Гра уяви чи дійсність?

Вечір видався надзвичайно морозним. Грудень вже давно вступив у свої права і зовсім не хотів радувати жителів столиці ясною погодою. Відчуваючи пронизливе холодне повітря, Наталя щільніше зав'язала пояс своєї шуби. Пролітали дрібні сніжинки й, кружляючи, падали на вії й губи. Виходячи з магазину з продажу побутової техніки, вона накинула на голову капюшон. В одній руці вона тримала сумку, в іншій — пакет з щойно придбаною кавоваркою.
— Наталю, це ти?
Якийсь незнайомий чоловічий голос змусив її здивовано обернутися. Широко посміхаючись, до неї спускався з ганку високий і досить привабливий чоловік у чорному пуховику і такого ж кольору кепці з написом «adidas». Вже в наступну секунду, коли він порівнявся з нею, Наташа впізнала незнайомця — як же! Їх з Лєрою найліпший друг з університету — Юра Бєлявський!
—Привіт! — радісно вигукнула вона.
— Як же я радий тебе бачити! — вигукнув Юра, посміхаючись і обіймаючи колишню однокурсницю. — Стільки років пройшло, а ти й не змінилася: все така ж молода і красива!
Він глянув на неї з таким непідробним захопленням, що Наталя мимоволі розсміялася і відразу ж повернула комплімент:
— Ти теж майже не змінився. Щоправда, став дорослим і солідним дядечком. А дівчата так само бігають за тобою?
— Та ну тебе ... — ніяково усміхнувся Юра. — Краще розкажи, як ти? Як Лєра? Ви з нею, сподіваюся, ще дружите?
— Звичайно, дружимо. Ми навіть живемо в одному під'їзді, — відповіла Наталя і, помітивши, як брови співрозмовника здивовано скочили вгору, додала: — Коли Лєра з чоловіком купували квартиру, в нашому будинку якраз продавали, а район у нас гарний, тому так вийшло.
Вона помітила, як спохмурнів Юра, коли вона згадала про Олексія, чоловіка її подруги. Наталя чудово пам'ятала, як Юрка довго і наполегливо протягом перших двох курсів домагався уваги Валерії. Потім вони навіть зустрічалися деякий час та якось несподівано розлучилися. Після цього Юра відразу перевівся в інститут культури.
— Ну, а ти як? Заміжня? Де працюєш? — посміхаючись, запитав він, мабуть, не бажаючи розвивати далі тему його невдалого кохання.
— Заміжня, доньці чотирнадцять років. Викладаю вищу математику в нашому університеті, — коротко відповіла Наталія.
— Насті чотирнадцять років ?! Як швидко летить час! Пам'ятаю, коли вона народилася, ми всією нашою веселою групою приходили до тебе в пологовий будинок!
— Як я можу це забути! — розсміялася Наталя. — Завідувачка відділення погрожувала виписати мене достроково, якщо ці пісні й запускання кульок під вікнами не припиняться!
— Значить, ти зробила кар'єру викладача? — посміхаючись, запитав Юра. — Пам'ятаю, ти мріяла вступити до аспірантури й отримати доцента ...
— Моя мрія збулася, — посміхаючись, відповіла Наталія.
— Правда? — Юра подивився на неї із захопленням.
— Так, хоча все це коштувало мені неймовірних зусиль і багатьох безсонних ночей, — усміхнулася жінка. — Та, як відомо, ніщо не дається задарма.
— Думаю, це заслужений успіх! Ти завжди була цілеспрямованою. Крім того, я не знаю нікого більш закоханого в математику, ніж ти, — серйозно відповів Юра.
У Наталії було таке враження, що він хоче сказати ще щось, але не наважується, і вона запитала сама:
— Ну, а ти як? Одружився?
— Був одружений, розлучився, якось не склалося, — він зробив паузу.
Наталя теж мовчала. Що тут скажеш? Таке трапляється досить часто.
— Після переходу в університет культури, я вдало закінчив його, але за фахом так і не працював. Видно, не моє це. Зате друзів там знайшов, з якими вже багато років разом, не дивлячись на те, що види діяльності абсолютно різні — вони працюють в театрі й знімаються у кіно, а я - в будівельній фірмі.
— Рада за тебе, — посміхнулася Наталя.
— За те, що працюю в будівельній фірмі? — пожартував Юра.
— Ні, за те, що у тебе є справжні друзі. Адже це здорово!
— Так, з Олегом, наприклад, у нас багато спільних інтересів ... Слухай, а що це ми тут розмовляємо з тобою посеред вулиці. Зайдімо кудись в ресторанчик та поговоримо спокійно...
