Глава 20

- Все, зараз заплачу! – вигукнув Диявол, скидаючи неіснуючу сльозинку, стоячи пліч-о-пліч із співрозмовником і спостерігаючи за підлеглими збоку.

- Фі, як цинічно! Навіть я собі такого не дозволяю!

– Ну! Ти на те і ти, щоби нічого собі не дозволяти! – засміявся Диявол. - По чарці? За вдалий результат? - спитав він, і відразу з'явилася прямо з повітря барна стійка.

- Ні, дякую. Перестань дуріти. Я не впізнаю тебе.

- Я сам себе не впізнаю. Але ж ти знаєш причину моїх змін, ти їм сприяв. А я... Я просто відчуваю на собі людський спосіб втікати від болю.

– Кожен отримує те, що заслужив. Впевнений, ти знаєш. Адже платню нерідко роздаєш і збираєш саме ти. Залиш її, здайся… – оманливо м'яко промовив співрозмовник.

Він перевів на нього зосереджений погляд темно-карих, майже чорних очей. Жарти убік, ніби говорив він, трохи примруживши і зігнувши губи в іронічній посмішці. Визнати поразку? Ніколи.

- Не можу. Прив'язався… – промовив він уголос, грайливо блиснувши очима.

– А якщо я забороню тобі?

- Я домагатимуся своєї мети трохи довше і набагато азартніше. До того ж ти не можеш змінити власні правила, – серйозно відповів він.

- Що ж, справа твоя.

- Моя, і нічия більше. Ти мені подарував людей? Так ось, будь ласкавий не лізти! Я тобі обіцяв, що звітуватиму і дозволятиму твоїм шавкам залазити? Обіцяв. Я обіцянку виконую? Виконую. Ось і не лізь.

- Гаразд, ти тільки не заводься так! – вигукнув чоловік у блакитному, трохи підводячи руки, щоб показати свої мирні наміри.

- Залишився тільки останній інструктаж, - сумно промовив Диявол.

— Я сумуватиму за ними, — зажурився і його супутник. - Але, з іншого боку, мене так дістав її послух! Вогню в ній не вистачає, чи що. Я прямо спокійний, що в хороші руки її віддаю! – засміявся він, але погляд його говорив про інше.

- А мені ось менше пощастило! Сам подумай, що вона зробить з нього, - і Диявол скорчив гримасу жартівливої огиди.

Вони розсміялися, розчиняючись у просторі та часі, але люди ще якийсь час відчували на собі весь тягар їхніх веселощів.