Острів "Вікторія"

Шлях від материка до острова із красивим жіночим іменем відібрав у нас цілих півтори години. І коли ми висадились на землю із парому – уже починало вечоріти.

Алекс найкраще із нас усіх орієнтувався на місцевості. Він одразу повів нас до невеликого ангару де дружно стояли два невеличкі гідроплани.

Довелось заплатити кругленьку суму щоб пілот погодився на вечірній політ над островом.

Томас допоміг мені забратись у кабіну. Було чарівно з його сторони дозволити мені сісти біля вікна. Слідом за нами розмістились Дженніфер та Алекс. Раян сів поряд із пілотом. Я здивувалась що Алекс сів із нами, а не на козирне місце попереду. Це ж він хотів політати. І я чомусь думала що хлопець захоче сидіти у першому ряді щоб бачити повну картину пейзажу. Та здається я помилилась. Схоже він організував цю вилазку не для себе. Дженніфер була головним глядачем.

Було чарівно бачити як мій «брат» пригортає її до себе ,обійнявши за плечі.

Гідроплан почав набирати швидкість.

Нас почало трусити .Я шукала рукою за що ухопитись. Тільки тепер згадала що не дуже полюбляю літати.

-Не бійся. Я поряд.

Несподівано прошепотів на вухо Томас. Та накрив мою долоню своєю.

Я глибоко зітхнула. Ну що ж ,тепер буде не так страшно.

Нарешті гідроплан розігнався до потрібної швидкості і нас підняло у повітря.

Мене втиснуло у сидіння.

Я заплющила очі боячись якщо гляну в вікно – мене зтушнить .

Раптом щось тепле і м’яке торкнулось моєї щоки.

-Розплющи очі ,кохана.

Я захитала головою протестуючи.

Томас знову поцілував мене у щоку.

-Поглянь яка краса за вікном.

-Я боюсь що мене вирве якщо гляну у низ.

Прошепотіла я так тихо щоб почув тільки він.

-Тоді дивись на мене. Думаю від цього тобі погано не буде.

Я посміхнулась і у ту ж мить відкрила очі.

Томас дивився на мене і у сірих очах було стільки ніжності що я не стрималась та потягнувшись до нього – поцілувала .

-Ух ти. Це за що?- промуркотів він задоволено.

-За те що ти поряд.

-Угу.-він кивнув.

-А ще за те що допомагаєш мені розслабитись.

-Ну тут я майстер!

-Майстер – розслабляйстер?

-Точно.

Ми розсміялися.

Томас нахилився поцілувати мене у щоку і саме тоді мій погляд перемістився на вікно навпроти. А там таке..

-Боже !

-Що? –налякався Рижик та теж озирнувся до вікна куди заглядали Джен із Алексом.

-Яка краса!- продовжила я.

-Справжня казка.- погодилась зі мною подруга.

Алекс задоволено посміхнувся.

-Дякую що придумав сюди поїхати.

Дженні повернулась до Алекса.

Я поспішила відвернутись до свого вікна аби не заважати їм. Можливо зараз у них починається щось більше за дружбу. Я буду щаслива якщо це так. Вони дуже гарна пара.

Ми із Томасом прилипли до свого віконця. Я затамувала подих ,замилувавшись раніше небаченою красою. Весь острів перетворився на грудку святкових вогнів.

Невеличкі пристані довкола острова освітлювали краї суші жовтими та червоними вогниками. Поряд виднілись біленькі яхти різної величини. Недалеко від пристані засяяв ідеально рівний ряд прожекторів- наша злітна смуга. Сяяло здається все що знаходилось на острові. Маленькі хатинки, вулички, навіть деякі дерева у парку злились в одну жовту пляму від гірлянд повішаних на гілки. Головним у цій казці був справжній замок що розмістився на чималій території прямо у центрі поля. Обсаджений довкола високими деревами. А прямо навпроти будівля виднілась кругла жовта пляма. Фонтан – здогадалась я. Як потім пояснив пілот – це їхній місцевий будинок парламенту. І освітлюють його три тисячі триста тридцять три лампочки. Їхня місцева гордість. Мені він нагадав наш Львівський оперний театр.

А далеко на заході розовіла смужка заходу сонця.

Я не могла відірвати очей від вікна. Дійсно- справжня казка як сказала Дженні.

-Я люблю тебе.- раптом прошепотів на вухо Томас.

Моя шкіра покрилась дрібними мурашками від дотику його губ.

Я розвернулась до нього.

Він дивився на мене із таким захватом наче це була не я а якась богиня. Ніби я- це все що йому потрібно у житті.

І тоді я подумала: «Хіба можна бути ще більш щасливою ніж я є зараз? Довкола така краса, а поряд ідеальний мужчина. Мій ідеальний мужчина. Думаю це і є найбільше щастя»

Але ні. Я помилилась.

Томас притягнув мене до себе та поцілував так бережно і ніжно як колись уперше. Його губи м’яко торкались моїх губ , а язик став окреслювати їх контури.

Ось найбільше щастя!

Політ тривав близько години.

Я настільки розслабилась що почала засинати.

Ми зробили парочку кругів довкола острову, а тоді гідроплан пішов на посадку.

Далі за планом була прогулянка на пристані. Алекс вичитав в інтернеті що тут водяться морські котики ,а місцеві жителі продають рибку якою тваринок можна погодувати.

Нажаль нам не пощастило. Було уже надто пізно і морських котиків ми не зустріли. Зате один чоловік що торгував на причалі рибою розповів нам веселу історію про першого мешканця котрому вдалось приручити морського котика.

-Його звали Олександр. Згодом на зароблені від продажі риби кошти він відкрив невеличке кафе де головним атракціоном був морський котик Алекс, котрий що дня приходив до порогу закладу та розважав відвідувачів.

-Як ви сказали звали тваринку?-перепитав Раян.

А ми уже починали душитись від сміху.

-Алекс. Мабуть його назвали так через власника кафе. Олександр- Александр. От і вийшов Алекс.

Хлопці вибухнули сміхом. Навіть нашого Алекса це розвеселило.

Чоловік навіть показав де нам шукати це кафе. Та попередив що вже пару місяців як помер його засновник і його морський друг перестав приходити у гості. Тому ми теж не стали туди заходити.