Їй чомусь зовсім не хотілося йти сьогодні в ресторан.Та й одягнена вона не відповідним чином. Намагаючись відмовитися якомога ввічливіше, вона сказала:
— Вибач, Юра, але сьогодні вечір у мене зайнятий. Давай, може, виберемо інший день на цьому тижні. І Лєру запросимо. Я думаю, вона була б рада тебе бачити.
— Ну, що ж, я згоден. Тоді, можливо, домовимось на завтра?
— Можна і на завтра, — посміхаючись, кивнула Наталя.
Юра допоміг їй донести покупки до машини і попрощався. Наталя завела машину і, махнувши Юрі на прощання рукою, поїхала додому. По дорозі вона міркувала про те, що сьогодні ввечері сяде за нову п'єсу. Ця несподівана зустріч і приємна розмова зі старим другом подарувала їй натхнення, що почало повільно зникати останнім часом. Цікаво, що сказав би Юра, якби дізнався, чим займається доцент кафедри вищої математики у вільний від роботи час?

____________________________________________________________

Вивіска ресторану «Диліжанс» на Печерській набережній мерехтіла тисячами вогнів. У під'їзної алеї красувалися найдорожчі марки машин — одна краща за іншу, як на виставці. Пройшовши по широкому, вистеленому килимами коридору, адміністратор провів їх до великої зали. Переступивши поріг, Наталя у захваті озирнулась по сторонах. Інтер'єр залу був в стилі «Прованс». М'яке світло лилося з кришталевих люстр, серед декору домінував приємний блакитний колір. На стінах висіли картини із зображеннями визначних пам'яток Франції й дзеркала. Вікна прикрашали витончені атласні штори. Нечасто Наталі доводилося відвідувати подібні заклади. З чоловіком такі «виходи в світ» були досить рідкісним явищем. Проте в душі Наталя все одно відчувала докори сумління з приводу свого походу. Їм з Лєрою було незрозуміло, чому Юра обрав саме цей ресторан, але занадто вдаватися у деталі було нецікаво і навіть нерозумно. Адже вечір тільки починався, і хто знає, які сюрпризи він їм готував ...
Розглядаючи дорогий інтер'єр залу, Наталя слухала розповідь Лєри про те, з якими труднощами їй вдалося сьогодні вибратися з дому, і як Олексій не хотів її відпускати. Самій Наталі сьогодні було ні перед ким звітувати. Вадим, правда, дзвонив їй два рази. Вона сказала йому, що йде на зустріч з друзями. Навіть на відстані Наталя відчула, що чоловік не в захваті від цього, але він виявив досить розсудливості і не став проявляти свого незадоволення. «У цьому весь його характер» — з гіркотою думала Наташа, — «Начебто нічого не забороняє, а голос телефоном ... без емоцій. Наче йому все одно, і розумій, як хочеш ... І каже, що любить. Таке собі дивне кохання, що межує з байдужістю». Крім того, вона ледь стрималася, щоб не сказати йому про те, що бачила його машину біля готелю «Бордо». Наталя не любила з'ясовувати стосунки телефоном.
Жінки підійшли до затишного столика біля каміна, за яким їх вже чекав Юра. Наталя звернула увагу на те, що в залі повно людей і всі столики були вже зайняті. На кожному горіли свічки у витончених посріблених свічниках, красувалися білі скатертини з блакитними серветками. Ненав'язливо грала легка джазова музика.
Побачивши Наталю і Лєру, Юра піднявся їм на зустріч. На чоловікові був чорний вельветовий костюм і біла сорочка з червоною краваткою, що надзвичайно пасувала йому, чудово поєднуючись з його темним волоссям.
— Привіт! Скільки ж ми не бачилися? Здається, вічність. А ви зовсім не змінилися. Все такі ж красуні! — привітався він, розглядаючи вечірні сукні дівчат.
— Ти теж майже не змінився, — цілуючи колишнього одногрупника, заторохтіла Лєра, — якщо не брати до уваги лисину і животик!
Юра зніяковіло провів рукою по голові, а Наталя тицьнула Лєру ліктем в бік і швидко змінила тему:
— Тут дуже гарно! Ніколи не була в цьому ресторані, — з захватом мовила вона.
— Як ти? Як життя? — поцікавилася Лєра, сідаючи за столик і пильно дивлячись на старого друга. — Я чула, у тебе свій будівельний бізнес ...
— Так, працюємо вже п'ять років ...
— Цікаво у тебе вийшло, — посміхаючись, зауважила Наталя. — Після технічного вишу в університет культури!
Юра загадково посміхнувся:
— Виявилося, акторська кар'єра не для мене, але я там все ж недарма витратив час ... Тепер ви розповідайте, як життя?
