Глава 11

- Ходімо, - сказав він. – Я покажу тобі щось, що якщо й не змінить тебе, то хоча б змусить замислитись…

Він узяв її за руку – і, як це вже траплялося з нею, все навколо закружляло, попливло. А коли вона розплющила очі, виявила, що стоїть перед якимось храмом у величезній черзі, що повільно просувається до входу.

– Ну, і що це? Що я, черги, чи що, не бачила? Чи віруючих? Чи храмів? Скільки їх пройшло через мене. Це навіть якщо не пам'ятаю, то розумію. Та й догляд за Георгієм вимагав від мене постояти у черзі.

— Бачити, може, й бачила, але чи прислухалася ти колись? І чи знаєш, чому зцілюються люди з цієї черги?

- Все одно, що б я зараз не сказала, ти все заперечиш... - майже приречено сказала вона. - Так що ти відразу мені свою точку зору говори, щоб не сильно морочитися.

- Гаразд. У такому разі стій у черзі, нікуди не йди та слухай усе, що будуть говорити. А ще дивись за тією дівчиною в блакитній хустці: вона бачить мене, але тебе бачити не повинна в жодному разі.

- А ти?

– А я це вже бачив. Багато разів. Так що я поки що сиджу ось на тому даху між двома куполами. До зустрічі.

– Але!.. – вона не встигла домовити, а він уже був на тому самому даху між двома куполами, як і обіцяв.

- Ну, і що я тут нового побачу і почую? - буркнула вона сама собі під ніс і притулилася до колони.

Тим часом дівчина у блакитній хустці уважно спостерігала за Михаїлом, що сидів на даху. А черга неквапливо просувалася. Марії не залишалося нічого, як виконувати доручення Михаїла: не стояти ж їй, зрештою, просто так, без діла. І вона почала прислухатися, а незабаром і сама так захопилася, що їй уже було байдуже, доручення це чи її власна ініціатива.

Хтось новий, прийшовши, спитав:

– А хто сюди останній?

Марія жахнулася: що за питання, адже не за ковбасою стоять! І не важливо, за чим саме, але ця черга веде до храму, а значить, таке питання – щось надзвичайне!

А ще через якийсь час вона почула наступний діалог двох молодих осіб:

- Кажуть, його мощі всіх зцілюють! – захоплено сказала дівчина. - А раптом і мені допоможе! А то я що тільки не пробувала! І лікарів усіх обійшла, і знахарів, і бабок!

– Ой, а кажуть, до бабок гріх ходити! – злякано вигукнула друга.

- То що тоді, не зцілить? Що ж я тоді дарма, виходить, у черзі вже годину стою?!

– А чиї взагалі мощі привезли?

– Кажуть, Спіридона… – була невпевнена відповідь.

І тут Марія помітила, що й дівчина в блакитній хустці, хто б вона не була, теж чує мимоволі цей же діалог і теж нервує, намагаючись стриматися.

«Що ж то за дівчина така? – подумалося Марії. – Потрібно обов'язково спитати у Миші».

З храму крізь натовп насилу пробивався священик у скромній рясі з крихітним срібним хрестиком на грудях. Марія з цікавістю простежила за ним, відчувши світлий шлейф, який залишає чоловік.

– Дитя! — гукнув він, і дивна дівчина здригнулася, обернувшись, а потім її обличчя прикрасила світла, хоч трохи сумна посмішка стомленої людини. - Йди сюди. Мені потрібна твоя допомога.

Натовп невдоволено заволав.

– Чому повз чергу?

- Вона особлива, чи що?

- Я тут з ранку стою!

Марія завмерла, чекаючи на його відповідь. Вона й сама не змогла б пояснити собі, чому для неї так важливо, що скаже ця скромна, але впевнена в собі людина.

– Мені потрібна допомога, – спокійно відповів він. - Допомога, а не ваше бажання проникнути всередину будь-яким шляхом.

Обурення натовпу не зникло, але стало тихіше. Дехто навіть намагався в загальній тисняві пропустити дівчину зі священиком усередину, за що відразу піддавалися нападкам з боку інших парафіян.

У цей момент до черги підійшов чоловік у пошарпаному одязі, порваному взутті і з журавлиною в руках, що служить йому швидше частиною дивного образу, ніж опорою. Він виглядав стомлено і голосно лаяв людей за лицемірство, але вони не слухали його або зовсім відштовхували, посилаючись на те, що він п'яний. І Маша вимушено відволіклася.

- Він п'яний! - Поскаржилася одна з жінок.

Поліція, яка охороняла того дня привезені мощі Святого Спиридона, поспішила «усунути неполадку».

А тим часом «неполадка» ця була, на думку Марії, в багатьох своїх твердженнях права, що лякало. Так, часом надмірно різко, але правда солодкою не буває, як вона вже могла переконатися.

Черга ще трохи просунулась вперед, а дівчина поглянула на Михїйла, він кивнув їй, і вона відвернулась засмучено, все ще слідуючи за священиком. Марія хотіла щось сказати чи спитати в цієї самої дівчини, але в цей момент у натовпі промайнув Владика і всі, бажаючи прикластися до його руки, стовпилися довкола нього, віддаливши Марію від бажаної мети.

Знову з'явився нещодавно вигнаний з «пристойного суспільства», як висловився один із тих, що стоять у черзі, і почав вигукувати щось, що викриває не одну особистість, а весь натовп загалом.

– Фарисеї! – кричав він.