Стрімкі повороти долі

Це був найкращий Новий рік в її житті. Наталя давно так не веселилася. Великий натовп на площі біля головної ялинки радісно шумів. Всі вітали один одного з Новим Роком, під бій курантів відкривали шампанське і пригощали ним знайомих і незнайомих. Олег обіймав її за талію, говорив поздоровлення. У них теж була своя пляшка шампанського, яка також швидко розійшлася по келихах сусідів. Потім вони вирушили до машини. Олег запропонував з'їздити на прикрашену гірляндами набережну. Дорогою Наталія задрімала у теплому салоні й, коли відкрила очі, вони вже під'їжджали до будинку Олега.

— Запрошую в гості! — посміхаючись, сказав Олег.

— Хитруєте, пан актор? Поки я спала, привіз мене до себе? — запитала Наталя, примруживши очі.

— Вибач, іншого приводу не знайшов, — Олег комічно підняв руки.

Наталія розсміялася. Вони вийшли з машини й попрямували до під'їзду. Опинившись в квартирі, Наталя пройшла у вітальню і зупинилася. З захопленням вона розглядала інтер'єр в сучасному хайтечному стилі й чим більше дивилася, тим більше їй подобалося. Все тут говорило про творчу натуру господаря: на стінах висіли картини із зображенням сюжетів з різних п'єс, порцелянові статуетки Мельпомени в різних варіантах стояли на підлозі й декілька маленьких на столі, великий дубовий стіл з різьбленими ніжками був засипаний купою паперів. Наталя підійшла ближче і побачила, що це п'єси для театру. Напевно, Олег працює зараз над постановою нової вистави. Їй стало дуже цікаво і навіть захотілося почитати прямо зараз, та вона стрималася. З захопленням вона взяла в руки венеціанську маску, що лежала поруч, і піднесла її до очей. Що ж, доведеться побути в ній ще деякий час.

—У тебе дуже затишна квартира, — сказала вона і повернулася до Олега.

Він стояв, спершись об дверцята бару в стіні й, склавши руки на грудях, спостерігав за нею. Про що він думав у цей момент, Наталя не знала, але, зустрівши його сповнений ніжності погляд, зніяковіло відвернулася. Надто вже він їй подобався. Олег відкрив бар і потягнувся за пляшкою вина. Вона звернула увагу на його руку з красивою формою біцепсів, що почали рухатися під сорочкою, коли він почав її відкривати. Цікаво, які вони на дотик?.

— Відверто кажучи, — сказав Олег, наливаючи вино в келихи, — я збираюся продавати цю квартиру. Тут все нагадує мені про минуле життя. Гадаю, ти розумієш...

— Звичайно, — тихо відповіла Наталія, згадуючи про його дружину і про те, що з нею сталося, — і що ж ти хочеш купити?

— Планую купити невеликий будиночок. Не хочу більше жити в квартирі.

Наталя присіла на диван. Олег підійшов до неї й простягнув келих вина. Потім пішов на кухню і за кілька хвилин повернувся звідти з тацею у руках.

— Це моя улюблена їжа, — посміхаючись, мовив він, киваючи на великий сет з сушами. — Не можу від них відмовитися, тим більше в свято.

— Я теж люблю суші, —  посміхнувшись, відповіла Наталія. 

Олег присів поруч і дуже скоро на її тарілці виявилася штук п'ятнадцять суш різних видів, і було б ще більше, якби Наталя, сміючись, не сказала "досить".

— Як ти дізнався, що я буду сама в новорічну ніч? — запитала вона, дістаючи з паперової обгортки дерев'яні палички.

— Пам'ятаєш нашу зустріч в сквері? Я був поряд, коли ти розмовляла з подругою. Саме тоді ти сказала їй, що будеш зустрічати Новий Рік сама.

— Я вдячна тобі за те, що приїхав і відвіз мене до головної ялинки міста. Я навіть і не мріяла, що зустрічатиму цей Новий Рік так весело! До того настрій був зовсім зіпсований... — похмуро додала вона.

— Насправді, я вагався: дзвонити тобі чи ні, та бажання почути твій голос виявився сильнішим за мої сумніви, — він зробив паузу і пильно подивився їй в очі. — Я не буду зараз допитуватися, що сталося у тебе з чоловіком, але я відчуваю, що...

Наталя не дала йому договорити. Вона м'яко піднесла руку до його губ, роблячи знак замовкнути.

— Не треба зараз про це, — прошепотіла вона. — Можливо, колись я сама тобі все розповім.

Олег перехопив її витончені пальчики і легко торкнувся їх губами.

— Одне я знаю напевно, — прошепотів він, притягаючи її до себе, — ти потрібна мені. Я хочу, щоб ти завжди була зі мною ...

Він поцілував її й Наталя, забувши про все, закрутилася вирі своїх почуттів. Світ навколо перестав існувати. Тільки він, її коханий, і неймовірна, шалена пристрасть, що вирвалась назовні. Їй хотілося, щоб цей поцілунок не закінчувався, і його обійми не розтискалися, та Олег раптово зупинився.

— Вибач... — прошепотів він, ласкаво торкаючись рукою її волосся. — Я не повинен цього робити зараз. Якщо хочеш, я відвезу тебе додому.

Наталя глянула в його сповнені ніжності очі й зрозуміла, що він з усіх сил намагається себе стримати. Вона знала: зараз все залежить від її відповіді. Прийнявши рішення, вона повільно притягнула його до себе і прошепотіла:

— Ні, я хочу залишитися...

Вона обвила руками його шию й притиснулась до грудей, з задоволенням відчуваючи кожен його подих, кожен удар серця. Він підхопив її руки й відніс до спальні. Мов найдорожчий у світі скарб, Олег поклав її на широке ліжко і ледь відсторонився, милуючись коханою. Перед ним, в ореолі каштанового волосся, лежала богиня, очі якої збуджено блищали, а прочинені вишневі губи чекали палких поцілунків.

— Наталю… — видихнув він, торкаючись її так лагідно, ніби відчайдушно дякував за щастя бути поруч.

Поринаючи у хвилі пристрасті, Олег все міцніше притискав кохану до себе. Наталя заплющила очі, віддаючись у владу його лагідних пестощів, що змушували її втрачати голову. Якась невидима сила несла їх обох до далеких незвіданих берегів. Здавалось, в цілому світі не існує нічого, крім їх кохання й тих неймовірно ніжних почуттів, що полонили зараз душу й тіло…
__________________________________

Лєра взяла в руки чашку з кавою, яку поставила перед нею Наталя і з задоволенням вдихнула її аромат. Вони сиділи у вітальні і згадували, скільки ж вони не бачилися. З Нового Року пройшов майже місяць і за вікном був кінець січня. Сьогодні Наталія наполягла на тому, щоб Лєра зайшла до неї. Їй потрібно було хоч з кимось поговорити.

— І як часто ви зустрічаєтеся? — запитала подруга.

— Щотижня. Запрошує мене то в кафе, то на здачу своїх нових вистав. Одного разу прогулювалися на набережній... Так, у нас багато спільних інтересів, але справа не в цьому...

— Здогадуюся. Ти закохалася?

— Закохалася... І тепер не знаю, що робити, — в голосі жінки почулась розгубленість. — Бачу, що і він серйозно ставиться до мене, але...

— Ти розповіла йому про свої п'єси? — запитала Лера.

— Ні, мені не хочеться виглядати перед ним невдахою, — похмуро відповіла Наталя.

Вона зробила ковток кави й задумливо подивилася на подругу.

— Ти повинна добре подумати! У тебе є Вадим, Настя. І хай там як, але сім'ю треба зберегти. Твій чоловік не такий вже й поганий. Як він поводиться, до речі, після відрядження?

— Ми майже не спілкуємося. Він весь час зайнятий чимось або кимось ... Мовчить і не хоче говорити зі мною ні про що, — Наталя важко зітхнула. — Іноді мені здається, що зберігати вже нічого, що я стою на краю прірви, кричу на все горло, а мене ніхто не чує. Особливо мене вразив той випадок з готелем.

— Ти намагалася з ним поговорити? — запитала Лєра, обіймаючи подругу.

— Вадим каже, що в ресторані готелю у нього була зустріч по бізнесу. До того ж всі ці його відрядження нескінченні ... На запитання щодо цих поїздок до ладу нічого не розповідає, переводить розмову на інші теми. Взагалі, він дуже дивно поводиться. Я дуже втомилася від брехні в наших стосунках, — ледве стримуючи сльози, сказала Наталія. — Я думаю, що у нього давно вже хтось є, і скоро він про це скаже.

— Можливо, у нього якісь серйозні проблеми? Я вважаю, тобі потрібно зупинитися, не руйнувати зараз сім'ю і закінчити відносини з цим Олегом, — серйозно сказала подруга.

— Можливо, ти маєш рацію. І я повинна подумати про Настю. Вона хвилюється через наші конфлікти з Вадимом. Наші стосунки з Олегом стають все більш серйозними... — говорила Наталія, розмірковуючи вголос.

— Бачу, що він став для тебе дуже важливою людиною. Ти переживаєш, — мовила Лєра, задумливо поглядаючи на подругу.

— Так, але наступного разу я поговорю з ним і скажу, що ми не будемо більше зустрічатися.

— Сподіваюся, у тебе вистачить на це сили волі, — відповіла Лєра, з сумнівом хитаючи головою.

_______________________________________________________

Увечері вони зустрілися в ресторані на бульварі Шевченка. Коли Наталя увійшла в зал, Олег вже сидів за столиком біля вікна, чекаючи на неї.

— Привіт!

У відповідь Наталя стримано посміхнулася, відчуваючи, що зараз кожне слово буде даватися їй з трудом. Вона вже підготувала рішучу промову, та при погляді на Олега вже почала сумніватися в правильності свого рішення.

— Щось трапилося? — він піднявся їй назустріч і відсунув для неї стілець.

— Нічого, все добре, — пробурмотіла Наталя. — Мені потрібно тобі дещо сказати.

— Сідай, — посміхаючись, сказав він, — у мене теж до тебе важлива розмова і навіть не одна.

— Добре, я слухаю. Щось відбулося? — запитала Наталя, уважно дивлячись на чоловіка.

Потім погляд її ковзнув по столу: мереживна скатертина, свічки у витончених сріблястих свічниках, замовлена заздалегідь вечеря, шампанське... Що це? Навіщо? Все довкола наводило на відповідні думки ... І вона боялася їх, боялася до жаху, адже за всім цим стояв вибір і одне єдине важливе рішення...

— Наталю... — почав Олег, наповнюючи келихи.

І раптом зупинився, дивлячись їй в очі. Було видно, що він хвилюється, і не знає, як почати.

— Насправді нічого не сталося, якщо не брати до уваги того, що з дня нашої першої зустрічі я весь час думаю про тебе: і в агентстві, і в театрі, і вдома... Я знаю, що мені потрібна тільки ти, і так більше тривати не може.

Він простягнув Наталії витончену оксамитову коробочку і просто, без награного пафосу, посміхаючись, сказав:

— Це пропозиція одружитися. Я знаю, що не повинен цього робити, але у мене є пом'якшувальні обставини: я дуже тебе люблю!

Наталя обережно відкрила подарунок, і її очі заблищали від захоплення. На червоній подушечці красувалася дивної форми золота каблучка у вигляді квітки, пелюстки якої були всипані діамантами.

Ну, що ж їй тепер робити? Найбільше на світі їй хотілося відповісти йому «так», але як вона може залишити Вадима і що скаже доньці, для якої подібні зміни будуть справжнім стресом?! Голос розуму наполегливо радив відпустити цього чоловіка і не робити вирішального кроку, а серце благало не дати йому піти ...

— Каблучка просто чудова... — тихо відповіла вона. — Олеже, я теж кохаю тебе. Правда. Та мені потрібен час, щоб прийняти остаточне рішення. Так, у мене дуже складні стосунки з Вадимом, але у нас є спільна дитина. Я не можу не думати про Настю. Ти не уявляєш, як це важко для мене!

— Я знаю, люба... Тому не буду квапити тебе, але пам'ятай, що, приймаючи рішення, потрібно слухати своє серце. Воно ніколи не підводить — це я тепер знаю напевно. І, якщо хочеш, я сам можу зустрітися з твоїм чоловіком і поговорити з ним...

— Ні, Олег. Це виключено. Ми з Вадимом все ж таки прожили разом п'ятнадцять років. Він був моїм чоловіком, дбав, як міг, і він дуже любить Настю... Йому буде нелегко розлучитися з нею...

Наталя замовкла на пів слові. Тільки зараз до неї дійшло, що Олег нічого не сказав про її доньку і не запропонував, щоб вона жила з ними.

— Але ж вони будуть часто бачитись. Звичайно, Настя буде жити з нами, якщо захоче, але рідного батька ніхто не замінить. Я це чудово розумію, - ніби читаючи її думки, серйозно мовив він.

Наталя з сумнівом глянула на коханого.

— Так, але я не знаю, як до цього поставиться моя донька. Менше за все мені хочеться травмувати її...

— Я готовий допомогти тобі у вирішенні всіх цих питань, —  Олег лагідно стиснув її руку. — Але останнє слово за тобою ...

— Дякую, та всі ці проблеми я повинна вирішити сама. Адже кожен сам відповідає за свої вчинки, правда? — Наталя спробувала посміхнутися.

— Прошу тебе, дозволь мені в майбутньому брати участь у твоїх проблемах?

— Подивимося на вашу поведінку, — жартівливо відповіла вона.

 Наталя відчувала: якщо не змінити тему, то вона просто розплачеться. Їй досі не вірилося, що в її нудне життя так несподівано увірвався цей чоловік, перевернувши в ньому все догори дном і змусивши приймати рішення, про які вона раніше й думати не могла...

— А тепер я слухаю тебе. Що ти хотіла мені повідомити?

Олег взяв її руку в свої великі долоні.

— Тепер це вже не має значення, — коротко відповіла вона і представила, що було б, почни вона розмову першою.

— Тоді у мене ще одне запитання, — серйозно мовив Олег.

— Я так розумію, у нас сьогодні вечір сюрпризів!

— Це ти для мене сама суцільна загадка. Сьогодні, коли сидів у приймальні директора театру, то раптом згадав, де я бачив тебе раніше, і чому мені здалося знайомим твоє обличчя під час нашої зустрічі в ресторані.

Наталя затамувала подих. Ну, невже їй доведеться зараз розповідати Олегу про свою невдалу творчость? Хоча, яка різниця? Якщо вони одружаться, він все одно дізнається. Та якщо його реакція буде такою ж, як у Вадима, і він скаже, що вона займається повною нісенітницею, то цього їй просто не витримати...

Як же не хочеться говорити про цю сумну, болючу тему!

— Я пригадав, що бачив тебе в приймальні директора приблизно місяців п'ять тому. Я прийшов тоді з заявою на відпустку, а ти стояла біля столу секретарки і про щось з нею розмовляла? Так?

— Ти знаєш, я, чесно кажучи, не пам'ятаю. Вже стільки часу пройшло...

Вийшло нещиро, і Наталі навіть стало соромно: доросла жінка, а поводиться... Ну, просто жах! Ні, потрібно сказати йому правду, а там хай буде, що буде!

— Здається, ти щось від мене приховуєш, — жартівливо посміхнувся Олег. — Може, розкажеш мені, що ти робила в театрі?

— Ну ... я приходила у справах по роботі ...

— Ти приходила придбати квитки для своїх студентів? — запитав він.

— Ні, квитки тут ні до чого, — розтягуючи слова, відповіла вона.

Наталя зробила паузу, намагаючись зібратися з думками, і зупинити внутрішнє тремтіння.

— Взагалі, є у мене одне захоплення. Я пишу іноді п'єси для театру ... так ... для себе, ну, розумієш, мені подобається ...

Вона знову замовкла, спостерігаючи, як посмішка на обличчі коханого змінюється здивуванням. Всупереч своїм очікуванням в його погляді не було упередження. Та все одно Наталя не могла втримати хвилювання, чекаючи його відповіді.

— Пишеш? Ну нічого собі! І ти до сих пір нічого мені про це не говорила? Чому?!

— Річ у тім, що в мене нічого не виходить ... Я приходила у ваш театр, щоб зустрітися з головним режисером і запропонувати йому свої п'єси. Адміністратор відповіла, що він відмовився через зайнятість, — вона іронічно посміхнулася.

— Дивно, мені ніхто нічого не говорив, — насупився Олег.

— Вона також натякнула, що в театрі є кому писати п'єси і що я даремно витрачаю час!

— Ну, зрозуміло ... я розберуся, — Вишнецький загадково посміхнувся, наче зрозумів, в чому причина. — Наталю, не переймайся! Добре, що ти, нарешті, мені все розповіла. Крім того, творчий шлях майже завжди важкий. Весь час доводиться вчитися, розвиватися. В цій сфері нелегко домогтися успіху… Послухай, даси почитати?

Вона дивилася на нього з подивом і не могла зрозуміти: невже йому дійсно цікаво чи він просто прикидається, щоб не образити її.

— Навіщо? Тобі справді цікаво?

— Звичайно, а що тебе дивує? По-перше, це моя робота, а по-друге, я хочу якомога більше про тебе дізнатися, — лукаво посміхнувся він.

Наталя здивовано дивилася на коханого. Ну, чому? Чому Вадим ніколи не говорив їй таких слів? Адже був час, коли їй так не вистачало впевненості в своїх силах і його найпростішої підтримки!

— Олег, давай зараз закриємо цю тему. Мені трохи незвично...

— Що саме незвично? — знизав плечима він. — А ... я, здається, розумію. Твій чоловік не схвалює твоє захоплення? Так? — вже цілком серйозно запитав він.

— Не те, щоб не схвалює ... Просто не відноситься до мого хобі серйозно і взагалі, я намагаюся не розмовляти з ним про це.

— Чому?

— Тому що остання наша розмова на цю тему закінчився сваркою. Він сказав, що моя «писанина» — даремно витрачений час. Для того, щоб домогтися успіху, потрібно, як мінімум, мати свою продакшн—студію і писати кіносценарії, а не бігати по театрах, — знехотя відповіла Наталія. — Він міркує, як бізнесмен.

— І в цьому, в принципі, правий, але що стосується «писанини», то тут я з ним не згоден. За свої мрії треба боротися і діяти. Як відомо, «під лежачий камінь вода не тече», — він підбадьорливо посміхнувся. — Ну, нічого... Думаю, все у тебе вийде. Всі наші бажання збуваються, але не відразу... Тож май терпіння… А ти - молодець! До того ж, я тільки зараз зрозумів, чому мені було так легко обговорювати з тобою п'єсу до нової вистави.

Вони розсміялися, згадуючи свої недавні дебати й здивування Олега з приводу її зауваження до сюжету. Тоді Вишнецький ніяк не міг збагнути, звідки у доцента вищої математики такі широкі знання по редагуванню п'єс...

Наталя дивилася в його веселі очі, відчуваючи, як душу охоплює тепла хвиля спокою. Вона все ще не могла повірити, що він повівся саме так. Зрозумів її й навіть подарував надію.

— Наталя, — тихо мовив Олег, змінюючи тему розмови. — я хочу, щоб ти подивилася мій новий будинок.

— Зараз? — здивовано запитала вона.

— Так... Поїхали, ми ненадовго.

— Олеже, тобі колись говорили, що ти справжній інтриган і майстер підносити сюрпризи? — розсміялася жінка і встала з-за столу.

— Знаєш, моя люба, — сміючись, відповів він, — до зустрічі з тобою у мене не було великого бажання влаштовувати сюрпризи, а тепер раптом «понесло» зі страшною силою