Його питання було більше адресовано Лєрі, і Наталя це розуміла. Вчора вони з Юрою трохи поспілкувалися, і вона йому вже про себе розповідала.
— У мене все добре, можна сказати, за планом, — відповіла подруга. — Працюю майстром манікюру. У мене свій салон краси.
— А чоловік хто?
Юра не втримався від запитання, хоча в цей момент чудово розумів, що пройшло вже багато років, і яка тепер різниця, кому колишня кохана віддала перевагу? І все ж навіть зараз він не міг не помітити, як блищить її чорне густе волосся в мерехтінні свічок, як світяться пустотними веселощами великі сині очі... Вона майже не змінилася. Все така ж весела бовтанка, але щось в ній таке було, якась внутрішня чарівність, що приваблювала його, як і багато років тому.
— Мій чоловік — банківський працівник, начальник кредитного відділу. А ти одружений?
— Як спритно ти перевела розмову на іншу тему, — розсміялася Наталя, підморгуючи Юрі.
Та Лєру було зовсім не так просто збентежити.
— Перевела, тому що досить вже про мене та про мене. Мені теж цікаво, хто та красуня, якій дістався один із найцікавіших хлопців нашої групи, за яким стільки дівчат бігало?
— Невже? — Юра здивовано підняв брову. — Мені здається, ти не входила в їх число.
— Юрчик, ти не викручуйся ... — удавано хмурячись, вона нетерпляче постукала акуратними нігтиками по столу.
— Хочу тебе розчарувати — я не одружений.
— А фірма — твоя? — поцікавилася Лєра.
— Я один із засновників. Ми будуємо, а також займаємося дизайном інтер'єру квартир, офісів, тощо ...
Далі Наталя вже не слухала. Випадково ... ох, цей проклятий випадок, вона перевела погляд на вхідні двері в зал ресторану і завмерла, не в змозі поворухнутися і повірити власним очам. Невже це справді ВІН? Той самий видатний режисер і актор театру, який відмовився зустрітися з нею з приводу п'єс, та не дивлячись на це, його образ присутній майже у всіх її творах! Ні, цього просто не може бути! Наталя спостерігала, як «видіння» в світлому костюмі, поговоривши з кимось біля арки з квітами, прямує до них. Вона змогла, нарешті, відірвати від нього погляд лише тоді, коли Лєра схвильовано взяла її за руку і тихо прошепотіла:
— Наталю, що з тобою? Тобі погано?
Це питання повернуло її в реальність. У відповідь жінка заперечливо хитнула головою і спробувала опанувати себе. І саме в цей момент біля них почувся приємний чоловічий голос:
— Привіт, друже! Усім доброго вечора!
Остання фраза була адресована їм з Лєрою. Наталя підняла голову, відразу зустрівшись поглядом з цими знайомими темно—синіми очима, в яких зараз танцювали веселі іскорки, а губи привітно посміхалися присутнім.
— Олег? Привіт, друже!
Юра, посміхаючись, піднявся і чоловіки потисли один одному руки.
— Чому ти не подзвонив, що сьогодні будеш в «Диліжансі»? — запитав Олег.
— Річ у тім, що у нас тут своєрідний вечір зустрічі випускників, — посміхаючись, відповів Юра. — Познайомся, це Валерія і Наталя. Дівчата, це мій друг з інституту культури, головний режисер театру, а також Заслужений артист України — Олег Вишнецькій.
— Попрошу без подробиць і звань, — скромно відповів Олег, дивлячись на Юру з легким докором.
Наталя зустрілася з ним поглядом. Вона помітила, (а може, це була гра її уяви?), як його очі затрималися на її обличчі, і швидко відвела погляд, намагаючись проявити зовні лише звичайну ввічливість. Їй раптом страшенно захотілося, щоб він пішов. Вона не могла дивитися на Олега. Він був таким гарним, неприступним. Наталя раптом відчула, що ця зустріч принесе їй не тільки радість, але й печаль.
— А ти як тут? — наче уві сні, почула вона голос Юри. — Друже, посидь з нами хоч п'ять хвилин.
— У нас же сьогодні свято. Як ти міг забути? Звичайно, сидиш в компанії таких гарних жінок і ні про що не пам'ятаєш! — пожартував Олег, сідаючи поруч з Юрою якраз навпроти Наталі.
— Ось як? Яке? А ... Сьогодні ж день народження вашого театру! Вітаю! А де всі ваші?
— Дякую, — посміхаючись, відповів Олег. — Наші сидять в банкетному залі, але там вже пішла така ... як би це по культурному сказати ...
