Від ненависті до почуття провини...

Наступного вечора Наталя і Настя їхали до Олега в Бучу. Міцно тримаючи кермо та намагаючись їхати обережно по крижаній дорозі, Наталя с тривогою поглядала на доньку. Дівчинка сиділа, відвернувшись до вікна, і дивилася в темряву нічного міста розгубленими, порожніми очима. Сьогодні відбулася їх сімейна розмова. Наталя з болем згадувала пригнічений вираз обличчя Насті, коли та дізналася, що батьки розлучаються. Правда, Вадим вів розмову з донькою так, ніби це рішення - їх з мамою спільне, і не намагався звинувачувати в усьому Наталю, та Настю було не так легко провести. Коли вона почула про Олега, її обличчя перетворилося в уїдливу маску, а погляд у бік матері не виказував нічого доброго. Потім Вадим сказав, що Настя вже доросла і має право сама вирішувати, з ким вона буде жити - з ним або з мамою, на що та крізь зуби відповіла, що подумає. При цьому погляд її ясно говорив: «Ти-зрадниця!».

Всередині Наталя вся тремтіла від нервової напруги, але в душі ще жевріла надія на порозуміння з донькою. Вона заспокоювала себе тим, що сьогодні поговорить з Настею наодинці і пояснить їй все. Вони ж завжди знаходили спілну мову. А інакше і бути не може, адже донька - найдорожча для неї людина. Однак зараз Наталя вперше в житті не знала, як до неї підступитися.

- Я хочу поговорити з тобою ... – тихо почала вона.

Настя повернулася і в її темних очах Наталія побачила погано приховане роздратування.

- Про що? Мама, мені і так все зрозуміло, - різко відповіла вона.

- Що тобі зрозуміло? - запитала Наталя, закликаючи на допомогу всю свою витримку.

- Що ти не стримала своїх слів. Ти говорила, що ніколи не підеш від тата. Я ж тебе просила, а ти ... не просто пішла, а поміняла його на іншого!

В її очах блиснули сльози образи і гніву. Наталя завмерла за кермом, вперше побачивши доньку в такому стані.

- Мила моя, ти ж знаєш, що ми з татом не дуже добре жили і останнім часом зовсім не розуміли один одного. У нас різні погляди на життя, сім'ю. Крім того, з часом він просто розлюбив мене ...

Наталя відчувала, що ось-ось заплаче, і ледве стримувала себе.

- Це все лише слова, мамо. Не треба у всьому звинувачувати тільки його! – вигукнула Настя. - Скажи просто, що покохала іншого і тому розлучаєшся з батьком. Не треба мені морочити голову. Я вже не маленька!

- Так, я покохала іншого, - твердо мовила Наталя. - Зрозумій, будь ласка, що якби у нас з твоїм татом все було добре, я навряд чи звернула б увагу на іншого чоловіка. Я хочу тобі сказати, що ми все одно б розлучилися рано чи пізно. Так що Олег тут ні до чого.

Наталя намагалася говорити спокійно, та їй це погано вдавалося. Хвилювання від того, що донька так вороже налаштована, вже починало переходити у гнітюче почуття провини.

- І що тепер накажеш робити мені? Жити з цим чужим дядьком, а з татом бачитися по вихідних, як з якимось далеким родичем? - від обурення очі дівчини кидали справжні молнії.

Люто змахуючи сльози, Настя знову відвернулася до вікна.

- Настя, будь ласка, - почула вона тремтячий від хвилювання голос матері, - ми все вирішимо. Тата тобі ніхто не замінить. Я б дуже хотіла, щоб ти жила зі мною, і Олег знає про це. Та, якщо ти вирішиш залишитися з батьком ... Що ж, я не буду перешкоджати ...

Наталя не витримала, і сльози безмовно покотилися по щоках. Очевидно, Настя відчула зміну в її тоні і повернулася. У наступну секунду вона вже обіймала маму.

- Ну добре. Я подумаю. Не плач, будь ласка ...

В її голосі почулася невпевненість, але Наталю радувало вже хоча б те, що донька стала не так агресивно налаштована.

Олег зустрічав їх біля воріт будинку. Настя поводилася стримано, але, дякувати Богу, ввічливо. Він по-дружньому їй посміхався. Наталя всією душею сподівалася, що його неперевершена чарівність матиме свою дію, і Настя відповість йому хоча б взаємною симпатією.

Всі разом вони увійшли в будинок, але далі порога донька не рушила. Та помітивши шафу з кубками і нагородами Олега з "тхеквондо", вона підійшла до неї. Дівчинка уважно їх розглянула, і очі її заблищали від захоплення. Вона взяла в руки невелику статуетку спортсмена-тхеквондиста в позі бійцівського прийому.

- Подобається? - посміхаючись, запитав Олег.

- Так, у нас таких не купиш ...

- Я купив його в Південній Кореї, коли здавав іспит на пояс 4Дан. Він завжди приносив мені удачу в змаганнях. Можеш взяти його собі, якщо хочеш.

- Дякую, - відповіла Настя і поставила статуетку на місце.

Вона повернулась до Олега і серйозним тоном додала:

- Хочу, щоб ви знали: я ще не вирішила, де я буду жити: з мамою або з татом.

- Так, я розумію ... Це, звичайно, твоє рішення, але ми з мамою дуже хотіли б, щоб ти жила з нами.- Серйозно відповів Олег і, помітивши, що Наталя виходить в кухню, крадькома витираючи очі, додав: - Я прошу тебе про це заради мами. Повір, вона дуже тебе любить і без тебе не буде тут щаслива.

На обличчі Насті промайнула сумна іронічна посмішка, яка не вислизнула від Олега. Вона хотіла йому щось відповісти, але в цей момент у Наталії задзвонив мобільний. На екрані висвітився номер Вадима. Невже вони ще не все сказали один одному? Передчуваючи ще одну неприємну розмову з чоловіком, Наталя взяла трубку.

- Добрий вечір! - почула вона незнайомий чоловічий голос. - Вас турбує майор ДАІ Гранецький Ігор Дмитрович. Ви дружина Вадима Вікторовича Завальського?

- Так ... - Наталя розгубилася, не розуміючи, що відбувається.

- Вибачте, але я зобов'язаний повідомити вам ... Ваш чоловік потрапив в автомобільну аварію на вулиці Грушевського. Схоже, відмовили гальма. Будемо розбиратися ... - квапливо заговорив він.

Серце жінки стислося від передчуття біди. Чому він нічого не говорить про Вадима?

- А мій чоловік? Що з ним? Він живий? - тремтячим голосом запитала Наталя.