Глава 21

Останній інструктаж
Жінка, яку назвали при народженні Христиною і якій довелося доглядати Георгія, стала послушницею, наближаючись на крок до виконання своєї обіцянки.

За Жориною могилкою доглядали лише працівники цвинтаря. Та йому й однаково: душа загинула разом із тілом. Про що б він сумував, так це про зниклі квіти, не потрібні державі і тому викинуті на смітник.

– Отже, – почав свій останній інструктаж той, кого Марія вважала своїм начальством, – ти тільки нікому не кажи, що особисто бачила, – шепнув він на вухо Марії. – Обіцяєш?

Вона, посміхаючись, кивнула головою. Адже це означало, що колись вони зможуть повернутися. Проте чи можна вважати це приводом для радості? Виявляється, й у невизначеності є свої плюси. Ім'я цієї переваги – час.

- Гхм! – прокашлявся Диявол. - Все! Довгі прощання – зайві сльози. Я втомився, хочу відпочити. Я, між іншим, старий уже, навіть древній, можна сказати…

Михаїл хмикнув. Він напівжартівливо-напівсердно глянув на нього приструнчуючи.

– Інструктаж… – ненав'язливо нагадав Дияволу той, що стояв поруч.

– Інструктаж? Ах, інструктаж! Та ну його! Що вони, самі не знають? Маленькі, чи що? - Диявол махнув рукою, розвернувся і пішов, по дорозі крикнувши Михайлові: - Вважай, що це відпустка власним коштом! Але я потім все з тебе спитаю.

- Ні, почекай! – здивовано вигукнув другий, наздоганяючи Диявола. – Інструктаж!

- Та відчепись ти! - Відмахнувся мирно Диявол, продовжуючи шлях.

- Хустка є? - Осиплим голосом запитав співрозмовник.

Вони ще щось один одному кричали та говорили, але Михаїл з Марією більше нічого не чули. «Начальство» поглинув ранковий туман, залишивши їх самих на такий період часу, якого навіть людям вистачило б, щоб у своїх почуттях розібратися…

***
– Гей… – Марія несміливо гукнула Михаїла, щільніше притискаючись до нього в тумані, що огортав їх. - Ми допоможемо їй, тій дівчині?

Михаїл насупився, не дивлячись на ангела у своїх обіймах.

- Намагатися допомогти їй означає ступити на небезпечну стежку війни з самим Дияволом. Ти впевнена, що це саме те, чим ти хотіла б зайняти відведений нам час?

Маша замислилася на мить і здавалася трохи нерішучою, але коли вона відповіла йому, голос пролунав напрочуд твердо:

- Я впевнена тільки в тому, що не зможу забути її очі, сповнені вселенської печалі, і не зможу бути щасливою та спокійною, завжди пам'ятаючи про неї.

– Що ж… Ми зробимо, як ти хочеш, ангеле мій, – прошепотів Михаїл, стуляючи повіки у передчутті кошмару, який обрушиться на них, як тільки Диявол дізнається про їхні плани, і міцніше притискаючи до себе Марію, боячись відпустити її, боячись втратити…

2009 – 2018 роки