— Та й так зрозуміло, що пішла велика п'янка — ріж останній огірок, — сміючись, закінчила за нього Лєра.
Вона не помітила спрямованого на неї здивованого погляду Наталі, яка сиділа і чекала, що після такої репліки Вишнецький точно піде і всі її тривоги, нарешті, припиняться. Але замість цього він лише розсміявся і кивнув, кличучи офіціанта.
— Так, я майже теж саме хотів сказати. Дозвольте пригостити вас шампанським або вином? Ви що будете? — додав він, звертаючись до Наталі.
— Можна шампанського, — пробурмотіла вона.
Коли принесли напої і замовлений Олегом десерт, Наталя відчула, що балаканина подруги починає її дратувати. Крім того, Лєра інколи загадково посміхалася їй, одночасно поглядаючи на сидячого навпроти Вишнецького. Не вистачало ще, щоб вона видала зараз що—небудь про її захопленість театром і не тільки ...
— Позавчора Наталя була на прем'єрі «Страшної помсти» за Гоголем, — мовила Лєра і повернулася до подруги. — Правда?
— Так, — коротко відповіла вона.
Починається!
— Ну, і як вам? Сподобалося? — запитав Олег, дивлячись на Наталю так, як ніби її відповідь була для нього справді важливою.
— Звичайно. Костюми — супер, декорації — теж, — відповіла вона, розуміючи, що не може не похвалити виставу, яка їй дійсно сподобалася. — Постановка чудова. Єдине, що мені було незрозуміло: що це за коло висіло над сценою? Це колесо від воза або сонце, або ...?
Вона замовкла, запитально поглядаючи на Вишнецького в очікуванні відповіді. Кілька секунд Олег задумливо дивився на неї, і Наталі здавалося, що його очі проникають їй прямо в душу, бачачи її наскрізь.
— Це філософський задум режисера. Сам факт, що вистава за Гоголем вже змушує замислитись, а ще ця загадкова декорація надала п'єсі своєрідну родзинку і додатковий привід до роздумів. Насправді це коло означає «око Боже», як кат, що спостерігає над здійсненням страшної помсти.
— Народ, ну, ви і завантажили, — втрутився Юра. — Ось ми з Лєрою підемо танцювати, а ви можете скільки завгодно розмовляти про вистави. А зараз я пропоную випити за творчі успіхи і вдалі ролі Олега. Друже, бажаю тобі творчого натхнення, вдалих постановок, загального визнання і не зазнаватися! Зі святом!
— Спасибі величезне, — посміхаючись, відповів Олег, — але я думаю, що останнє мене обійде ...
Наталя посміхнулася йому у відповідь, і їй захотілося додати від себе кілька слів, але заграла гарна мелодія і Юра, як обіцяв, запросив Лєру танцювати. На її подив, Олег теж піднявся і галантно запропонував Наталі руку. Вона прийняла її, відчуваючи, як хвилювання охоплює тіло з голови до п'ят від його дотику.
Вони вийшли на середину танцмайданчика, і Олег повільно привернув її до себе. Наталя миттєво відчула легкий аромат його парфумів, який так поєднувався з його зовнішньою чарівністю. Жінка відразу відчула, як безнадійно потопає в обіймах цього сильного, впевненого в собі чоловіка. Наталя все ще не могла повірити, що він, такий далекий від неї ще вчора, в цей вечір найнеймовірнішим чином опинився поруч.
Крізь звуки музики Наталя почула його голос:
— У мене таке дивне враження, що я вас знаю. Може, ви нагадаєте мені, де я міг вас бачити?
Розцінивши його питання, як звичайний флірт, вона іронічно посміхнулася. Що вона могла йому відповісти? Звичайно, вони зустрічалися кілька разів в коридорах театру, коли вона приходила, щоб зустрітися з ним і показати свої п'єси. Тоді Олег навіть не подивився на неї, занадто зайнятий вирішенням власних робочих питань. Зараз їй вже не хотілося говорити з ним про це і тим більше обговорювати свої творчі невдачі з малознайомою людиною.
— Швидше за все, в залі, серед глядачів. Я люблю театр і часто буваю на виставах, — ввічливо відповіла вона, злегка знизав плечима.
— Напевно, так. Але мені чомусь здається, що я бачив вас не лише там.
Раптово Наталя почула в його голосі якусь серйозність і з цікавістю підняла очі, сподіваючись побачити в його погляді все ті ж веселі, глузливі іскорки, але їх не було. Їй здалося, що його очі світяться ніжністю, і Наталя відвернулася. Безумовно, він дуже привабливий, але це ще не привід так нерозумно мліти, нехай навіть він талановитий актор і режисер театру. І взагалі зараз саме час згадати про Вадима ... Крім того, в ній заговорила гордість. Адже це саме він відмовив їй у зустрічі через адміністратора театру, і зараз навіть не пам'ятає про це.
