Герой не моєї п'єси

Наталя відчула, як все тіло охоплює гаряче тремтіння. Цього не може бути! Це неможливо!

Адже вона добре пам'ятала, як в пориві відчаю кидала свої рукописи у вогонь, а Лєра не давала їй це зробити. Тоді вона вискочила в іншу кімнату, зачинилася на ключ і ридала там, поки вистачало сил... А п'єси? Вони ж згоріли!!! Тоді Наталю більше не турбувала їх доля, все стало байдуже... Чи означає це, що він домігся її визнання в театрі й по її п'єсі поставили, нарешті, виставу?!

Вона не вірила своїм очам. Наталя давно вже відмовилася від цієї ідеї й перестала сподіватися на диво. Раптово вона помітила, що Олег дивиться на неї. Він ледь помітно посміхнувся, і Наталя зрозуміла, що не помилилась. Це був справжній сюрприз! Сталося те, чого вона ніяк не очікувала. Сльози навернулися їй на очі. Наталя і сама не могла б сказати, від чого плакала в цей момент: чи від того, що заповітна мрія, нарешті, збулася, чи від щастя, що в її житті є цей чоловік, такий дивовижний і водночас непередбачуваний. У будь-якому випадку, це були сльози, що зцілюють душу від вантажу нездійсненних надій, які так довго роздирали душу на шматки. Як же вона кохала його в цю мить за те, що він не покинув її, скільки вона не просила, за те, що він з'явився в її долі ось такий, здатний усе змінити і змусити її знову бути щасливою. Олег, безсумнівно, відчував свою провину за ті випробування, що їм довелося пройти, і зробив усе, щоб допомогти їй.

Наталя не могла дочекатися кінця вистави, щоб якомога швидше опинитися поруч з Олегом і сказати йому все, що зараз накопичилося в душі. Сказати, що вона дуже вдячна йому і що вона його любить, що ніколи не відпустить його і більше не піде сама.

Вона не пам'ятала, як пролетів час. Її заворожувала вистава і подобалася вже не як автору, а як глядачеві. Наталя крадькома подивилася по сторонах і помітила, що не тільки вона, а й весь зал з цікавістю спостерігає за тим, що відбувається на сцені. І немов для того, щоб підтвердити її думки чоловік, що сидів праворуч, повернувся і захоплено мовив:

- Я думаю, що автора п'єси й режисера вистави чекає великий успіх. Як ви вважаєте?

- Ви так думаєте? - розгублено запитала вона.

Переконаний. Постановка відмінна! посміхаючись, відповів він.

Наталя злегка кивнула і відвернулася. Вистава добігала кінця. Актори вийшли «на уклін» і численні глядачі з квітами кинулися на сцену. Незабаром на сцену піднявся директор театру і, піднявши руки вгору, попросив тиші.

- Дорогі наші глядачі, я хотів би представити вам одну людину, творчості якої ми зобов'язані сьогоднішньою прем'єрою. Це наш новий талановитий драматург, за п'єсою якої поставлена ця вистава - Наталія Володимирівна Завальська. Прошу вас піднятися до нас на сцену ...

Від несподіванки Наталя не могла поворухнутися, не могла ступити й кроку, але усвідомлення того, що довкола в очікуванні лунають бурхливі оплески, раптово надало їй сили. Не відчуваючи і не пам'ятаючи, як опинилася на сцені, немов крізь сон, почула його слова:

- Наталіє Володимирівно, я і весь наш колектив вітаємо вас з першою успішною прем'єрою і сподіваємося на подальшу співпрацю з вами. Від щирого серця я бажаю вам нових творчих ідей, і ми будемо раді бачити вас в стінах нашого театру з новими шедеврами!

Після цих запаморочливих слів, на які Наталя не знала, що відповісти, їй був подарований величезний букет квітів, і директор театру урочисто вручив їй в руки мікрофон.

Згодом вона майже не пам'ятала, що говорила тоді. Їй здавалося, що вона чує себе як би «з боку», ніби це не вона стоїть тут і говорить слова подяки творчому колективу театру та у свою чергу вітає їх з прем'єрою. Та всі ці гарні фрази перетворювалися просто в «ніщо» при думці про те, що в усьому величезному залі насправді був лише один чоловік, якому вона повинна була дякувати за свій успіх. Той, хто скромно стояв осторонь і посміхався їй з такою щирою ніжністю, від якої Наталі хотілося кинутися йому до ніг.

