама, як і моя.

     - Я тобі така вдячна за те, що ти мене витягнув із цієї секти.

      - Ну що ти, маленька. Ти сама все зрозуміла та зробила свій вибір.

- Як добре, що вчасно почула свій внутрішній голос і вчинила так, як мені наказала інтуїція.

Поряд з Денисом вона відчувала себе красивою, впевненою у своїх вчинках і ще їй хотілося обійняти всіх перехожих, і ще вона тільки зараз побачила, який гарний каштан, повз якого вона проходила щодня, і ще їй увесь час хотілося посміхатися.

– Я знаю, що ми завжди будемо разом, і у нас народяться діти.

Ірена теж це відчувала.

Тільки вона нічого не розповідала про причину, яка привела її до тих людей. Тоді вона була розчавлена, її захлеснула образа на першого нареченого, з яким вона розлучилася, вона була розгублена і безпорадна.

Спогади.

  Хлопець йшов прямо й упевнено, широко розставляючи ноги. Він своїми маленькими колючими очима свердлив гарненьких жінок, які йшли назустріч. Його гордо посаджена голова була коротко острижена. Поруч, тихо нахиливши голову, йшла висока дівчина. У її великих карих очах світився смуток. Вони поволі підходили до будинку. Зараз він скаже, зробить пропозицію. Півроку вони зустрічаються, а позавчора вона стала жінкою і, хоча її ровесниці вже давно заради інтересу переспали з хлопцями, вона хотіла, щоб це було вперше з коханою людиною. Ірена відчувала, що він забарився, бажаючи щось сказати, дихає важко, але не може розпочати. Що ж він мовчить?

- Скажи, Ірено, у тебе є хтось?

Звичайно, це ти мій любий! Однак чому він питає?

Приголомшена Ірена мовчала, не в змозі вимовити слова.

– А в мене є наречена. Вона живе на моїй Батьківщині, і я з нею листуюсь.

І зустрічаєтесь під час  відпустки, – подумала Ірена. Значить він обманює мене і її.

            - І як давно ви підтримуєте стосунки? - Видавила Ірена впалим голосом.

- Чотири роки.

Подумати тільки, як довго, а я виходить, як запасний варіант. Ірена опустила голову. Що за муки?

-Почекай, ну що ти надулася, адже я ще не знаю, кого люблю: її чи тебе. Ти розумніша, ти краща за неї.

Якщо сумнівається, то не любить.

- А навіщо ти мені це розповідаєш, щоби очистити совість? – скрикнула Ірена, висмикуючи руку.

Якнайшвидше піти, не можна при ньому плакати. Ірена вирвала руку, відчинила хвіртку і швидко пройшла в кімнату.

 Як тепер жити? Ірена, не роздягаючись, впала на диван. Добре було б померти, заспокоїтися, щоб не відчувати приниження. Лягти, заплющити очі і не прокинутися. Але очі не заплющуються, сліз немає, одна порожнеча та самотність. Як страшно!

Влад стояв, дивлячись на двері що зачинилися за Іреною і не знав, що робити. Ситуація патова, але вихід є: хто від нього перша завагітніє з тією він і одружується, заспокоював себе Влад.

Цієї ночі в її хворій голові спливали і йшли спогади.

Ось Влад подзвонив і попросив вийти на двір. Вона накинула куртку і швидко вибігла, грюкнувши дверима. Він стояв, тримаючи букет, перших весняних гілочок мімози. У Ірени від щастя закружляла голова, очі сяяли захопленням, а з губ не сходила посмішка.

- Це тобі, - Влад простяг Ірені квіти, - а зустрінемося ввечері.

- Добре, - відповіла вона. Дуже добре, як у казці.

Ось він запрошує її до своїх друзів, знайомить, розповідаючи, що вони єдина рідня в цьому місті, оскільки мама далеко.

Вона провалилася в ніч без сновидінь, але ясно відчувала, що не спить.