Глава 5

– Ви дивитеся на мене. Чому? – раптом спитала Марія, прокидаючись.

Який дивний, чуйний сон у людей. Як же вони відпочивають уночі, якщо тільки погляд здатний розбудити їх? Адже скільки за ніч приходять на них подивитися. І нехай вони не бачать нікого, як правило, але відчувають!

– А що, у вас там нагорі є закон, який забороняє на вас дивитися? - Іронічно уточнив Георгій.

- Ви навмисно уникаєте відповіді.

– Правда? Ви помітили?

- Припиніть іронізувати, - спокійно сказала вона.

- І в думках не було! – Жора неквапливо підвівся з крісла, пильно спостерігаючи за нею. 

Видіння, як і раніше, нікуди не зникало.

– Я – не міраж.

– Він також так казав…

Вона обдарувала його докірливим поглядом.

- Ви що ж, світлих сил боїтеся?

– Світле – це коли шкоди не приносить… – філософськи уклала людина, збираючись нарешті приготувати щось і заглушити їжею бурчання в животі. – А за час вашої присутності у моєму житті ви у мене стільки нервів відібрали, що важко назвати вас світлою силою. Знесиленість - це шкода, я вважаю...

- Знесиленість у вас не від моєї присутності, а від його приходу. І потім, користь та шкода – вельми відносні поняття.

- Та що ви! А відчувається лише зараз чомусь!

- Так продумано темними силами. Вони напаскудять, а на нас потім люди думають, коли ми їхні душі рятувати приходимо.

– Тобто вся ваша світлість полягає у розмахуванні руками після бійки? Образно, звичайно, говорячи…

– Та що ви перевертаєте мої слова? – обурилася вона.

– А що ж мені ще лишається, на вашу думку?

– Молитися! Вам лишається молитися!

- Про спасіння моєї душі? – скептично хмикнув Георгій, упіймавши себе на тому, що напрочуд швидко перестав боятися присутності потойбічних сил у його крихітній квартирці та на відчутті вдячності за те, що скрасили його безбарвне самотнє існування. Причому на рівній обом подяки.

– Саме! - Вигукнула дівчина і сердито подивилася на нього.

- Господи, врятуй мене, - просто сказав Георгій, підводячи очі до стелі. - Колінопоклонятися необхідно?

- Ні, дякую, не варто. Бог таких молитов не слухає. Йому потрібно, щоб ваші слова виходили з душі! Були щирими! Але ж ви розумієте! Навіщо ви вдаєте?

– Ах! То він ще й перебиратиме?

- Зараз же припиніть блюзнірувати! Негайно!

- Слухаюсь, о прекрасна! А знаєте, я починаю знаходити все, що відбувається дещо навіть кумедним…

- Що ж кумедного, якщо я навіть не розумію, що тут роблю, коли ви відверто єретик?

– Це ви не знаєте. А я дуже розумію! Бог послав вас скрасити мою самотність!

– Якщо ви в Нього не вірите, тобто вважаєте, що Він не існує, то як ви можете міркувати про Його цілі? Цілі того, кого, на вашу думку, і не існує зовсім?!

- Що значить не існує?! Ви тут у моєму домі не смійте таке казати!

– Що?!
Марія схопилася з місця, здивовано дивлячись на чоловіка. Хвилину тому діалог вела вона, тепер він перехопив управління і вів бесіду в незрозумілому їй напрямку.

- А то ви не чули! Я навіть дуже вірю, що якийсь там десь там є! І не лізьте мені в душу! А говорити я вільний усе, що забажаю. Так от!

- Ні, не так! Ви не смієте…

- Снідати хочете? – спокійно спитав він, ігноруючи її репліку. - А то я з усіма вами і вечерю вчора пропустив, а вже сьогоднішній сніданок я точно не пропущу! - Він добродушно кивнув їй і вийшов на кухню.

– Не смійте говорити про нас так, наче ми в одній команді!

- Домовилися, не буду!

– І ще! Ангели ні з ким ні про що не домовляються!

– А що ангели роблять?

Отже, все-таки ангел, усміхнувся крадькома Георгій. Яке дивне почуття сюрреалістичності. І як неймовірно прикро. Він розумів, пам'ятав настанови мами, що все буває виключно, як має бути, навіть якщо трапляється зовсім інакше. Але образа все одно душила. Чому вони не відгукувалися на його заклики, коли він їх потребував? Сильніше і витриваліше від цих мук він не став. Принаймні так йому здавалося. Значить, його дитинство та юність були для якихось інших цілей. Йося ніяк не постраждав, тобто не був покараний: він цікавився нещодавно і з'ясував, що ворог отроцтва живе приспівуючи, успішний, створив міцну родину. Дрібні неприємності? Ну так вони у всіх є. Це не привід вважати, що він помстився хоч комусь із тих, до кого Жора звертався за допомогою у найважчі моменти.

Останнім часом він ловив себе на думці, що не став би радіти Йосиним лихам. І навіть більше, можливо, спробував би допомогти, якби це було йому під силу. Лаяв себе за це. Але нічого не міг вдіяти.

Жора обернувся до розгубленої дівчини. Навіщо йому знадобилося заганяти її в глухий кут словесними перепалками? Він – юрист, та ще й єврей, подумки посміхнувся Георгій. З таким фахівцем, мабуть, навіть чорт не ризикнув би вступати в суперечку, якщо вірити людській поголосці.