Спускаючись назад в зал для глядачів, вона помітила в ложі для гостей Лєру з Олексієм. Вони посміхалися і махали їй.Тільки зараз до неї раптом дійшло, чому подруга так наполягала на покупці вечірньої сукні й поході в салон краси! Як вона могла, знаючи все, не попередити її ?! Та хвилинний порив обурення пройшов, як тільки Наталя усвідомила, що саме Лєра врятувала її рукописи і віддала їх Олегу.

Наталя вже знала, що про найкращу подругу їй і мріяти не доводиться. Вона у неї є: ось така надійна, життєрадісна і найчудовіша у світі!

Під гучні овації глядачів завіса почала опускатися, але Наталя встигла помітити легкий кивок Олега, який означав, що через кілька хвилин він буде чекати її на вулиці біля входу в театр. Наталя зрозуміла його жест відразу, без будь-яких слів, та був час, коли вона вважала, що цей чоловік приніс одне тільки горе в її життя. Здавалося, вона ніколи не зможе бути з ним поруч, бути частиною його життя. Там, в монастирі, всі ці думки диктувало їй почуття провини перед Вадимом і Настею.

Настя - єдина дорога людина, якої їй так не вистачало зараз для повного відчуття щастя, і Наталя, як і раніше не уявляла, як зможе повернути доньку. Як мати, вона знала її непохитний і впертий характер. Такий, як у Вадима. Сказав, як відрізав, і крапка.

Поринувши у свої думки, Наталя не помітила, як вийшла в хол разом з натовпом глядачів. Зупинившись перед дзеркалом, щоб поправити зачіску й одягнути пальто, вона побачила, як дехто з глядачів поглядають на неї з неприхованою цікавістю. Цілком можливо, що тепер її стануть розпізнавати в театрі і доведеться звикнути до цієї уваги. Кілька людей підійшли, щоб взяти автограф. Наталя не очікувала цього, але намагалася посміхатися, ніби нічого незвичайного для неї не відбувається. Вона ставила свій підпис на простягнутих їй програмках, відчуваючи захват усміхнених глядачів, сяйво очей і звучання компліментів.

- Безсумнівний успіх! Вітаю!

Наталя обернулася і побачила того самого високого чоловіка в чорному костюмі, що сидить поруч з нею.

- Мене звуть Михайло Грінченко, - широко посміхаючись, представився він. - Я головний редактор видавництва «Даніелла». Ось моя візитка. Приходьте до нас зі своїми творами, ми будемо раді співпрацювати з вами.

- Дякую, - Наталя взяла візитну картку і поклала в її в кишеню пальто. - Одного разу я вже відправляла свої роботи у ваше видавництво, але мені навіть відповіді не прислали, не кажучи вже про якусь співпрацю.

- Невже ?! - його брови здивовано зметнулися вгору. - Напевно, тут якась наша недоробка, але я обов'язково розберуся. Не ображайтеся, можливо, ваш лист просто не дійшов ...

Та Наталя його не слухала. Їй зовсім не хотілося псувати цей чудовий вечір, з'ясовуючи стосунки. Вона ввічливо попрощалася і попрямувала до виходу. Вийшовши на ганок, вона відразу ж опинилася в обіймах Лєри та Олексія. Поруч з ними з величезним букетом троянд стояв Олег.

- Вітаю, подружка! Ти молодець! Такий успіх!

- Дякую, - посміхнулася Наталя і суворо додала: - Ну, як ви могли не попередити мене? Ви хоч розумієте, що я просто шокована! Ось так, без підготовки ...

- Звичайно, розуміємо, але хіба це не приємний сюрприз?! - посміхаючись, вигукнула Лєра, обіймаючи подругу.

- Я дуже тобі вдячна, - прошепотіла Наталя.

- За що? - щиро здивувалася вона.

- Ти сама знаєш, за що. Якби не ти, нічого б цього не було зараз, - відповіла Наталя.

- Перестань, ти перебільшуєш. Я вітаю тебе і хочу з такої нагоди подарувати дещо ... Я зробила її спеціально для тебе ...

З цими словами вона дістала з сумки дерев'яну шкатулку, зроблену в стилі «декупаж» і простягнула її подрузі. Посміхаючись, Наталя із захопленням глянула на подарунок. Такої роботи вона ще у Лєри не бачила. Це був справжній ексклюзив! Лакована, з золотистим замком, вона блищала і переливалася в променях нічного світла. Квадратної форми, з кольоровим зображенням пергаменту і пера в обрамленні червоних пелюсток троянд, які виглядали, як справжні. Всередині вона була оброблена дорогим темно-вишневим оксамитом і являла собою невиличку схованку, що зачинялася на ключ. Наталя розуміла: в цьому виробі Лєра перевершила саму себе, створивши спеціально для неї такий шедевр!

