Глава 13

Іноді мозок вимикається дуже невчасно. В мить, коли ти розраховуєш саме на нього, а не на емоційність, на перший план виходять почуття. Байдуже, що у нормальній ситуації ти їх контролюєш. Бо під час темних ночей, коли все на межі, контроль зникає. 

Мої губи привідкриваються, немов запрошують Яна спробувати їх на смак. Це погано. Помилка. Ми стільки разів були за крок стати близькими фізично, що прийде час, коли це станеться. По-справжньому. Відчуваю, що сьогодні саме той час. 

Можливо вплинули сни. Або щось інше. Складно пояснити, та і…чи потрібно? Навіщо намагатися зробити те, що точно зупинить?

Ян довго не чекає. Нахиляється до мене. Ковзає диханням по обличчю й торкається губ. Опік. Його поцілунок відчувається саме так. Жар приливає до кожного атома. Вибухає, змушуючи тремтіти. 

Притуляюся до нього. Легко веду руками по тілу відчуваючи твердість м'язів. Мені подобається, що він такий сильний. Подобається, що під моїми долонями його шкіра спалахує, наче він теж горить, реагуючи на дотики. 

Ян обхоплює за талію. Притискає до себе. Мить, і вже тримає під сідницями та несе у спальню. Шаленство, спільне на двох, єднає тіла. 

Ми падаємо у збиту ковдру, тонемо у подушках. Запахи тіл змішуються. Руки всюди. Ми торкаємося одне одного викликаючи справжню залежність.

Подих перехоплює від того, як Ян веде доріжку з поцілунків подекуди затримуючись та очікуючи реакції. Тіло реагує так, як йому подобається — вкривається сиротами, піддається на кожний дотик, немов він художник, а я фарба. Мазок і мною можна намалювати те, що бажає.

Вмощується між стегон не припиняючи цілувати. Пестить. Знає точно, що емоційно я затамовую подих в очікуванні продовження. Щось гостре пронизує наскрізь. Веде за собою шляхом, на який краще не ступати. Проте, хто слухає зараз залишки свідомості? 

Довгі пальці чоловіка вправно вимальовують на шкірі щось невідоме. Там, де торкається, справжня пожежа. Він злегка стискає і хвиля насолоди мчить від маківки до п'ят. 

Гарячі видихи зриваються з губ. В обох. Ми напружені, знаємо чого хочемо. 

Ян підтягує за стегна до себе. Відчуваю твердість. Тремчу, ледве тримаючи себе у руках, інакше почну благати продовження.

Ще ніколи я не хотіла близькості. Ніхто не викликав того, що викликає він. Мої стосунки завжди були…ніякими. Та і не було їх нормальних. Короткі, беземоційні, бо потрібно, бо всі зустрічаються. 

Так близько я ні з ким не була. 

Задихаюся. Ян кусає, а потім цілує ті місця, де тільки що були зуби. Я в його руках  — тонка гілочка. Забажає — зламає. Але чоловік поводиться бережно. Контролює себе повністю підбурюючи моє бажання сильніше. 

Коли терпіти сил немає... Коли здається зараз вибухну і світ зі мною Матіас зупиняється. Спочатку біль шматує. Подив у голосі щирий:

— Ти незаймана?

Усміхаюся. 

Ось чому я була не певна чи ми дійсно спали у першу нашу зустріч. Якби це було правдою він би обов'язково пригадав, що я ще ні з ким не була. 

— Ти казав, що між нами було щось, — бурмочу. — Брехня. 

Ян починає обережно рухатися. Стискає долонями обличчя й цілує. Глибоко, палко, викликаючи у нутрощах дивний буревій від якого не позбутися. 

— Я дражнив тебе, принцесо. Виявилося, що переможницею є ти. Знала ж.

— Здогадувалася, просто не пам'ятала точно… Відкидати не могла, що все ж переспали. 

Чоловік бурмотить щось про вище задоволення й кусає губи. Пристрасно, до присмаку крові. І цілує. Вкриває кожну ділянку тіла. 

Я палаю у його руках. Горю, як сірник, знаючи, що прийде час, і зникну, розчиняюся у ньому повністю. 

Обіймаю Матіаса за шию. Підіймаюся назустріч стегнами та прошу швидше. Ян виконує бажання. Мабуть, не розуміє, наскільки сильно в мені усе бурлить. Я — лава, котру потрібно загасити хоч якось. 

Несподівано перед очима з'являються плями. З горла виринає скрик. Завмираю, як і Матіас, і довгий час ми, сплівшись, не рухаємося. 

— Мені шалено подобається те, як ти відгукуєшся на мої дотики, принцесо, — шепоче на вухо й прикушує за шию. — Я б міг єднатися з тобою кілька разів за ніч. Хочу ще. Сильно. 

Злегка рухаюся під ним. Твердість нікуди не зникає. Він напружений, а я нагадую тале морозиво. Проте, мені подобається, що він…палає через мене. 

— Тоді я готова, — бурмочу, не вірячи, що реально погоджуюся.

Раніше думала, що чоловіки мало ваблять. Виявилося, то були просто не ті чоловіки, ось і все. 

Наступний день минає напрочуд дивно. На змаганнях у школі ми з Яном фактично окремо, але в голові — ніч, що минула. Я шалено хочу її повторення. Кожна клітинка тіла реагує на просто погляди Матіаса. Достатньо короткої секунди й в мені все горить.  Ці емоції стирають все інше. Закривають за сімома замками фіктивність, бажання Яна зробити з мене маму на короткий час, проблеми з Кароліною, заздрість у школі від жіночої статі. Лише Неля поводиться нормально, решта викладачок розмовляють крізь зуби, втім, успішно натягують на обличчя посмішки. 

Втім, не хвилююся через них. Більше напружує приїзд Каті. Доведеться ночувати з нею на орендованій квартирі, і вигадати як сказати про Яна. Навряд подруга приїхала на ніч, тож доведеться щось таки пояснити й…брехати? 

Ніколи не думала, що вийду заміж й буду змушена брехати про це. 

До вечора почуваюся, як вичавлений лимон, зате радію другому місцю у нашій з вчителями вигадці. Мої діти теж задоволені, що радує.

Катю не зустрічаю, адже кинути учнів не могла. Скинула подрузі адресу. Тепер же їду з Матіасом на орендовану квартиру. Була проти, щоб віз, але Ян почав наполягати. Сказав, що не обов'язково подрузі знати, що він чоловік, який вчора отримав шалений подарунок від дружини. Можна буде пояснити, що він мій директор, цього вистачить.

Довелося погодитися, адже вигляд у чоловіка був доволі рішучий. 

Ми не говоримо про ніч. Про нас. Про майбутнє. Поки їдемо, ділимося емоціями про змагання й успіхи дітей. Так простіше. Розмова про близькість усе ускладнить. Обидвоє відкладаємо її на колись.