Глава 13

– Мишко, мені страшно…

- Не бійся все буде добре! Я ж поряд!

– Це зараз ти поряд! Але ж так буде не завжди? - Вона спробувала заглянути йому у вічі.

- Ти хочеш почути, що я тебе ніколи не кину? Дуже по-жіночому.

– Мишко… – вона докірливо похитала головою.

– Послухай, я не знаю, що буде завтра чи, наприклад, післязавтра. А не те, що ще пізніше. А пообіцяти та не виконати – це не в моїх правилах.

- Ой які ми правильні!

- Ти чуєш мене? Я нічого не обіцяю. Але дуже постараюся, щоб тобі не було страшно якнайдовше. Гаразд?

- Гаразд. Навіщо ти мені це все показав?

– А хіба ти не зрозуміла?

– Ні.

- Хм. Потім зрозумієш.

- Ти що, мені зовсім нічого не поясниш?

– Не поясню.

- Але чому?! - Вона смикнула його за руку, і він обернувся до неї обличчям. – Чому?

– Я поки що відповім тобі так: я справжнє зло для тебе та для людей. Тому що набагато простіше бачити факти чорними чи білими, і ніяк інакше. Тобто так, як це роблять ангели та люди. Моя система бачення подій сильно відрізняється від вашої. Я можу бачити факти у кольорових фарбах. І лише так. Розумієш?

– Ні…

- У такому разі просто запам'ятай, що я зараз сказав, а потім обов'язково зрозумієш. - промовив він і продовжив перерваний шлях. - Ти йдеш?

- Так. Так! - заквапилась вона, наздогнала його і несміливо простягла свою руку до його долоні.

- Та що ж ми, маленькі, чи що, за ручку ходити?

– Ага.

– Ага?

Вона мовчки схилила голову і засмучено опустила руку.

– Здається, і я просочилася цією їхньою особливою магією, коли так важливо почуватися необхідним та захищеним, – тихо зізналася Марія. – Так дивно, адже це моя робота – захищати. А тепер мені хочеться бути на їхньому місці. Але щоб той, хто захищає, не був таким же недосяжним, як ангели. Тепер я розумію, чому вони схильні вірити вам більше, ніж нам...

- Та що ж я, монстр який?! Ага, то ага!

Він схопив її за руку і потяг за собою, піднімаючись сходами до квартири Георгія, давно залишеної ними. Мишко не знав, що сказати їй у відповідь на це визнання власної слабкості та прихильності до нього.

Коли вони ввійшли, жінка біля ліжка Георга молилася, стоячи навколішки і склавши руки перед собою. Вони пройшли на кухню. Він закурив, сідаючи на табурет.

- Щось не те…

- В якому сенсі?

– Щось іде якось підозріло. Невже ти не помічаєш?

– Я взагалі нічого не помічаю. Ти ж сам казав, що жінка, що Жора врятується, адже ти все вже придумав, і все йде за твоїми планами. Хіба ні?

– У тому й річ, що ні.

- А що не так?

– Не так, наприклад, те, що це не та жінка.

- А хіба це щось змінює? Хіба не все одно, яку жінку він покохає? Точніше, в яку жінку він закохається.

– О, ні, це чи не вирішальне значення, кого саме любити. Іноді ілюзія кохання коштує багато років прозріння. Це докорінно все змінює. І потім вона якось підозріло швидко обрала собі призначення. Як вона взагалі потрапила сюди? Не та жінка, отже, не та поведінка. Отже, можуть бути непередбачені наслідки.

– Наприклад?

– Наприклад, він може не прокинутися. Або прокинутися, але з наслідками.

– З якими наслідками?

- Інвалідом він може прокинутися, розумієш? Людиною із загальмованими процесами мислення.

– Розумію…

- Ні, ти не розумієш. Тоді це означає, що ми із завданням не впоралися. Ні ти, ні я. І ми понесемо за це заслужене покарання.

– Але ж ми ні в чому не винні!

- Це ти так вважаєш. Якщо роботу не завершено, це все одно, що вона і не розпочата. А це майже ігнор наказів безпосереднього начальства. Як ти вважаєш, чи є нас за що карати?

- Виходить, є за що. Карати завжди і всіх є за що. Але ж…

– А решта нікого не хвилює. Ось так!

- То що робити?

- Рятувати Георга!

— Але ж жінка вже прийшла! Не виганяти ж її, зрештою! Та й якщо цю вигнати, де гарантія, що та прийде?

– Здається, ти починаєш думати… – з часткою іронії промовив він, гасячи цигарку про власну долоню.