- Вона просто чудова! - мовила Наталя, відчуваючи, що ось-ось розплачеться. - Дякую тобі, моя люба ...

- Нехай вона стане берегинею твоїх перших авторських відрахувань! - сказала Лєра. - Я бажаю, щоб цей успіх сьогодні став стартом у твоїй творчій кар'єрі!

- Я пишаюся нашою дружбою! - сказала Наталя.

- Навзаєм, - відповіла Лера, цілуючи подругу в щоку.

- Кохана, нам вже час, - сказав Олексій, перериваючи зворушливу сцену, але Наталя встигла помітити, як до цього вони з Олегом багатозначно перезирнулися.

Лєрі не потрібно було повторювати двічі. Вона розуміла, що цим двом зараз необхідно залишитися наодинці. Вона ще раз обійняла подругу і, попрощавшись, вони пішли. Провівши їх поглядом, вона повернулася і подивилася на Олега. Вперше в житті Наталя не знала, що сказати. Слів подяки тут було замало. Адже він подарував їй надію, здійснивши її найзаповітнішу мрію.

Олег порушив мовчання першим, простягаючи їй букет квітів:

- Вітаю з приголомшливим успіхом!

- Якого не було б, якби не ти ... - відповіла Наталія. - Спасибі.

- Ти заслуговуєш на це. Твій талант драматурга не можна заривати в землю.

Він повільно притягнув її до себе.

- Я кохаю тебе, Олег. Вибач, я була несправедлива в тому, що хотіла залишити тебе, - її голос тремтів від хвилювання.

- Я теж дуже люблю тебе, і хочу, щоб ти була щаслива. Виходь за мене.

Він злегка відсторонився, намагаючись зазирнути в її очі. Зараз в них мерехтіли лукаві, щасливі іскорки.

- Скажи мені, ти згодна? - серйозно запитав він.

В його голосі Наталя почула хвилювання і тривогу. Він все ще до кінця не вірив, що вона не піде від нього. Ця думка змусила її посміхнутися.

- Чи згодна я? - грайливо перепитала вона, і зробила паузу, спостерігаючи за його напруженим обличчям.

Здавалося, Олег чекав її відповіді, як вироку.

- Я більше ні розлучуся з тобою ні на день, і тобі ще набридне моя маячня у тебе перед очима! - розсміялася Наталя, цілуючи чоловіка.

Олег посміхнувся і з ніжністю обійняв кохану:

- Я дуже хочу, щоб ти була поруч. А тепер нам пора йти, вже пізно. Їдемо до мене? Я замовив вечерю з ресторану. Адже треба відзначити нашу перемогу!

Наталя мовчки кивнула. Емоції щастя кипіли в її душі. І тільки одне гірке почуття втрати пробивалася крізь них, густою темною хмаркою огортаючи серце...

- Мамо!

Наталя здригнулася. Ну ось, здається, у неї знову починається депресія і голос доньки, як уві сні, чується їй довкола, змушуючи серце болісно стискатися.

- Мамо!

Ні, цього не може бути! Наталя швидко обернулася і ... побачила Настю, що піднімалася до них широкими сходами ганку.

І ось вона вже стискає доньку у своїх обіймах і нестримувані сльози хлинули з очей, звільняючи душу від нестерпного болю.

- Мамо ... Я дуже тебе люблю! Вибач мені..., ну, будь ласка, - з хвилюванням говорила Настя, притискаючись до її вологої щоки.

Наталя не могла сказати ні слова. Вона міцно обіймала доньку, боячись, що та знову зникне.

- Як добре, що ти прийшла, - посміхнувшись, прошепотіла вона.

- Вибач мені, - повторила дівчинка.- Я все зрозуміла, я помилялася, була несправедлива до тебе. Вчора, коли Олег приїхав ...

Наталя повернулася до нього. Олег посміхався, і, здавалося, зовсім не був здивований цій зустрічі. Отже, це він постарався, щоб Настя опинилася тут сьогодні. Наталія обійняла їх обох і сказала те єдине, що було для неї зараз найважливішим:

- Я люблю вас, мої дорогі, і дякую, що ви у мене є!

Через пів години по дорозі додому, сидячи на задньому сидінні в таксі поруч з Олегом, Наталя поглядала на доньку, відчуваючи, як кам'яна стіна між ними поступово падає і тепер вони, як раніше, будуть разом.

Олег ласкаво стиснув її руку.

- Я кохаю тебе, - тихо промовив він.

Наталя притиснулася до його грудей і, посміхаючись, прошепотіла:

- Я обожнюю тебе, мій герою... Герой не моєї п'єси...