І знову випадковість?

Пізніше, сидячи в таксі, Наталя думала про те, що ця зустріч з Олегом — просто диво одного вечора, яке, дякувати Богу, закінчилося. Завтра настане новий день і все встане на свої місця. Згодом вона забуде цього чоловіка, який так недоречно увірвався в її звичне, розмірене життя. Правда, він дав їй номер свого мобільного на випадок, якщо виникнуть проблеми з квитками на прем'єру, але Наталя не збиралася телефонувати. Вона відчувала, що може зараз закохатися, а це означало — знову страждати, мріяти ... Навіщо? Вона більше не хоче любити. Ніколи. І крапка!

Пізно ввечері приїхав Вадим. Розповідаючи Насті й Наталі про Мінськ, він із задоволенням спостерігав, як улюблені жінки розпаковують привезені їм подарунки. Наталя запитала чоловіка, як пройшло відрядження, і як успіхи на фірмі. Вадим не захотів відповідати й швидко перевів розмову на іншу тему. Потім у нього задзвонив телефон. Чоловік пішов розмовляти в свій кабінет, щільно причинивши за собою двері. Коли він знову повернувся у вітальню, Настя тут же сіла у нього на колінах і, обіймаючи, запитала:

— Татусю, ми хочемо завтра піти в кіно на новий фільм! Ти підеш з нами?

— Швидше за все, я не зможу. Завтра ввечері у мене дві важливі зустрічі і роботи багато ... Так що сходіть без мене.

— Іншої відповіді ми, в принципі, і не очікували ... — зауважила Наталя, вже починаючи закипати.

Який взагалі сенс говорити йому про якісь сімейні походи!

Це ж абсолютно марно! На дружину і доньку у нього ніколи немає часу!

— Ось як? Знову наїзди? — суворо запитав Вадим. — В такому разі, я теж хотів би запитати: чи не занадто багато ви розходилися останнім часом: то в ресторан, то в театр?

Остання претензія була явно адресована Наталі. Вона встигла вловити його незадоволений погляд, спрямований в її бік. У цей момент у Насті задзвонив мобільний, і вона втекла розмовляти в свою кімнату.

— А, по-твоєму, ми повинні постійно сидіти вдома? — з погано прихованим роздратуванням запитала жінка.

— Так, як годиться всім добропорядним дружинам, у яких чоловіки не шастають по саунах і шинках, а заробляють гроші, щоб задовольняти всі ваші потреби та примхи.

— А я, значить, не заробляю на свої примхи? — Наталя вже не могла стримуватися. — Отже, я повинна сидіти вдома і чекати, коли ж прийде коханий чоловік і, ні на кого не дивлячись, впаде перед телевізором або буде дивитися футбол до другої години ночі, розмовляючи при цьому телефоном з собі подібними. А що в цей час робити мені? Я навіть писати не повинна нічого, тому що ти цього не схвалюєш!

— Чому відразу «не схвалюю»? Справа не в цьому. Я просто вважаю, що ти витрачаєш даремно час. Для того, щоб отримувати від цього прибуток і моральне задоволення, потрібно мати свою кіностудію. Писати не п'єси для театру, а кіносценарії, і не від кого не залежати. А в твоєму випадку ...

— А у моєму випадку, — перебила його Наталя, закипаючи від обурення і свідомості того, що чоловік не хоче її зрозуміти, — я намагаюся хоч якось зайняти свої порожні вечори і робити те, що мені подобається.

— Порожні вечори ?! Нічого собі! У тебе є Настя, ось і займайся нею! А у мене роботи по горло, мені ніколи «сюсюкати». І ще одне: через тиждень я знову їду в Мінськ. Думаю, на місяць. У філіалі багато важливих справ, які вимагають моєї присутності. — різко відповів Вадим.

— Ти їдеш так само, як в минулий раз? Через готель "Бордо? — з іронією запитала Наталя.

— Що ти маєш на увазі? — з подивом запитав Вадим, та Марта встигла вловити розгубленість в його голосі.

— Я бачила там твою машину в день твого від'їзду у відрядження. Може, розкажеш, що ти там робив? — не здавалася Наталя, оглядаючи чоловіка зневажливим поглядом.

— У мене була важлива зустріч в ресторані готелю, по роботі ...— знизивши тон, відповів Максим.

Наталю вражав його спокій. Чи був він показним? Перебуваючи у владі нестримного гніву, вона не могла відповісти на це запитання. Деталі в поведінці чоловіка вислизали від неї, інтуїція мовчала, а душу отруювала образа та злість.

