Чи є в нас сім'я?

Київ, лютий 2012 року.

Вечірні сутінки вже спустилися на місто, коли Наталя вийшла з театру. Глибоко вдихнувши свіже морозне повітря, вона помітила, що на дворі знову пішов сніг. Приємно потріскуючи під ногами, він блищав і переливався у вогниках прикрашених до Нового Року вітрин магазинів. З вуличних лотків доносився запах мандарин, нагадуючи про наближення свята. Перетнувши площу Івана Франка, Наталя пішла по яскраво освітленій вулиці Городецького.

Не помічаючи перехожих, дівчина занурилася у свої думки після перегляду вистави, перебуваючи під враженням після чергової тріумфальної прем'єри «Страшної помсти» за Гоголем. «А постановка дійсно відмінна!» — подумала Наталя, переходячи на інший бік вулиці, щоб спуститися в метро.

У цей момент вона переживала досить суперечливі почуття: одночасно і радість, і заздрість до успіху режисера і автора п'єси. Її спроби показати свої п'єси головному режисеру улюбленого театру закінчилися провалом. З незрозумілих причин він відмовився від зустрічі ...

Тому Наталя продовжувала спостерігати за успіхами інших, любити, обожнювати театр і мріяти написати для нього нову п'єсу. Адже тільки там вона відчувала себе, як вдома: спокійно і радісно. Новий сюжет вже майже склався в голові, але Наталя все болісно думала: навіщо? Знову даремно творити, слухати бурчання чоловіка, що вона займається нікому не потрібною нісенітницею. Її дуже ображали подібні висловлювання коханого. Директор великої фірми з надання комп'ютерних послуг, Вадим був практичним, діловим бізнесменом і абсолютно далеким від мистецтва. Наталя знала: він пишався тим, що дружина захистила дисертацію з вищої математики, стала доцентом, але зовсім не розумів: чому раптом через 15 років спільного життя їй захотілося писати п'єси?

Наталя не намагалася з ним сперечатися з цього приводу, наполегливо продовжуючи займатися своєю справою. До того ж, її поважали в колективі університету, а студенти любили сувору, але справедливу викладачку вищої математики Наталю Едуардівну. У світі цифр вона також відчувала себе, як риба у воді, фанатично обожнюючи свій предмет. Часто проводила безкоштовні факультативи, проводила індивідуальні заняття і з легкістю могла зробити з двієчника закоханого у математику відмінника. А вихідні присвячувала улюбленому захопленню. Передаючи свої почуття і думки на папері, їй ставало легше переживати нерозуміння навколишнього світу, пізнавати сенс життя і міркувати про нього на прикладі життєвих ситуацій і характерів вигаданих героїв.

Радувало те, що Настя підтримувала її. Донька завжди першою читала твори матері, і вони разом їх обговорювали. У свої 14 років вона була досить дорослою дівчинкою і часто допомагала Наталі в написанні п'єс, застосовуючи свою неперевершену фантазію.

Зараз, дивлячись в темне вікно метро, ​​Наталя відчувала, що за останні декілька років взаєморозуміння з чоловіком поступово, болісно зійшло нанівець. Кожного разу, коли подібні думки приходили в голову, вона намагалася гнати їх від себе. Адже особливих причин для хвилювання поки що не було і зовні все залишалося, як і раніше, за звичним укладом їхнього сімейного життя. Крім того, Вадим був чудовим батьком, і Настя його обожнювала. Ніхто і ніколи не приділяв їй стільки уваги, а Наталя смутно усвідомлювала, що з народженням доньки вона відійшла для чоловіка на другий план. Коли народилася Настя, вона вперше відчула, що чоловік віддалився від неї. Як думала Наталя, це було пов'язано з його неймовірним страхом, що він не зможе забезпечити сім'ю і йому потрібно багато працювати.

В результаті робота, кар'єра і постійні відрядження зайняли весь його час, а відпочинок зводився до посиденьок в букмекерських конторах з друзями й гри з Настею. Для неї ж, Наталі, часу майже не залишалося. Конфлікти, якими вона намагалася все якось виправити, нічого не змінювали, хоча чоловік щоразу йшов на примирення першим. У підсумку вона просто перемкнула свою увагу на улюблене хобі — літературу. Наталя не могла довести Вадиму і дати зрозуміти, що час іде, а всі його важливі справи заповнюють їх життя, і в ньому більше немає місця романтиці, бесідам по душах, прогулянкам під місяцем… Так, Вадим приносить їй гроші й, виявляється, вона повинна вважати, що цей факт є головним змістом їхнього спільного існування.

Наталя вийшла на станції метро «Печерська» і пішла по бульвару Лесі Українки. Тут знаходилася її улюблена кав'ярня «Парадиз» — невелике, але затишне кафе, де варили по—турецьки ароматну каву і пекли найсмачніші в Києві тістечка.

Наталя увійшла в середину і озирнулась довкола. Сьогодні тут у неї була призначена зустріч з давньою подругою і однокласницею Лєрою Лебедєвою. Директор власного салону краси, Лєра була відмінним майстром манікюру і обожнювала ставити експерименти зі своєю зовнішністю. Вона любила міняти зачіски і колір волосся, причому, і блондинка і брюнетка з неї виходила однаково яскрава, не кажучи вже про інші відтінки. Вона могла раптово коротко підстригти довге волосся і поміняти діловий стиль одягу на спортивний. Лєра належала до тієї рідкісної категорії людей, які люблять зміни й нові відкриття. Завжди життєрадісна і весела, подруга була схожа на сонечко, до якого всі тягнуться погрітися. Така ж атмосфера панувала і в її салоні, тому майже кожна клієнтка, прийшовши одного разу, неодмінно ставала постійною.

