Міражі

Нарешті цей день настав. День, коли міражі, які вільно розгулюють небом, спускаються на поверхню землю та починають свої небезпечні дії проти людей: жарти та жорстокі ігри.

Як вберегтися у цей день, в який за допомогою гіпнозу міражі впливають на людей, кидаючи їх у прірву помилок та розпусти, граючись ними як ляльками, які вже не можна буде повернути до колишнього виду.

Міражі приймають вигляду звичайних чоловіків та жінок, але гарних, ніби найкращі митці живопису та графіки, а також скульптори створили їх, ожививши свої творчі роботи. Так, саме так, ніби в ці шедеври вдихнули життя - і вони попрямували до людей.

Серед них виділявся один дуже вродливий міраж, який, коли вступав на поверхню, брав собі ім'я Мирослав.

І він разом з усім цим нашестям міражів опустився на землю, щоб наблизитися до звичайнісіньких господарів буденності, які мандрують своїм примітивним часом, кожен не знаходячи у своїй історії нічого цікавішого за втручання у цю буденність небесних привидів.

Зустрічайте це різноманіття, яке перевертає навиворіт свідомість, та потім не скаржитесь, не жалійтесь, що вам не було цікаво.

Дуже гарний міраж на ім'я Мирослав підійшов до хатинки, біля якої поралася молода гарна дівчина, яке не звертала увагу ні на привидів, які спустилися з неба, ні на того одного з них, який наблизився майже впритул до неї, але вже не був зовсім схожим на привида, бо вже встиг перетворитися ззовні на людину.

Дівчина була настільки зайнята своїми справами, що не зупинялася ні на мить.

- Привіт. - нарешті привітався Мирослав.

- Привіт. - сухо проговорила дівчина.

- Ти не зустрічаєш міражі?

- А навіщо мені це? Я зайнята. У мене справ по горло.

- Ну, це ж цікаво для звичайних людей.

- Виходить, я не звичайна. Не заважай мені. Йди своєю дорогою. У мене ввечері побачення з коханим. А я нічого не встигаю.

- Побачення? Воно в тебе буде. Просто зараз. - міраж подивився на дівчину - і вона залишила свої справи та подивилася уважно на Мирослава. - Пішли, красуню, погуляємо.

Міраж узяв дівчину за руку та повів її вуличками цього маленького поселення.

А вона покірно йшла з ним.

- Богуславо, ти куди? - запитав один гарний парубок, підбігши до них.

- Богуслава? Дуже гарне ім'я. - прокоментував Мирослав. - Іди собі. - звернувся привид до хлопця. - Не заважай.

Парубок розвернувся та пішов, ніби уві сні.

З неба продовжували спускатися привиди, а цей привид Мирослав був вже зайтятий своєю жертвою, уводячи її у ліс подалі від людських очей.

Міраж з Богуславою дійшли до озера.

Там він пішов до води, але не провалився у водневу гладь, натомість він залишився на поверхні.

- Йди до мене! - наказав Мирослав. - Мені треба провести ритуал,ю щоб залишитися тут з вами.

Дівчина пішла, керуючись привидом підсвідомо.

І вона теж не провалилася у воду.

Богуслава підійшла до Мирослава.

Їх тримала водневе натяжіння.

- Мені треба одружитися з тобою, але не звичайним способом. Мене потрібна твоя життєва енергія, щоб би поділилася нею зі мною.

Мирослав охопив Богуславу за талію, а вона відкинулася від нього, піднімаючи свої груди до неба, з яких вирвалося сяйво потужним джерелом світла.

А потім зі самого жіночого тіла вилетіла її душа, дуже схожа на цю дівчину, але прозора, як пара.

Людський облік Мирослава продовжував тримати тіло Богуслави, а з нього теж вилетіло щось прозоре.

І ось ці дві субстанції (душа Богуслави та привид-міраж) почали кружляти навкого один одного, а потім, цілуватися, обіймати один одного, поки не притиснулися один до одного настільки, що не з'єдналися в одне ціле.

І ось це увійшло у тіло дівчини, залишившись в її животі, де народжується нове життя.

Людське тіло Мировлава розчинилося, а Богуслава провалилася у воду.

Дівчина ніби прокинулася та почала грести, щоб не втонути.

Вона доплела до берега.

Богуслава щось відчула у животі, який почав швидко рости.

А потім у неї почалися пологи.

Вона народила хлопчика.

Богуслава притиснула його до себе.

- Назову тебе Мирослав. - промовила вона та пішла з лісу, притискаючи маленького хлопчика до грудей.

Але хлопчик ріс занадто швидко, що, не встигла дівчина дійти до поселення, як дитина була вже занадто важкою, щоб тримати її на руках.

Богуслава поставила дитину на землю.

А перед нею за мить вже стояв високий парубок.