— Невже? — іронічно запитала вона.— Тільки не роби з мене ідіотку! Так, у тебе була там зустріч, тільки не по роботі, а з коханкою!

— Прошу тебе, не говори дурниць! — Вадим відмахнувся від цих слів, точно нічого абсурдніше не чув.

Наталі на очі навернулися сльози. Так, він просто не любить її більше і все тут. Інакше як пояснити його поведінку? Боже мій, як же він змінився за останні два роки! Невже це той же веселий, лагідний хлопець, за якого вона виходила заміж багато років тому? Що сталося? Та нічого особливого. Просто любов, напевно, пройшла або він звик до неї, як звикають до старих домашніх капців: і викинути шкода і набридли з часом!

Вадим розвернувся і, даючи зрозуміти, що розмову закінчено, попрямував до свого кабінету, але слова дружини змусили його зупинитися.

— Звичайно, я все розумію, — підкреслено холодно сказала вона, — але запам'ятай і ти одну річ: всі твої важливі справи або що там ще ... заповнюють наше життя, а воно проходить і кожну хвилину, кожну годину неможливо повернути. Цей час міг би зблизити нас, але ні... Ми все більше віддаляємося одне від одного. Ну що ж, нехай все це буде на твоїй совісті!

Щоб не слухати його відповіді, вона вийшла з вітальні. У спальні Наталя опустилася на ліжко і закрила обличчя руками, відчайдушно намагаючись не розридатися.

— Мамусю, — почула вона тихий голос Насті, — вибач, це я, напевно, винна. Не потрібно було говорити про цей похід у кіно.

— Ти тут ні до чого, — відповіла Наталя, витираючи очі й намагаючись взяти себе в руки. — Давай не будемо зараз про це говорити.

— Як скажеш, мамо.

Настя з сумом дивилася на Наталю. Дівчинці дуже хотілося якось її втішити. Кілька секунд вона вагалася, але потім, зрозумівши, що матір має намір залишитися на самоті, тихенько вийшла і зачинила за собою двері.

_______________________________________________________

Через три дні Вадим знову поїхав до Мінська, попередивши, що до Нового року не повернеться. Займаючись зі студентами, Наталя весь час згадувала, як чоловік збирався у відрядження, зосереджено складаючи документи в кейс, а вона мовчки спостерігала за ним, стоячи в дверях кабінету. Боячись, що зараз не витримає і влаштує скандал, вона розвернулася і вийшла. Наталя відчула тоді, що він дивиться їй услід, та Вадим не зупинив її.

Увечері Настя нагадала їй про похід на каток. Він знаходився в одному з великих торгових центрів міста і називався «Крижана арена». Наталі не дуже хотілося йти. По-перше, у неї не було настрою, а по-друге, там завжди було повно народу. Однак донька дивилася на неї з таким щирим благанням і ніжністю, що Наталя не змогла відмовитись.

Каталися вони майже дві години. Настя навчилася набагато швидше за матір. Наталя часто падала, весело сміючись над собою. Настя допомагала їй піднятися і тоді, втрачаючи рівновагу, вони падали разом, заливаючись реготом і отримуючи синці. Раптово дівчинка глянула кудись в бік, за межі катка і відразу стала серйозною.

— Мама, мені здається або цей чоловік дійсно спостерігає за нами? Вкотре дивлюся в ту сторону і бачу, що він не зводить з нас очей, — з тривогою мовила вона.

— Де? — Наталя повернула голову в сторону, куди дивилася донька, та в цю мить весела компанія молоді, що заходила на каток, приховала від них незнайомця. — Я нічого такого не бачу.

— Можливо, у мене просто розігралася уява, — Настя знову кинула погляд в натовп, але там вже нікого підозрілого не було.

— На сьогодні, мабуть, досить. Я вже втомилася, — Наталя під'їхала до парапету і вхопилася за нього руками. — Думаю, нам час їхати додому.

— Ну ... матусю ... Давай ще трішечки. Нам же так весело.

Наталя рішуче взяла доньку за руку і попрямувала до виходу.

— Ні, Настенько. Треба їхати. Ми сьогодні не на машині. Поки доберемося, буде глибока ніч. Мені завтра на роботу, а тобі в школу.

— Гаразд, — приречено зітхнувши, відповіла дівчинка, присідаючи на лаву і починаючи розшнуровувати ковзани. — Тільки обіцяй, що прийдемо ще раз і тата візьмемо!

