Щастя Є!!!

Від несподіванки усі мої думки розлетілись хто куди. Важко було повірити власним очам. Невже це справді він? Мій Томас у мене в дома? Хоча судячи по виразу його обличчя мабуть уже не мій.

Щось у середині почало мене гризти. Докори сумління. Я ж сама усе зіпсувала. Зламала, розбила, розірвала. Існувало чимало слів якими можна було описати мій вчинок. Та не існувало жодного слова яке б описало той біль що я відчувала зараз споглядаючи його крижаний погляд спрямований прямо на мене.

Його несподівана поява не давала мені жодного права називати його своїм. Хто-зна навіщо він приїхав. Можливо привіз мої речі. Що мало ймовірно. Він запросто міг переслати все поштою чи просто викинути. А може… що як він все ще.. відчуває до мене ..

Ні. Навряд чи. Після того що я зробила.

Він все ще стояв непорушно. Пильно вдивлявся мені у очі та, здається, не моргав.

Вигляд у нього був дуже стомлений. На щоках чимала щетина. Під очима темні круги. І як завжди критично скуйовджене волосся. Здавалось що він не спав уже декілька днів.

У сіро-голубих очах окрім холоду було ще щось не зрозуміле.

Я відволіклась на рух його пальців. Він стиснув їх в кулаки і тоді ж заговорив:

-Можливо ти нарешті поясниш що ти в біса витворяєш?

Його голос був хриплим наче після довгого сну.

Від несподіваного різкого тону мене кинуло в жар. Він ніколи не лаявся до мене. Ну майже ніколи. Це було лиш раз коли він напився бо думав що я зраджую його. Зараз він не виглядав п’яним. Лише дуже і дуже розлюченим.

-Я мало не збожеволів в ту ніч коли ти втекла! Гадав – з тобою сталось щось жахливе. У голову лізли страшні думки. Почав обдзвонювати лікарні. Чому ти не зателефонувала мені?!!- майже кричав він.- Чому пояснила все Дженні , а не мені?!!

Він дивився на мене очікуючи отримати відповідь на свої питання.

На мене навалились спогади тієї ночі. Його розлючений крик.. Крижаний погляд ..Усе це перемішалось у голові.

Я просто розридалась. Занадто багато емоцій !

Стояла посеред коридору та ридала закривши обличчя долонями.

Не знаю скільки мілісекунд минуло доки він обійняв мене. Здається це сталось як тільки по щоці скотилась перша сльозинка.

Він накрив мене своїми теплими руками, заховавши моє обличчя у себе на грудях.

-Ш-ш-ш. Не плач кохана. Будь ласка. Пробач. Я не повинен був кричати на тебе. – шепотів він погладжуючи повільно мою спину.

У оксамитовому голосі вже не було ні краплі злості.

І тоді ж я збагнула.

-Кохана?- пробелькотіла я крізь сльози.

-Що?- він не зрозумів.

Я підвела своє обличчя та глянула на нього опухшими від ридань очима.

-Ти щойно назвав мене коханою?

Його губи вигнулись у м’якій місяцеподібній посмішці.

-Ну звичайно. А як же інакше?

Він витер мокру калюжку під моїм оком.

-Ти ж моя кохана дівчинка.

Я чомусь знову розридалась та зарилась носом у його груди. Не могла повірити що він не розлюбив мене досі.

-Ей! Ти чого? Що не так?

Здається його налякала моя реакція.

Він спробував повернути моє обличчя до себе. Та мені було соромно дивитись йому в очі. Я силою вперлась в його груди.

-Я думала – голосне схлипування.- Думала ти зненавидиш мене за ці пару днів …- коротке шморгання носом.- За те що я зробила тобі..

Він розсміявся.

-Ти так любиш лякати мене кохана.

Його пальці погладили мою щоку і та вмить спалахнула рум’янцем.

До чого ж приємне відчуття його ніжних дотиків.

-Я вже злякався що ти мене розлюбила.

Я захитала головою заперечуючи його слова.

-Ніколи.- пробелькотіла я в його сорочку.

-От і добре. Що до ненависті. То навіть думати не смій про таке. По перше- ти нічого страшного не скоїла щоб я тебе ненавидів. Так ти мало не до смерті налякала мене коли не повернулась додому. І я трохи образився що про твої плани повернутись до батьків ти розповіла Дженніфер а не мені. По друге у всьому що трапилось у будинку моїх батьків винен тільки я! Потрібно було підготувати маму до моєї заяви.

Я сильніше обійняла його руками за спину, боячись що зараз увійде Клаудія і забере його від мене.

-Та зараз це немає значення. Головне що мені вдалось знайти тебе! – він погладив моє волосся.- Що ти ціла і неушкоджена. Ми досі любимо одне одного.

Я кивнула погоджуючись.

-Залишилось тільки одне невирішене запитання!

-Яке?- від несподіванки я винирнула із його грудей та подивилась на нього.

Хлопець цілком серйозно продовжив:

-Коли ти нарешті мене поцілуєш?

На якусь мить я потрапила у ступор. Боялась що він запитає щось страшне. Та потім нарешті відтаяла і навіть змогла усміхнутись.

-Зараз!- сміючись відповіла я.

Та потягнувшись на пальчиках торкнулась його губ своїми.

Томаса такий легкий поцілунок не влаштовував. Він одним ривком підхопив мене на руки та накрив мої вуста сотнями палких поцілунків..

Здавалось що цілувались ми цілу вічність. Рижик відніс мене у мою кімнату та по господарськи всівся на диван, розмістивши мене на своїх колінах. Я знову пірнула йому на груди. Якийсь час ми просто сиділи так в обіймах одне одного доки не починалась нова хвиля поцілунків.

-Я так сильно скучив за тобою. – прошепотів він та пригорнув мене міцніше до себе.- Думав не витримаю на прем’єрі більше п’яти хвилин. Хотілось чим швидше їхати до тебе.

- Сподіваюсь ти таки досидів до кінця прем’єри?- я стала гратися пальцями його руки.

Хотілось почути всю історію його подорожі. Хоча і було трохи соромно слухати про наслідки того армагедону що я залишила після себе.

Він наче прочитав мої думки- почав розповідати.

-Досидів. Хоча й не збирався. Дженніфер мене просто примусила.- він нахмурився про те на губах з’явилась посмішка.- Взагалі то Гарнер мені дуже допомогла. Сам я би просто мабуть збожеволів і став алкоголіком.