Міраж

Міраж

Dar Dac (Даценко Дар’я)

 

Міраж

Кіносценарій за мотивами оповідання Едогава Рампо «Мандрівник з картиною»

****

В центрі кімнати розміщений круглий масивний стіл, застелений червоним бархатом. На ньому стояла пляшка з дорогим вином і декілька келихів. Двері були зачинені. У вікна пробивалися останні промені вечірнього сонця. В таємничій напівтемряві, на сусідніх кріслах сиділи двоє чоловіків. Темноволосий молодий журналіст, тримав у руках невеличкий записник і кидав обережні погляди на його сусіда, вже посивілого статного пана, який пустими очима дивився у вікно, де виднілося море.

Журналіст прокашлявся.

Журналіст.

  • Кхм, я дуже дякую, що ви обрали саме мене, для інтерв’ювання.

Чоловік, сиплим голосом перебив молодого хлопця, не відводячи від вікна очей.

Чоловік.

  • Ви можете вважати мою історію породженням божевільної уяви або дивним маренням, однак божевільним тоді, був не я, а той чоловік з картиною.

Журналіст.

  • Чоловік?

Чоловік.

  • Чоловік! Це сталося теплим похмурим днем. Я повертався тоді з Уодзу.

Журналіст.

  • Уодзу? Він доволі відомий своїми міражами. (задумливо протягнув хлопець).

Чоловік.

  • Так. Я туди їздив з однією-єдиною метою – помилуватися на міражі. Однак, всі друзі починають кепкувати з мене, коли я розповідаю їм цю історію – мовляв, все це казки й в Уодзу я ніколи не бував, що приводить мене в збентеження, адже я ніяк не зможу це довести.

Чоловік зітхнув, та продовжив.

Чоловік.

  • Може вони мають рацію і мені все це тільки наснилося... Але хіба можуть снитись такі сни? Та сцена у вагоні та сама картина – вони були настільки яскраві, що не можуть бути нічим іншим, як реальністю.

Чоловік.

  • В той день, я вперше побачив міраж. Я думав, що це щось на зразок старовинної гравюри, але те що постало перед моїми очима, настільки приголомшило мене, що я весь покрився липким потом.

****

Узбережжя Уодзу. Під покровом сосен зібрався натовп людей. Всі нетерпляче вдивляються в далекі простори безмовного моря. Вода і небо здавалося зливаються один з одним в густий попелясто-сизий туман серпанку. Чоловік (зараз йому років сорок), разом з усіма вдивляється у далечінь, примруживши очі.

Раптом, в похмурій імлі – там, де, здавалося, повинно починатися небо, проплив білий парус. Почали з’являтися очерки далекого, порослого соснами, півострову Ното.

****

Знову кімната.

Чоловік примружив очі та з усмішкою глянув на журналіста, котрий дуже швидко строчив у записнику.

Чоловік.

  • Той міраж... Він походив на химерну чорну хмару, проте залишався, такою собі невловимою миттю. Він безупинно змінювався, приймаючи форму ширяючого в небі чудовиська, ти раптом, розпливалося в тремтяче фантасмагоричне створіння, що похмурою тінню повисає прямо перед очима.

Чоловік протягнув руку до келиха з вином і вдивлявся у червону рідину, яку пронизувало промені сонця.

Чоловік.

  • Саме ця нерівність, хиткість вселяли глядачам зловісний, непідвладний розуму жах. (смакуючи спогади, промовив він)

****

Шоста година вечора. З перону від'їжджає потяг. У вагоні сидить Чоловік та незнайомець, поруч з яким, притулена лицьовою стороною до вікна, стояла картина.

Голос за кадром:

Чоловік.

  • В силу дивного збігу обставин, у вагоні другого класу був я та в кінці нього сидів один-єдиний пасажир.

Потяг засопів і з брязканням потягнув склад. Чоловік дивився у вікно, за яким проносилися море, піщаний берег, обривисті скелі і знову море.

Чоловік.

  • День був задушливий, ні найменшого подиху вітерця. За вікном тяглося безмежне сіре море. Коли поїзд промчав над кручею Оясірадзу, спустилися сутінки.

Незнайомець, що сидів у дальньому кінці тьмяно освітленого вагона раптом піднявся і почав дбайливо загортати в шматок чорного атласу велику картину.

Чоловік перетрусив очима, дивлячись на це.

Голос за кадром:

Чоловік.

  • Безсумнівно, це була картина, але до сих пір, вона стояла обличчям до скла з якоюсь певною, хоча абсолютно незрозумілою мені, метою.

На мить, картина блиснула яскравими, надзвичайно живими фарбами. Чоловік приголомшено відкрив рота, але одразу ж відвів погляд. Однак, не в силах боротися з цікавістю, крадькома глянув на володаря дивної картини й був вражений ще сильніше.

Попутник був одягнений у старомодний, надзвичайно тісний чорний костюм, який ідеально сидів на довгій зсутуленій фігурі незнайомця. Обличчя було блідим, виснаженим, лише очі блищали якимось диким блиском. Розділені акуратним проділом волосся блищали чорним маслянистим глянцем

Голос за кадром:

Чоловік.

  • Він здавався людиною цілком гідною і якоюсь... незвичайною. На вигляд я дав йому років сорок, проте, придивившись в покрите дрібною сіткою зморшок обличчя, тут же накинув ще десятка два. Невідповідність глянцево-чорного волосся і незліченних тонких зморшок, неприємно вразило мене.

Звернув картину, незнайомець несподівано обернувся до чоловіка. Їх погляди зустрілися. Незнайомець криво і трохи зніяковіло посміхнувся. Чоловік машинально вклонився у відповідь.

****




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше