Справжнє кохання чи просто захоплення?

За годину вони вийшли з травмпункту. Наталя ще трохи кульгала, припадаючи на одну ногу, але в цілому їй стало краще. Олег відкрив передні дверцята і допоміг їй сісти в салон. Настя сіла позаду. Зайнявши місце водія, чоловік завів мотор і чорний «BMW» помчав по вечірніх вулицях міста.

— Мамо, як твоя нога? Болить? — з тривогою запитала Настя.

— Вже проходить, — відповіла Наталя, посміхаючись. — Лікар сказав, що синець великий буде. Він виписав мазь. Та головне, що немає перелому.

— Вибачте ще раз. Це я винен, — похмуро мовив Олег.

— Ми й самі себе добре налякали! — розсміялася Наталя. — В остраху очі великі! За цією метушнею я не познайомила вас з моєю донькою.

— Я вже здогадався, що ця смілива дівчинка — ваша донька. Вона мало не кинулася на мене, захищаючи вас, — з посмішкою зауважив Олег, дивлячись в дзеркало на Настю.

Вона склала руки на грудях і все ще недовірливо поглядала на Олега.

— І захистила б! У мене, до речі, скоро буде чорний пояс по "тхеквондо"! — похвалилася вона.

— Ну що ж, колега, дуже радий за вас! Якщо не кинеш заняття і будеш їздити на змагання, то згодом зможеш отримати майстра спорту і дійти до 1Дана, — цілком серйозно відповів Олег.

— А звідки ви все це знаєте? — Настя дивилась на нього з подивом.

— Сам займався п'ятнадцять років "тхеквондо" і маю чорний пояс 4Дан, — спокійно відповів Олег, посміхаючись дівчинці.

— Нічого собі! — Настя не могла приховати захоплення. — Це ж моя мрія! А чому ж тоді ви не тренер?

— Тому що з часом у мене з'явилися інші інтереси. Я захопився театральним мистецтвом. Іноді відвідую заняття, товаришую з деякими тренерами. Багато хто з них мої колишні суперники по змаганнях. Крім того, прийоми з «тхеквондо» стали мені в нагоді у нинішній професії.

— Яким чином? — з цікавістю запитала Настя.

— Я ставлю бої у виставах і в кіно, — коротко пояснив Олег.

— Неймовірно! — Настя перебувала в повному захваті. — Мама, тепер я знаю, у кого можна брати додаткові уроки. Ви неодмінно повинні розповісти мені історію вашого успіху!

— Обов'язково, — Олег посміхнувся, — але зараз я відвезу вас додому. Тільки мені потрібно на хвилину в цей торговий центр, — він вказав на будівлю праворуч вулиці. — Зовсім забув про термінову справу в терміналі.

— Добре, а я зайду тут в аптеку, — сказала Наталія і задумливо подивилася на Олега. — Отже, правду кажуть: талановита людина талановита в усьому?

— Тільки не перебільшуйте! — серйозно відповів Олег, звертаючи на стоянку.

_____________________________________________________

Всі разом вони увійшли до торговельного центру. Олег попрямував до термінала, а Наталя — в аптеку. Помітивши відділ з іграшками, дівчинка підбігла до вітрини з ляльками. Довгий час вона із захопленням їх розглядала і навіть не помітила, як до неї підійшли Наталя і Олег.

— Ти знову на неї дивишся? — посміхаючись, запитала матір.

— Мамочко, вона така красива! Ну, будь ласка... — з благанням у голосі Настя повернулася до неї.

— Доню, припини! — суворо відповіла Наталя. — Навіщо тобі ще одна лялька? У тебе і так їх повна кімната.

— Для моєї колекції саме цієї й не вистачає...— тоненьким голоском просила донька. — Ти тільки подивися, яка вона гарна!

— Так, і ціна у неї чудова. За ці гроші можна велосипед купити. Ходімо! — Наталя була невблаганна.

Вона розвернулася і пішла до виходу. Набурмосившись, дівчинка повільно поплелася слідом. В цей момент Олег нахилився до Насті й прошепотів:

— Не переймайся, бажання завжди збуваються!

— Мама категорично проти, — Настя шмигнула носом, — а я так давно про неї мрію, збираю колекцію з цієї серії. Як же моє бажання може здійснитися, якщо батьки не хочуть мені їх більше купувати?

— Ми здійснюємо свої мрії силою підсвідомості. Вона притягує до нас відповідних людей і обставини, як магніт. Потрібно просто вміти почекати, відпустити своє бажання, перестати про нього думати, і випадок неодмінно представиться! — з посмішкою сказав Олег.

— Отже, потрібно чогось сильно захотіти, потім заспокоїтися і забути про своє бажання? — з сумнівом в голосі запитала Настя.

Олег кивнув.

— Корисна інформація, але це непросто зробити, — задумливо мовила вона.

— А ти спробуй! — Олег весело підморгнув дівчинці.

— Про що це ви там шепочетесь? — запитала Наталя, обертаючись і з подивом дивлячись на їх лукаві обличчя.

__________________________________________________________________

Увечері наступного дня Наталя з Настею вечеряли у вітальні. Сміючись, вони згадували вчорашню подію. Коліно у Наталії вже майже не боліло, але синяк, як і попереджав лікар, утворився величезний. Доводилося постійно його змащувати маззю, що діяла, як знеболювальний та протизапальний засіб.

Настя почала розповідати про свою розмову з Олегом в торговому центрі, але раптовий дзвінок у двері перебив її. Наталя пішла відчиняти. Донька з цікавістю пішла за нею. На порозі стояв кур'єр зі служби доставки з коробкою в руках. Він ввічливо привітався, дивлячись на їх здивовані обличчя, і простягнув Наталі посилку.

— Доброго вечора! Візьміть, будь ласка. Розпишіться тут, — сказав він, дістаючи з кишені квитанцію і ручку.

— Нам? — Наталя подивилася на нього з подивом. — Ви впевнені?

— Абсолютно.

Наталія передала коробку доньці, розписалася та, розгублено попрощавшись, закрила двері.

— Мамочко, а можна я відкрию? — Настя з нетерпінням підстрибувала на місці.

— Звичайно! — Наталя навіть не могла уявити, що там і хто цю посилку надіслав.

Настя швидко розірвала кольоровий папір з намальованими на ньому червоними трояндами і відкрила коробку. Усередині красувалася та сама лялька, яку вона вчора випрошувала у Наталі в магазині! Дівчинка застигла від несподіванки. Її очі радісно заблищали. Вона потягнулася до подарунка тремтячими руками, думаючи, що це просто якийсь прекрасний сон і поки він не зник, потрібно встигнути доторкнутися до об'єкта своєї мрії! Настя дістала ляльку з коробки й дбайливо притиснула до себе.

— Мама! Подивися ... Це ж вона! Просто неймовірно!

Поруч з подарунком Наталя помітила складений удвічі аркуш паперу. Вона розгорнула його і стала читати вголос:

— "Під Новий рік мрії збуваються! В цьому році мені пощастило стати твоєю щасливим обставиною, Настенька, і виконати гарне дитяче бажання. З прийдешнім Новим роком! Олег Вишнецький.

— Нічого собі! — з подивом прошепотіла Наталя. — Ось так сюрприз!

— Мамуля, я така щаслива! — Настя обійняла матір. — Треба подзвонити йому і подякувати.

— У мене немає його номера, — знизала плечима Наталя, згадавши, що вони не обмінялися телефонами.

— Шкода. Він милий, цей Олег. Мені сподобався, — відповіла Настя і, притиснувши до себе подарунок, весело закружляла по кімнаті.

____________________________________________________________

Через тиждень Наталя з Лєрою були на прем'єрі вистави «Майстер і Маргарита» в театрі Франка. Гра акторів, як завжди, зачаровувала. Обожнюючи цей роман Булгакова, Наталя мимоволі уявляла, яку б вона написала до нього п'єсу. В антракті вона не витримала і купила квіти. Їй дуже сподобався образ Ієшуа, якого так майстерно створив Вишнецький. Вистава закінчилася, і глядачі потягнулися на сцену, даруючи улюбленим акторам букети. Зал аплодував стоячи.

Їй ніколи не забути його серйозного погляду, щойно вона ступила на сцену. Цей момент тривав всього кілька секунд, та Наталі здалося, що минула вічність, поки вона йшла до Олега. Немов уві сні вона простягнула йому квіти, ніяково і плутано пробурмотіла «чудово». На знак подяки Вишнецький поцілував її в щоку. Дотик його губ був схожий на теплий сонячний промінь, що стрімко пробіг по шкірі і відразу минув, залишаючи бажання продовження. Хвилі якогось надзвичайного щастя охопили Наталю, та про це було відомо лише їй одній. Стримано посміхаючись, вона швидко повернулася в зал, намагаючись більше не дивитися на Олега. В ролі Ієшуа він був неперевершений, нагадуючи справжнього молодого Бога.

Після того, як вони з Лєрою вистояли довжелезну чергу в душному гардеробі, свіже вуличне повітря огорнуло їх приємною прохолодою. На мобільному Наталя побачила кілька пропущених дзвінків від Вадима та повідомлення з питанням, як у неї справи.

«І все стає на свої місця» — з сумом подумала жінка, піднімаючи голову і дивлячись на нічне небо. Може вона даремно думає про свого чоловіка так погано? Виявляє ж турботу хоч іноді!

Голос подруги вивів Наталю із задуми:

— Дивись, там вільне таксі стоїть ! Ходімо швидше!

Вони прискорили крок, перетинаючи невеликий зелений скверик з фонтанами і алеями, розташований прямо біля театру. Раптово Наталя почула, що хтось кличе її, і обернулася.