Вона швидко змінила тему:
— Я чула, скоро буде прем'єра «Майстра і Маргарити» за Булгаковим?
— Так, приблизно через місяць. Хочете прийти?
— Звичайно. Ви граєте в цьому спектаклі? — не стрималася вона.
— Так, роль Ієшуа, — відповів Олег, спостерігаючи, як вогники світломузики відкидають загадкові тіні на її гарне обличчя.
Йому чомусь страшенно захотілося доторкнутися до її каштанового волосся, що струменіло хвилями по плечах, і не було абсолютно ніякого бажання розмовляти з нею про театр. Олегу чомусь дуже закортіло дізнатися якомога більше про цю жінку, яка, здається, не була від нього в захваті. Він помітив обручку на її правій руці, але чомусь це його не дуже засмутило.
— Ви дуже гарна, та про це вам, напевно, вже говорили, — серйозно зауважив він.
— Не приховую, мені приємно чути такі слова від видатного актора, за яким тягнеться довгий хвіст шанувальниць, — з легкою іронією в голосі відповіла вона і посміхнулася.
— Тепер моя черга сказати — ви помиляєтеся, — голос Олега втратив жартівливі нотки, і Наталя глянула на нього з подивом. — Часто це не має значення. У житті є речі набагато важливіші.
— Правда? А я думала. що для людей вашої професії — робота перш за все.
— Колись я теж так думав, — Олег сумно посміхнувся. — Весь час присвячував театру та кіно. Сім'я була в мене на другому плані. Дружина ображалася, ми сварилися. Все змінилося, коли я її втратив. Три роки тому вона потонула, рятуючи свою подругу, яка не вміла плавати. Саме тоді я на всю силу відчув, що означає самотність і почуття провини, та, на жаль, зрозумів це занадто пізно.
— Співчуваю ...— Наталя не знала, що відповісти, уражена його словами. — Така переоцінка цінностей занадто серйозна, але я думаю, життя надасть вам ще один шанс.
— Ви дивовижна! — Олег посміхнувся і стиснув її руку в своїй. — А давайте все ж змінимо тему. Розкажіть мені про себе? Чим ви займаєтесь?
— Викладаю вищу математику в університеті.
— Вища математіка— це інтеграли, логарифми та інша гора цифр? — насупившись, запитав Олег.
— Майже так, — посміхнулася Наталя.
Танець закінчився, і вони повернулися до столика. Протягом усього вечора розмова крутилася навколо роботи Юри. Олег уважно слухав друга, не забуваючи при цьому ненав'язливо виказувати Наталі знаки уваги: ​​наливав шампанського в келих, відсував стілець, робив замовлення. Через годину Наталі зателефонувала Настя і почала вмовляти маму піти з нею завтра на каток.
— Схоже, у моєї доньки виникла ідея «фікс» — піти на каток, і у мене немає ніякої можливості відбитися. Довелося пообіцяти, що завтра ми станемо на ковзани, — розгублено посміхнулася Наталя, закінчивши розмову з дочкою.
— А я б нізащо не пішла, — зауважила Лєра. — Це все—таки небезпечно. Того й гляди — впадеш і щось зламаєш. Жах!
— А я люблю кататися на ковзанах, — посміхаючись, сказав Вишнецький.
— Люблю! — сміючись, вигукнув Юра. — Дівчата, Олег катається професійно і може йти працювати інструктором!
— Ось як? — Наталя з подивом глянула на чоловіка — Виявляється, у вас багато прихованих талантів!
Вона розсміялася, не усвідомлюючи, якою чарівною є зараз її посмішка. Наталя намагалася не помічати, що очі Олега спрямовані весь вечір тільки на неї. Цю дивину вона посилено списувала на свою фантастичну уяву і сподівалася, що з закінченням зустрічі все це розсіється, мов дим.
Нарешті, Олег глянув на годинник і піднявся.
— Вибачте, друзі, але я повинен залишити вас. Термінова справа. Був радий знайомству, — додав він і посміхнувся Наталі.
Юра з Олегом попрощалися, жартуючи один над одним, як старі добрі друзі. Вишнецький попрямував до виходу. Наталя крадькома проводжала його поглядом. Біля дверей він раптом повернувся, і їх погляди зустрілися. Жінка розгублено посміхнулася, захоплена зненацька, і швидко відвела очі. Коли вона знову подивилася в бік виходу, Олега вже не було.