Глава 10

Прокидаюся вранці від відчуття важкості. Повільно розплющую очі й бачу на собі ногу та руку чоловіка. Хочеться зірватися з місця, бо вночі я лягала спати сама, Ян був у вітальні. Якого ж біса він робить тут? У спальні?! 

Практично не дихаю. Оглядаю, як чоловік підсувається ближче, заривається обличчям у мою шию, а рукою притискає міцніше до себе. Єдине, що тішить — ковдра. Вона розділяє наші тіла тонкою тканиною. 

Намагаюся якось вибратися з цієї небезпечної пастки. Трішки відсуваюся, Матіас наче не реагує і не прокидається, тож рухаюся далі. Вдається спустити одну ногу з ліжка і навіть скинути руку Яна. Потай радію, що не доведеться червоніти, коли він прокинеться. Продовжую місію по порятунку себе далі. Повертаюся на бік й тільки збираюся сповзти на підлогу, як чоловік обхоплює за талію, бурмотить щось крізь сон і притягує мене назад. 

Тепер поза між нами небезпечна. Надто близько. Без ковдри. Тіла розділяє лише спіднє. Повною мірою відчуваю фізіологію чоловіків вранці. Вона якраз твердістю впирається у мою м'якість. 

Шумний видих виривається з грудей. Ян стирає останні міліметри між нами. Губами торкається чутливої шкіри спини й залишає поцілунок. Вже не впевнена, що він спить. 

За секунду чоловік підтверджує, що сон вже позаду. Пальцями торкається живота й виводить кола навколо пупка. Тремтіння з'єднується з пожежею. Напружено очікую, що далі, удаючи тепер, що сплю я. 

Рух за рухом. Ян наближається до небезпечного місця. Подумки наказую собі зупинити його, тільки розкрити рот й сказати про це не здатна. Голос не слухає мене, живе своїм життям. З губ, навпаки, замість заборони, злітає видих повний пристрасної агонії, котрий закликає продовжувати. 

Сварю себе за це. Врешті-решт, де моя гордість? Він обдурив. Він маніпулятор, який спіймав у пастку, аби скористатися заради власних цілей. І не важливо, що вони наче благородні. Його сімейні мелодрами мене не повинні обходити. Цей чоловік користується мною, не відчуває за це і краплі провини, а я лежу поруч з ним й не можу зупинити потік жару, котрий рве на шматки. 

Злегка рухаюся. З горла Яна виривається щось схоже на ричання дикого звіра, який наразі дуже-дуже задоволений. Червонію. Так безсоромно і пристрасно мене ніколи не торкалися, не зваблювали, не бажали. Ніхто ніколи не демонстрував стільки сексуального потягу та пристрасті. 

— Продовжуй у цьому ж дусі й ми сьогодні звідси не вийдемо, — бурмотить він.

Завмираю. Перетворююся у статую. Фактично і не дихаю, щоб не дати Матіасу приводу. Та хіба він йому потрібен? Чоловік і без цього справляється.

Витончені пальці опиняються на стегні. Ведуть по шкірі викликаючи сироти. Йому подобається реакція. Впевнена, кайфує. 

— Так неправильно, — вичавлюю з себе. 

Матіас хмикає у потилицю.

— Я почуваюся винним, принцесо. Сьогодні день присвячено тобі. 

— Школа… — нерішуче промовляю.

— Сьогодні замкнена для тебе.

Обіймає за талію та знову втискає у себе. Задихаюсь. Кисню не вистачає. Горю уся і не можу це ніяк припинити. 

— Але…

— Ш-ш-ш-ш-ш….

— Фіктивний шлюб. Ми не справжня пара, — вперто продовжую.

— Твоя пристрасть і рухи тіла дуже навіть справжні, Міє. — це речення, як холодна вода. Він має рацію. Я ж дійсно реагую на нього немов дружина у медовий місяць на коханого. 

Відсуваюся. Рука Матіаса зісковзує зі стегон залишаючи відчутний дотик на тілі. Сідаю, хапаю ковдру й тягну на себе. Тільки після цього дозволяю собі обернутися до нього й поглянути на розслаблене і нахабно-задоволене обличчя. 

— Немає сенсу продовжувати те, що ти робиш. Я знаю правду. Знаю, що розлучитися не можу. То навіщо? Щоб краще зіграла роль закоханої й тобі швидше дитину віддали? 

Складно приховати образу на нього. Вона проковзує у кожній букві. 

— Та ні, — розважливо відрізає. —  Я ж казав, що не можу втриматися. Ти провокуєш мене цими блакитними очима, невинністю у поведінці, простотою….

Зіщулюю погляд. Провокую простотою? Це щось новеньке. 

— То тримай себе у руках. Я ж сказала, якщо будеш чемним, то зіграю роль дружини. Справжньої. А ось ця поведінка, —  рукою обводжу у повітрі наші тіла. — дуже нечемна.

Матіас дивиться з-під напівзаплющених очей. На губах блукає розслаблена посмішка. Він забавляється цією ситуацією. 

— Дуже, принцесо.

Він знову провокує. Закипаю від того наскільки цей чоловік непробивний. У нього є цілі й на їх шляху його нічого не зупинить. 

— Ти був помилкою. — серйозно відрізаю.

Ян сідає. Грайливість у чоловічих очах провокує дедалі сильніше. 

—  В саме серце, — театрально заявляє та безсоромно встає з ліжка. — Як мені це пережити? 

Обходить кімнату й дістає з шафи шорти. Потай тішуся цьому. Не можна ж ходити постійно переді мною в одному спідньому. 

— Якось переживеш! 

Чоловік хмикає.

— Збирайся, принцесо. Сьогодні покажу тобі “Рейн”. Гадаю, ти будеш у захваті. 

— Не буду. 

Чоловік вигинає брови. Сміх і чітке розуміння, що все одно досягне свого, проковзує в очах. 

— У тебе є вибір: ми зустрічаємося з моєю донькою, або йдемо у “Рейн”. Обирай.

З його донькою я точно не готова зустрічатися. Вибір без вибору чесно кажучи. 

Напружено поглядаючи на Яна теж встаю з ліжка, так і притискаючи до себе ковдру. Мені хочеться у тисячу різних способів пошматувати цього проклятого директора школи. Яким чином моє влаштування на роботу вилилося у все це?

— Йдемо у твій “Рейн”! — здаюся.

Чоловік задоволено всміхається. Грозові очі спалахують палкістю і передчуттям. 

— Чудово. Збирайся. 

Приблизно півтори години йде на збори. Матіас готує перекус. Розв'язує деякі питання телефоном, я не прислухаюся. Мені взагалі після вчорашнього хочеться зникнути й залишити всі проблеми якими цей чоловік нагородив, десь у минулому. Раз за разом прокручую у голові нашу розмову, де він запропонував одружитися. І кожного разу запитую себе, де були мої мізки? Виправдання втратою не проходить. Я… Я хотіла дати собі можливість жити далі. Хотіла забути біль, бо він виїдав і досі продовжує це робити, зсередини. Та хіба горю потрібен час., щоб піти? Воно є, воно харчується поганим. Проте, мушу зізнатися, що поруч з Яном бувають хвилини, коли тягучий смуток відходить на другий план. Він не зникає повністю, але хоча б не нищить серце й душу.