— Можливо, — насупившись, відповіла Наталія

Катаючись з донькою, вона трохи відволіклася від своїх похмурих думок, але при згадці про Вадима, знову згадала всі свої негаразди з ним.

Незабаром вони вийшли з торговельного центру і попрямували в сторону метро. На вулиці стояв мороз. Після плюсової температури сніг розтанув і перетворився на ожеледь. Щільно зав'язавши Насті шарф, Наталя взяла доньку під руку і попросила її не йти занадто швидко, щоб не посковзнутися і не впасти. Через хвилину вони звернули на мало освітлену вулицю і йти стало ще важче. Тут було тихо і майже безлюдно.

Настя відчула, як по тілу побігли мурахи чи то від холоду, чи то від страху. Вона закрутила головою на всі боки, щоб не пропустити будь—яку небезпеку. Озирнувшись назад, вона з жахом помітила, що за ними хтось йде.

— Мамо, цей чоловік, здається, біжить за нами! По—моєму, це той самий, що був біля ковзанки!

Наталя швидко обернулася. Незнайомець, дійсно, йшов за ними на відстані тридцяти метрів і, здається, почав прискорювати крок. У темряві обличчя чоловіка не було видно. Тільки його високий, зловісний силует яскраво виділявся на блакитному фоні місяця.

— Підемо швидше! Він якийсь дивний! — швидко сказала вона і потягнула доньку за руку.

— Що ж тепер робити? Даремно ми пішли цим шляхом! — запанікувала Настя.

— Мабуть, тобі зараз стануть у нагоді тренування з "тхеквондо"! — Наталя спробувала пожартувати, потайки озираючись на всі боки, сподіваючись побачити, кого можна покликати, в разі чого, на допомогу.

Як на зло, жодної живої душі навколо! Швидше б дійти до перехрестя, за яким вже буде вхід в метро. А там завжди людно.

Підганяючись страхом, вони майже бігли. Чоловік позаду них теж прискорював кроки. Наталя з Настею вийшли, нарешті, на перехрестя. У цей момент жінка почула, як хтось покликав її на ім'я й обернулася. На жаль, вона не помітила відкритий люк прямо перед собою. Ще крок ... і Наталя влетіла в нього, пірнувши по пояс на купу сміття, прикритого сухим, скрипучим снігом. Настя злякано зойкнула і відразу кинулась допомагати матері, намагаючись витягти її, та сил у неї не вистачало. Вона обернулася. Чоловік, що йшов за ними, вже був зовсім близько. Набравшись сміливості, Настя прийняла бійцівську позу і спрямувала рішучий погляд на противника.

— Ну ... давай вже ... Підходь ближче ...— шепотіла вона блідими від холоду і страху губами.

Чоловік підбіг до них. Світло ліхтарів впало на його обличчя, і Наталя здивовано вигукнула:

— Олег ?!

Нічого не розуміючи, Настя відступила на крок і завмерла.

— Дівчата, за вами не вженешся! Наталю, я зараз допоможу!

Олег простягнув до неї руки й, обережно підтримуючи, допоміг вибратися. Опинившись на тротуарі, жінка спробувала стати на ноги й тихо застогнала. У цей момент Настя, нарешті, отямилася:

— Мамо, хто це?!

— Заспокойся, люба. Це мій знайомий — Олег Вишнецький, — відповіла Наталя, потираючи забите коліно.

— Чому ж він нас переслідує? — Настя загрозливо набурмосилась. Вона все ще продовжувала рішуче стояти, схрестивши перед собою кулачки.

— Вибачте, я не хотів налякати вас. — Олег винувато посміхнувся. — Просто намагався наздогнати, починаючи від самого торгівельного центру. Я покликав вас ...

Він замовк, спостерігаючи, як Наталя кривитися від болю і не може стати на ногу. Олег взяв її під руку.

— У мене тут машина біля метро. Думаю, вам треба в травмпункт.

Настя підхопила маму з іншого боку, і вони попрямували на стоянку.

— Олег, вас потрібно просто відлупцювати за цю витівку! — тихо мовила Наталя.

Вона не знала сміятися їй чи плакати. Жінка і злилася, і раділа водночас. Олег так раптово з'явився. У вирі змішаних почуттів і думок вона намагалася знайти відповіді на всі свої запитання, та зараз тільки одне було зрозумілим: поява цього чоловіка в її житті не звичайна випадковість... А що ж тоді?