Розділ 4

— Як ні?!

Я стояла розгубленою перед батьком та мачухою. Впевнена, якби ми з батьком зараз були самі, то він неодмінно дозволив би!

— Отак, май хоть трохи поваги. Я збираюсь до моря на тиждень, тому єдинороги мені для карети треба…

— Для карети й двох вистачить.

— Для карети в якій я їхатиму — так, але треба ще слуг взяти, і багаж.

— Це все теж в одну карету влізе, отже ще два єдинороги, а в нас їх шість!

— Так я ще ж і твоїх брата з сестрою взяти хотіла, і ми сподівались що ти приєднаєшся до нас…

— Саме тому я дізнаюся про це тільки зараз?!

— Сонечко, не сердься, ми ж хотіли тобі сюрприз зробити. Доки Каледор буде зайнятий королівськими справами, ми могли б відпочити…

— А ви мене запитали чого хочу я?!

— Не кричи на нас, ми хочемо як краще!

— Як краще для мене, чи для тебе?!

— Звичайно для тебе, я все роблю для того, щоб мої дітки позчувалися щасливими. 

— Тату!

— Пробач Міравель. — Погляд батька на секунду опустився до низу, в потім знову піднявся на мене. — Доню, а навіщо тобі єдиноріг? Куди ти зібралась?

— Я хочу знайти місячного єдинорога…

— Хахаха, їх не бачили вже сотні років, чому ти раптом вирішила що саме тобі вдасться його знайти?

— Те що ти в це не віриш, не означає що цього не існує.

— Добре, у тебе є місяць. На балу ти маєш оголосити свій вибір нареченого, в до того лазь де хочеш. Тільки, якщо не з’явишся на балу, мій син займе твоє місце.

На обличчі мачухи з’явилася переможна посмішка. Що ж, схоже вона зовсім не оцінювала мене. Ще побачимо чия посмішка буде яскравішою.

— Добре. То єдинорога ви мені так і не дасте?

— Ні, йди на конячці катайся.

Ох, вона явно відьма. 

По приходу до своєї кімнати я відразу ж почала складати всі потрібні речі до дорожньої сумки. Добре що речей мені багато не треба було, а то я її б не потягнула. Взяла лише ще одну пару штанів та рукавиць для верхової їзди, три сорочки, плащ. Ще про всяк випадок до сумки поклала бинт та кілька настоянок. Далі склала стріли в сагайдак, взяла лук та меч, що дістався від мами, і я була готова до мандрівки. Ой, лише кремінь ледь не забула, в то без вогню сиділа б! 

Я вирішила не чекати ранку, і вирушати вже сьогодні поки є запал, та й час трохи зекономлю. 

І ось, під промені вечірнього сонця, я вивела Юле зі стайні, попередньо прикріпивши до гачків на сідлі кілька мішечків з вівсом, та вирушила у свою невеличку подорож, ну а може й велику, хто ж зна?