Глава 8

- Що відбувається? Де я? - Маша крутилася, наче дзига навколо своєї осі, намагаючись визначити місцезнаходження.

- Там же, де і я, - спокійно відповів їй Михаїл, спокійно похитуючи ногою.

Сидячи нога за ногу на старому стільці і схрестивши руки на грудях, він уважно спостерігав за поведінкою Марії, яка здавалася йому щонайменше дивною.

- А де ти?

– Ну, скажімо так, саме цього ми й домагалися.

— То це ти? Ти все це влаштував, продумав?

- Ні, не я, звичайно.

- Як ти можеш так жартувати! Я ледь Богу душу не віддала, а ти жартуєш!

– Ага, слова цілком людські… Отже, все за планом. Отже, все якнайкраще.

– І чому та божевільна жінка бачила мене? Як це вийшло? Це ж неможливо!

- Дай мені руку, - сказав він, простягаючи до неї свою долоню.

Вона з пересторогою подивилася на неї, але все ж таки вклала в його долоню свою руку. Все навколо закрутилося, закружляло, і вона побачила себе, що лежить на лікарняному ліжку. А потім все знову закружляло і вона, трохи погойдуючись, повернулася в реальність цього моменту.

- Що це означає? - Запитала вона Михаїла.

– Це означає, що ми з тобою «овочі», – спокійнісінько констатував він.

- Як це?

- Ні живі, ні мертві. І майбутнє наше невизначене. Тепер ми на рівних із підопічним. Якщо ми правильно зорієнтуємось, то дуже швидко знайдемо Георгія.

- Значить, майже перемога?

- Майже, але не зовсім. Важливо, щоб він нас не помітив.

- А як же ми тоді його повернемо?

- Ти що, думала, що ми просто візьмемо його за руки і потягнемо у світ?

– Ну, щось на зразок того…

- Наше першорядне завдання - знайти того, кому він потрібен, але щоб нас він при цьому не помітив навіть мигцем, інакше все зруйнується, а часу у нас дуже мало.

- А де ти в такому разі вештався?

- Що я чую, мадам?! Ви вжили таке слово? Геніально! Та ще й щодо мене! Та ви, здається, ревнуєте? Що ви можете сказати на своє виправдання?

- Яке ще виправдання? - нібито не розуміючи, спитала Маша, сором'язливо почервонівши.

- Та гаразд! - посміхнувся він добродушно, дражнючи її.

– Як? Коли ти встиг стати їй «рідним»? – несміливо спитала Марія, сором'язливо відводячи погляд.

– Кому?

— Тій безсоромності з розірваною сукнею.

- Ти головного не помітила. У неї розірвана душа гірша за сукню. А я прийшов до неї з чарівними нитками, здатними залатати цю сверблячу дірку.

- Ти дав їй магію? – обурилася Марія.

– Магію? – здивовано перепитав Михаїл. – Навіщо? Вони мають свою магію. І їм її достатньо. Тим більше, що навіть її вони не в змозі освоїти досконало за стільки століть. Я дав їй турботу. Дав увагу, можливість відчувати себе необхідною. Людські жінки такі крихкі, що якщо один змушував їх чекати, то іншому дістанеться недовірлива брила льоду.

- Значить, ти вилікував її, володіючи якоюсь особливою магією? – довірливо уточнила Марія, щиро цікавлячись невідомим їй чаклунством.

- Можна вважати, що так... - розпливчасто відповів чорт.

- Послухай, Георгій зовсім нікому не потрібен! Де ж ми знайдемо таку людину, яка змогла б утримати її серед живих?

- Вже знайшов! Я, між іншим, на відміну від деяких часу марно не втрачав!

– На що це ти натякаєш?

– А я не натякаю, я прямо говорю… Жінка, яка була того вечора в провулку, і є та, яка його врятує.

- Не розумію! Але ж вона звичайнісінька…

- Повія? Так, вона повія. Але тільки така і зможе витягти його з того світу. А він, тільки такий, і зможе переробити її на краще.

– Здається, починаю розуміти…

- Ну, от і добре!

– А що з нею робив ти?

- Тобі в подробицях?

Маша не знала чому, але їй зовсім не хотілося чути подробиці. Можливо, через його лукавий вираз обличчя в цей момент.

- Без подробиць, - рішуче відповіла вона.

- Шкода, а то я б розповів... Ну а якщо без подробиць, їй щоночі снилися сни про чоловіка, який стане її долею. Все просто. Ми підштовхуємо її випадково (а вона, до речі, вже повірила в ці сни) до дверей його квартири. Двері залишаємо відчиненими. А надворі холодно. І співмешканець вигнав її. А тут квартира відчинена. Вона входить… І що?

– Що?

- Ти прикидаєшся чи правда дурна?

- На якій підставі ти мене ображаєш?

- І навіщо я тільки вплутав у це тебе? Без тебе, здається мені, все було б швидше та простіше.

- До цього ти казав, що без мене не впораєшся. Поясни мені. Ну будь ласка!..

- Та тут все ясно як божий день! Вона бачить його, згадує свої сни. Закохується. А він, блукаючи квартирою, розуміє, що вона бачить його. Значить, кохає. І теж у неї закохується. А потім марш Мендельсона. І ура! Завдання виконано. І твоє, і моє. Ну як?..