Розділ 2

Немає кращого місця на землі для збору новин та легенд, як звичайні міські таверни. Отже, саме з них я й почну свою непросту дорогу. Залишилось лише піти до однієї з таверн столиці. На завтра відкладати не можна — треба вирушати зараз.

Вдягнувши потертий коричневий плащ, я пройшла коридорами для слуг на кухню, звідти на задній двір, в потім через сад вийшла через таємні двері до міста. 

Вулиці мене зустріли музикою на співами, які ледь долітали до мене. Я пішла в їхню сторону по вуличці освітленій лише невеликими смужками світла, що падало на бруківку вулички зі свічок в будинках. 

Легкий вітер похитував лозу, що звисала з даху таверні, іноді іржали коні й переступаючи з ноги на ногу чекали на своїх господарів, що не поспішали покидати затишної таверни.

Всередині все було так само як і зовні — затишно та просто. Дерев'яні стільці стояли навколо круглих столів, в м’яке жовтувате світло нагадувало сонце додаючи затишку цьому закладі. Відвідувачів було так багато, що я ледь пробралася до гарної стійки.

Бармен був настільки великим, що мені здалося, наче він напівкровний велетень. Але придивившись зрозуміла, що як для напівкровки то він був малуватим, скоріш за все що в його роді таки були велетні, але далекі.

Саме в бармена я й вирішила запитати про єдинорога, адже хто як не він все в місці знає?

— Еммм…, доброго дня кейре…

— Доброго, чого тобі? Елю налити?

— Дякую, але ні. Я тут щоб поставити вам одне запитання…, — я запнулась, який взагалі шанс що він відповість в не розсміється мені в обличчя? Ну добре, не спробую — не дізнаюсь, — я хотіла запитати у вас про місячного єдинорога. Можливо ви чули щось про нього і знаєте як його знайти?

— Ох, дитино, навіщо ж тобі той єдиноріг? Конячок не вистачає? Ха ха ха! Ну добре, розповім що знаю. — І бармен нахилився до мене, щоб ніхто більше не чув. — Якось один мандрівник казав, що приходив до таверни ще коли я тільки тут господарем став, що місячного єдинорога можна знайти. У цьому допоможе чарівна карта, яка вкаже шлях до срібного водоспаду, біля якого й живе місячний єдиноріг.

— Ой, дякую вам! А де знайти ту карту? Вона у вас є?

— Ха ха ха, ні, карти в мене немає. Вона похована в руїнах забутого міста.

— А де це забуте місто?

— А цього ніхто не знає, окрім тих в кого є давні карти перших картографів. Той мандрівник десять років ходив по світу шукаючи забуте місто, але не знайшов. Тому прийшов до столиці щоб вкрасти з архіву карти, але його спіймали…

Отже, шанс знайти єдинорога в мене є! 

— Дякую вам кейре, величезне дякую!

— Та нема за що. — Бармен посміхнувся щирою посмішкою, що відразу сховалася в його довгій бороді.