Яким же було її здивування, коли вона побачила, що їх наздоганяє Олег.

— Доброго вечора, — зніяковіло посміхаючись, мовив він. — Наталя, дякую вам за квіти...

— І вам спасибі за виставу, — ввічливо відповіла вона.

Розгубившись, Наталя не знала, що говорити і як поводитися далі. В душі вирувала радість від усвідомлення того, що він поруч, що посміхається лише їй, а не всім іншим глядачам.

— Ви не дзвонили мені. Отже, з квитками проблем не було? Я думав, Юра дав мій номер телефону.

— Абсолютно ніяких труднощів, — помітивши повний ступор подруги, втрутилася Лєра. — Моя добра знайома працює тут у вас адміністратором, і вона без проблем взяла нам найкращі місця. Ну, ви поговоріть тут трохи, а я піду займу таксі, бо він зараз швидко знайде інших клієнтів.

Наталя не хотіла залишатися з Олегом наодинці, та зупинити Лєру було вже неможливо. У неї навіть виникло відчуття, що подруга зробила це навмисно.

— Вам сподобалась вистава? — помовчавши, запитав Вишнецький.

— Дуже. Видно, що п'єса написана добре. Але деякі моменти я б, наприклад, зробила інакше, — відповіла Наталя і тут же прикусила язика. І що це її раптом «понесло»?

— Ось як? — брови Олега здивовано зметнулися вгору, надаючи його обличчю іронічного вираження. — І що б ви змінили?

Наталя зітхнула:

— Ну, яке це має значення?

— Має. Мені дуже важлива ваша думка. І потім, ви з такою впевненістю це сказали, що я подумав: можливо, я розмовляю з автором п'єс?

— Ви помилилися... Олег, у мене не було можливості подякувати вам за подарунок для моєї доньки...,— швидко заговорила Наталя, потай дивуючись його проникливості.

— Це дрібниці, — він ніяково усміхнувся. — Головне, що дитина щаслива.

— Так, вона дуже радіє і носиться з цією лялькою весь час!

Кілька секунд він серйозно дивився на неї. Коли Наталя підняла руку, бажаючи поправити неслухняне волосся, що розвивалося легким вітерцем, він легко перехопив тонкі пальчики, і її рука потонула в його теплих долонях.

— Я часто думаю про вас після тієї зустрічі в ресторані. Потім побачив з Настею на ковзанці й довго не наважувався підійти. Я чекав цієї прем'єри в надії побачити вас сьогодні серед глядачів...

Наталя знала, що їй просто необхідно зараз щось йому відповісти, та його слова вразили її, викликаючи в голові тільки одну тривожну думку: «Так не буває!». Адже Вишнецький висловив зараз всі ті почуття, які долали її саму.

— Олеже... Я не можу...

— Прошу вас, не кажіть зараз нічого. Я знаю, що ви заміжня й у вас є донька. Я прошу тільки про одне: дозвольте мені зателефонувати вам. Просто так, по-дружньому. Тепер, коли я знову зустрів вас, я не можу вже так просто вас відпустити.

Наталя розуміла: якщо вона відмовить йому зараз, то він піде з її життя. І на цей раз вже точно назавжди. Розум наказував їй зупинитися, а серце благало не дати йому піти. Мучачись сумнівами, Наталя все ж продиктувала свій номер і швидко попрощалася:

— Вибачте, я маю йти.

Вона ввічливо посміхнулася, та ніжність в очах говорила красномовніше будь-яких слів. Олег знехотя відпустив її руку і довго ще стояв на місці, спостерігаючи, як Наталя сідає в таксі і їде в ніч до того іншого, свого чоловіка, який, можливо, теж любить її й з хвилюванням чекає зараз вдома. Любить теж? Ця думка, що досі наполегливо ховалася десь в глибині підсвідомості, нарешті, вирвалася назовні. Олег з сумом зізнався собі, що дійсно закоханий в цю гарну, загадкову жінку, що так відчайдушно чинить опір спілкуванню з ним.

Цікаво, чому чоловік не супроводжує її в театр? Можливо, не цікавиться мистецтвом, а дружині не перешкоджає в цьому... Олег раптом уявив, як Настя приїде додому, як чоловік зараз поцілує її, скаже, що турбувався, а вночі буде займатися з нею коханням... А от це почуття розвивати вже не треба! Так можна просто збожеволіти! Він не дозволить ревнощам зіпсувати свою симпатію до цієї жінки, яка так раптово увійшла в його життя і перевернула в ньому все догори дном. Раптово Наталя зробила його існування просто безглуздим без цієї любові. Йому шалено хотілося бачити її, чути її мелодійний голос. Після всього, що з ним сталося, Олег вже і не сподівався покохати знову. Зараз він запитував себе: "Невже це і справді кохання чи, може, просто швидкоплинне захоплення?" Що ж... з цим йому ще доведеться розібратися...