Втеча

Ближче до вечора ми почали зібратись у гості. Томас прихопив із собою пляшку червоного вина. Потім викликав для нас таксі.

Я не могла не помітити що він якось дивно поводиться. Якби я не знала куди ми збираємось , я б сказала що Рижик навіть трохи нервується. Цікаво. До чого це?

Коли прибуло таксі – ми обоє одягнули темні окуляри із широкими скельцями аби нас не впізнали на вулиці та пішли у низ.

На дворі було досить прохолодно. На землю осідав туман. Осінь у Лондоні була в самому розпалі. В таку погоду хотілось тільки лежати у ліжку під ковдрою і цілуватись із своїм красунчиком. Та я залишила свої думки при собі. Томас скучив за своїми рідними. Це я дуже добре розуміла. Сама б багато чого віддала аби зараз зустрітись із батьками.

Автомобіль виїхав на вуличку із різноманітними магазинчиками. Ми доїхали до добре знайомого магазину одягу у котрому я раніше придбала собі деякі речі. У вітрині я побачила красиве зимове пальто чорного кольору із широким хутром .Я одразу уявила у ньому свою матусю.
- Томасе , давай зайдемо сюди!- попросила я кивнувши на крамницю.
- Звичайно. – він кивнув ,а тоді звернувся до водія.- Зупиніться тут будь ласка.

- Хочеш собі щось придбати?- поцікавився він коли ми уже вийшли із авто.
- Так, тільки не собі, а для мами. Цього тижня у неї день народження і я хочу зробити їй невеличкий подарунок.
- Хочеш щось конкретне?
-Угу.
Ми увійшли в середину. Там не було жодного покупця. Що й не дивно, погода була зовсім не для покупок.
- Вам допомогти?- до нас підійшла струнка, довгонога білявка.
- Так!- обізвалась я. -Мені потрібне он те чорне кашемірове пальто, що висить на манекені.
- Маю сказати воно із натуральним хутром! –неохоче зізналась продавчиня натякаючи що ціна його буде солідна.
-Я знаю.-відповіла я, гордо задерши підборіддя.
- Не хвилюйтесь ,грошей нам вистачить!- лагідно промовив Томас і ,широко посміхнувшись, обійняв мене за талію.
Дівчина нервово ковтнула слину і слухняно запитала:
- Який розмір вам потрібно?
-48.
-Але. ..
- Це не для мене. – завбачливо попередила я .
- Добре, тоді зачекайте хвилинку.

Дівчина пішла у підсобку , але перед тим ще раз окинула нас зацікавленим поглядом . Невже вона впізнала Томаса ? Не думаю . Інакше уже просила би автографа. Або ж білявка просто добре вишколена і тримає себе в руках.
Вже через хвилину дівчина повернулась із пальтом потрібного розміру.

Я оплатила кругленьку суму та взяла пакет . Я зробила це надто швидко ніж варто було і з боку виглядало так наче я боялась що у мене його можуть забрати. Томас лише тихенько хмикнув та на моє щастя ніяк не прокоментував моєї поведінки. Ми повернулись у таксі .
Красунчик поглянув на мене якось дивно і ніжно посміхнувся.
- Що?- запитала я. Мої щоки залив рум'янець.
- Ти аж світишся від щастя!- зазначив він і торкнувся долонею моєї щоки.
- Це тому, що ти поряд.-випалила я.
Томас просіяв мені у відповідь.
-Я кохаю тебе!- прошепотів він і коротко поцілував у губи , не давши мені відповісти.
Через пару хвилин ми уже під’їжджали до будинку Томасових батьків.

І знову у мене з’явилось це неприємне передчуття.
Рижик глибоко вдихнув( схоже він дуже хвилюється) і подзвонив у дзвінок.
- Хто там?- почулося з середини.

Двері відчинились і на порозі появилась Елізабет- сестра Томаса та моя подруга.
- Привіт сестричко !- сказав Томас.
- Пиріжечок !!!- несамовито закричала вона і заскочила на брата.
- Обережніше ,ти ледь з ніг мене не збила!- розсміявся хлопець ,пригортаючи до себе сестру.
- Пробач.- хіхікнула дівчина та опустилась на землю.

- Привіт Ліз!- сказала я.
-Оксі мила! Я так рада! Яка ж ти красуня!- вона обійняла мене і взявши за руку – повела у дім.

- Мамо! Поглянь хто приїхав!- закричала подруга.
Із другого поверху зійшла місіс Рейнольдс.
- Томасе!- промовила жінка.
- Привіт мамо.-вони обійнялися ,а мені на очі набігли непрохані сльози. Я зрозуміла наскільки сильно скучила за своїми батьками .Усе віддала би щоб зараз обійняти свою матусю.
- Ти чого?- прошепотіла Ліз обійнявши за плече.
- Нічого. Все добре. Просто порошинка в око потрапила .- відмахнулась я .Нерви і так були натягнуті мов струни через дивну поведінку Рижика. А якщо я почну пояснювати Ліззі свої переживання то точно розридаюся. Томас повернувся до мене і витер зі щоки маленьку сльозинку котру я пропустила.
- Ой, Оксано! Це ти? А я думала що Томас нарешті привіз свою Ванессу. – Ці пару речень прозвучали в такому тоні наче Том привів додому якусь дворняжку замість обіцяного пса благородної породи. Вона навмисне зробила наголос на слові «свою» .Я почула як від злості Томас клацнув зубами.
- Ні, це лише я.- відповіла я та ніяково посміхнулась.
- То що ж ми стоїмо,- єхидна посмішка безслідно зникла з маленького обличчя місіс Рейнольдс .- Проходьте у вітальню. А я принесу чай.

Мені раптом різко захотілось звідси втекти. І чому я раніше не помічала що мама Рейнольдсів молодших відноситься до мене не дуже прихильно? Мабуть раніше я просто надто сильно була захоплена присутністю Томаса і не брала до уваги все інше.
Ми пройшли у велику кімнату. Ліззі не спускала із нас очей. Ми сіли на канапу .Томас по-господарськи поклав руку мені на плечі. Я почервоніла. Атмосфера була настільки напружена, що я була готова в любу секунду скинути його руку тільки-но в кімнату увійде Томасова мама.
Сподіваюсь він не думає сьогодні розповідати про нас своїм рідним. Інакше...я навіть не хочу думати що може трапитись.
Я нервово ковтнула.
- То ви надовго? Я маю на увазі Лондон?- запитала Ліз все ще уважно вивчаючи кожен наш рух.
-А що? Ми уже набридли?- пожартував Томас. Здається він повністю розслабився .Значить серйозної розмови не буде. Це вже добре .