Пікнік

Я прокинулась у порожньому ліжку. Томаса поряд не було. Дивно. На сусідній подушці лежав зігнутий у двоє клаптик паперу .

‘’ Чекатиму тебе в низу ‘’ . Було акуратно написано в записці.

Цікаво як давно він це написав? Я посміхнулась сама до себе. Мабуть після цієї ночі я посміхатимусь постійно .

Після прохолодного душу я спустилась в низ . Місіс Клаус підказала шукати красунчика на вулиці .

Біля веранди на мене чекав старенький мотоцикл. Хтозна якої марки та року випуску. А поряд метушився мій персональний принц. Він саме прикріпляв до багажника плетену корзину яку зазвичай беруть у пікнік.

Я тихенько прокашлялась.

Хлопець одразу озирнувся.

Я помітила як його очі засяяли дивними іскорками. Він посміхнувся та простягнув до мене руки.

Я за хіхікала наче маленька, а потім ще й заплескала у долоні.

‘’ Він мій! ‘’ – впевнено пролунало думках.

Я повільно спустилась по східцях, підійшла до свого хлопця, обійняла його за спину, а тоді ніжно поцілувала.

Думка про те що тепер я можу цілувати його коли захочу доводила мало не до божевілля.

Томасові руки одразу лягли мені на пояс.

- Де ти відкопав цього залізного коня? – промуркотіла я у його губи.

Хлопець посміхнувся.

Теплі руки погладили мої плечі.

- Орендував у Клауса. – хитро відповів красунчик, цілуючи кінчик мого носа.

Я затріпотіла.

Як же мені це подобається.

- Ти ж не проти невеличкого пікніка?- несміливо запитав він.

Я заглянула у сірі очі і побачила там дивне протиріччя.

Наче хлопець сам ще не вирішив їхати нам на пікнік чи залишитись у номері…

Оу. У номері!

Все це щоб уникнути спокуси.

Одразу пригадалась фраза котру він сказав перед тим як зникнути у ванній. «Все буде важче ніж я думав» .

- Я тільки за!- посміхнулась я, та поцілувала красунчика у щоку.

- Чудово!

Ніколи до цього не каталась на байку. І уявлення не мала що поїздка може бути такою захопливою. Хоча, мабуть все завдяки Томасу.

Ми рушили на схід від бази відпочинку. З кожним метром ховаючись у глиб лісу. Подалі від цікавих очей.

Я насолоджувалась кожною миттю нашої близькості. Пальці міцно переплелись на його животі.

Моє обличчя пестив теплий літній вітерець, розвіваючи позаду розпущене волосся. Напевне Томас навмисно їхав не надто швидко. Ми ж обоє були без шоломів.

Тепло його тіла пробралось крізь одяг до моєї шкіри. І серце радісно тремтіло, хвилюючись що я от-от прокинусь і все це зникне.

Несподівано його долоня накрила мою руку.

Від зап’ястя побігли електричні розряди, а потім у грудях з’явилось вже знайоме ниюче відчуття. Дуже приємне.

Томас звернув на стежину поміж деревами. Наше пересування значно погіршилось.

Грубі коріння та камені, що попадались на шляху примушували мотоцикл весь час підстрибувати.

Спершу це приносило деякий дискомфорт. Та потім, коли я після чергового стрибка врізалась носом у Томасову потилицю ми весело розреготались.

Це було так дивно.

З ним було так легко! Просто сміятись.

- Приїхали! – сказав красунчик, різко загальмувавши.

Від зворотного поштовху мене кинуло на нього.

- Ти навмисно так загальмував? – докорила я, відсуваючись назад.

- Звичайно! – тішився Рейнольдс.

Я похитала головою. І лише тоді побачила куди ж ми забрели.

Довкола була надзвичайна краса. Ліс залишився позаду.

А поруч безкрайнє житнє поле і кремезний дуб неподалік.

- Гадаю це саме те що нам треба!

Сказав Томас ,скуйовдивши своє волосся.

Він ступив на землю і поставив байк на підпору.

- Наче потрапили у любовний роман що любить читати Ірина.

- Хто така Ірина?- поцікавився Томас.

Він подав мені свою руку та допоміг злізти з мотоциклу. А тоді взявся відкріпляти солом’яну корзину.

- Це дівчинка із котрою я працювала у себе на батьківщині. – пояснила я.- Вона дуже любить читати жіночі романи. А потім розказує про все що їй сподобалось нам.

- І вона розказувала про пікнік біля житнього поля?

Рейнольдс зняв корзину, переклав її у іншу руку , а вільною долонею обійняв мене за талію.

Ми рушили до дуба.

- Так. У її книжках часто було щось схоже. Якась галявина у лісі ,повна різними квітами, чи парк . Але у тих історіях ніколи не було такого красивого мужчини як є у мене.

Томас посміхнувся так широко що на щоках з’явились ямочки.

Я чмокнула його у скулу.

- А це приємно!

- Що саме ?- перепитала я .

Зараз для мене було багато чого приємно.

- Те що ти називаєш мене своїм мужчиною.

Він підморгнув мені.

- Люблю називати усе своїми іменами.

- Це хороша риса!

Я стиснула плечима. А Рижик сильніше притис мене до себе.

- Що ще ти любиш?- поцікавився він.

Ми підійшли до дуба. Там з-під землі стирчали два великі корені. Між ними Томас і розстелив покривало яке перед тим витяг із корзини.

- Тобі перерахувати усе? Я думаю цікавіше буде якщо ти дізнаватимешся про все поступово!

Хлопець хмикнув.

- Ти права. Але хочеться почути хоч щось. Що саме ти б хотіла аби я розпізнав найшвидше.

Він так звабливо посміхнувся що я не втримала язика за зубами.

- Люблю коли ти мене несподівано цілуєш….

Йому сподобався мій витік інформації.

- Справді?- замурликав Томас.

Та полишивши корзину з наїдками повернувся до мене.

- Ага.- кивнула я.

Він повільно просунув долоні під мої лікті та ,торкнувшись пучками пальців мого хребта , притягнув до себе.