Краще втекти

Докази про їхні стосунки весь час були переді мною . Просто я не хотіла їх помічати . Не бажала у це вірити бо сама вже давно сприймаю його не як друга .. Тепер нема сенсу відпиратись , я закохана у Томаса . Давно і безповоротно …Лише коли побачила що він ніколи не був моїм я зрозуміла як сильно він мені потрібен...

Дурна ! Яка ж я дурна !!!! Божевільна дурепа . Повірила у казку про Попелюшку . От тільки принц виявився закоханий у іншу .

Різкий біль пронзив моє тіло . Раптом сильно запекла щока, наче хтось дав мені ляпас .

- … Приходить до тями … - донеслось до мене з гори .

- Оксано , ти мене чуєш ? – запитав стурбований жіночий голос .

Глибокий вдих і я розплющила очі .

Я була уже не в холі вежі .

Над головою розлилось безкрає блакитне небо .

- Ну ти і налякала нас .- зітхнув все той же жіночий голос .

Здається це Б’янка .

- Ти як ? Голова не болить ? – турботливо розпитував якийсь чоловік .

Біля мене схилилась , здається , вся знімальна група .

- Я що знепритомніла ?- пробелькотіла я .

- Так , якраз у найцікавіший момент зйомок .- хіхікнула Б’янка .

- Пробачте . Я не хотіла все зіпсувати ..

Було так соромно . Перші дні роботи і вже таке трапилось ..

Довкола всі із жалем дивились на мене . Стало ще більше ніяково . Я спробувала присісти , та не зважати на страшенний біль у голові . Здається я таки добряче гепнулась .

- Ти нічого не зіпсувала .- турботливо прошелестів оксамитовий баритон . Мене одразу кинуло в жар … а потім в холод .

Томас стояв зовсім близько і налякано дивився на мене . А потім простягнув мені руку .

На якусь мить я піддалась пориву та майже схопила його долоню , але тут поряд з ним з’явилась Ванесса … я одразу пригадала через що втратила свідомість . Він кохає її …

Ця думка колючим дротом врізалась в мою голову , а потім і в серце .

Томас ніколи не буде моїм … тому краще звести наші стосунки до мінімуму . Одної дружби мені завжди буде мало . Чим частіше він буде поруч , тим болючіше нитиме рана у грудях .

Як то кажуть ‘’ Очі не бачать – серце не болить ‘’ .

Зціпивши зуби я подала руку Б’янці і та одразу допомогла мені піднятись .

Не знаю як знову насмілилась заглянути у вугільно-чорні очі .

Томас на мить заціпенів , не розуміючи що відбувається , але потім його обличчя стало байдужим . Він відступив назад і підійшов до Ванесси .

- То що трапилось ? Чому ти знепритомніла ? – допитувались мої колеги .

Я не знала що сказати . Як пояснити їм щоб ніхто нічого не запідозрив ?

- Це все зйомки ! Вона так перехвилювалась за персонажів , що втратила свідомість . – пожартував мій начальник Чарльз .

Всі довкола розсміялись . Тільки Томас розчаровано відвернув від мене погляд .

Мені принесли води , а після цього дівчата із департаменту костюмерів допомогли дійти до намету гримерів , де я одразу плюхнулась у розкладне крісло .

Зйомки відновили . Тепер замість мене Б’янці допомагала Люсі .

Голова вже боліла не так сильно , та я не могла поворухнутись . Мене скував панічний страх . Що ж тепер буде ? Як мені далі жити ? Що робити без Томаса ? Я ж погодилась на цю роботу лише через нього .Я хотіла бути біля нього .І надіялась що з часом буду разом з ним ..

А тепер … я почувалась такою розбитою .. Спустошеною .. і безнадійною ..

Всі мої мрії вщент розбились за якусь коротку мить .

- Ти як ? – продзеленчав позаду тоненький голосок .

У намет увійшла Дженніфер .

Через напружений робочий день ми бачились сьогодні тільки вранці , привітались находу і розбіглись по своїх справах , вона до фанатів роздавати автографи , а я - гримувати статистів . І от тепер ми нарешті знову зустрілись . Дівчина як завжди була надзвичайно приваблива , навіть у короткому парику замість довгого розкішного волосся та із янтарно жовтими очима .

- Все гаразд .- кисло посміхнулась я . – Голова трохи болить , а так все нормально .

Брехуха !!! Нагла брехуха ! Нічого не було нормально ! Все було жахливо . Я невчасно закохалась у свого друга , і тепер не можу йому про це сказати бо він зустрічається з іншою . І ще я щойно зробила тріщину в нашій дружбі ! Тому у мене і близько не все гаразд .. Та хіба я можу сказати це тобі , Джен ?

Подруга оглянула мене недовірливим поглядом .

- Зйомки вже закінчились ? – я завчасно спробувала змінити тему , щоб вона більше не розпитувала про моє самопочуття .

- Емм , так . Щойно . Я просто швидше пішла з майданчику . – зітхнула Дженні .

Вона виглядала дуже стомленою . Навіщо загружати її своїми проблемами .

- Перука заважає ?- співчутливо посміхнулась я .

- Ти навіть не уявляєш як у мене свербить голова .

Дівчина аж здригнулась і стала пальцем пробиратись під штучну зачіску .

- Смішно було тоді ! Я так реготала доки ви валялись на землі …

Сміючись у намет зайшли Ванесса з Томасом і гримери .

Томас подивився на мене лише коротку мить , а потім одразу відвернувся до своєї … гм … дівчини .

Між його брів з’явились цілі сходинки зморшок .

Ванесса продовжувала щось розповідати , та він здається зовсім не слухав її .

Як же мені хотілось підійти до нього , торкнутись блідої руки , якою він щойно зіпсував укладку на своїй голові , заглянути у глибокі сірі очі і побачити в них тепло та ніжність призначені лише для мене ..

Шкода що я не маю ніякого на це права .

Я підвелась зі стільчика .

- Сідай Дженні . Пора звільнити твоє волосся з полону . – стомлено сказала я , відчувши на собі що найменше п’ять цікавих поглядів .