Крім того, Лєра захоплювалася технікою «декупаж», застосовуючи її в дизайні дерев'яних шкатулок для зберігання біжутерії, витончених чайних будиночків і коробів для спецій. Її роботи були справжніми шедеврами й мали великий попит серед клієнток. Наталя щиро захоплювалася талантами подруги і справедливо називала її доглянуті ручки «золотими».

— Привіт, пані Завальська! — почула Наталя знайомий веселий голос і обернулася.

За столиком біля вікна вже сиділа Лєра і гортала меню. Наталя підійшла до неї і жінки обійнялися.

— Як вистава? — поцікавилася подруга. — Хоча можеш не відповідати. Бачу, що очі просто блищать ...

До них підійшов офіціант, і Лєра продиктувала йому замовлення: улюблені ними профітролі і кава «лате». Після цього вона запитально подивилася на Наталю, чекаючи відповіді.

— Вистава дуже сподобалася, — посміхаючись, сказала подруга. — Костюми — супер, декорації теж. Автор п'єси і режисер так барвисто передали дух історії! Крім того, всі філософські моменти твору розкрили дуже доступно для свідомості глядача. Повісті Гоголя, взагалі важкі до сприйняття.

Ну, це ти у нас філософ! Скільки років тебе знаю, не перестаю дивуватися. Просто творча натура і все тут. А на виставу незабаром піду обов'язково. Якщо тобі сподобалося, то подивитися варто! А хто ж там в головній ролі?

— Олег Вишнецькій. Він же — режисер вистави, — похмуро відповіла Наталія.

— Так це він відмовив тобі, коли ти хотіла зустрітися з ним і показати свої п'єси? — згадала Лера.

— Так. Адміністратор театру передала мені на словах, що він дуже зайнятий і не зможе поспілкуватися зі мною.

Нічого собі! обурилася подруга. – Що ж, зрозуміло, зоряна хвороба і таке інше... Він, безумовно, талановитий і дуже привабливий! Жінки у захваті від нього.

— Та яка мені різниця ...— насупилася Наталя і, зробивши ковток кави, подивилася у вікно.

— Звичайно, звичайно, — посміхнулася Лєра. — Може, вип'ємо по келиху вина?

— В мене не так багато часу, — Наталя подивилася на годинник. — Сьогодні Вадим приїжджає з відрядження. Майже тиждень був у Харкові по роботі.

— Давно його не бачила. Як він? — поцікавилася Лєра, із задоволенням поїдаючи тістечко.

— Він постійно в роз'їздах. В театр ходити не любить, не підтримує мене в моєму захопленні творчістю. Переконаний, що потрібно мати свою кіностудію, писати сценарії до фільмів, а не п'єси, і самостійно займатися цим бізнесом. Взагалі, мені здається, що він якось віддалився від мене останнім часом. Нічого не розповідає про свої справи. Похмурий і замислений, — Наталя насупилася.

— Я думаю, ти себе накручуєш, — Лєра обійняла її за плечі. — Вадим просто багато працює, щоб ти і Настя ні в чому не мали потреби. Чого тобі не вистачає?

Наталя з сумом поглянула на подругу:

— Уваги, його підтримки. Знаєш, я приходжу додому і мені, крім Насті, і поговорити немає з ким. Таке враження, що Вадим живе своїм життям, а я своїм, і ці світи не перетинаються. Я підозрюю, що у нього хтось є ...

— Припини. Я в це не вірю, — обличчя Лєри стало серйозним.

— Розумієш, я не відчуваю себе щасливою. Думаю, що він не любить мене більше. Напевно, просто звик, як звикають до родичів ... Можливо, тобі важко зрозуміти, адже Олексій зовсім інший, — відповіла Наталя, сумно посміхаючись.

— Так, мій чоловік більш емоційний, та на роботі в банку — сама стриманість. У нас багато спільних інтересів: любимо подорожувати, читаємо літературу в одному жанрі, разом вивчаємо історію. Мене засмучує тільки одне: десять років разом, а дітей немає. Я вже й не сподіваюся на диво ...— Лєра важко зітхнула.

— Я вірю, що все ще буде добре. Ось побачиш, — Наталя підбадьорливо посміхнулася подрузі.

— Не руйнуй сім'ю, — порадила Лєра, — принаймні, зараз. Незабаром все проясниться. Якби ти знала, які історії про чоловіків я чую кожен день у себе в салоні. Як майстер манікюру, я все одно, що психолог. Так що твій Вадим ще "сонечко" в порівнянні з тим, що я знаю про інших, — додала Лєра і розсміялася.

— Не уявляю, як можна розповідати про своє особисте життя, сидячи в перукарні, та ще й скаржитися, — Наталя здивовано знизала плечима. — Якщо чоловік ображає, навіщо з ним жити? Орден за це точно не дадуть. Навіть "дякую" ніхто не скаже!

— Іноді у жінок не вистачає рішучості, іноді стримують діти, — задумливо відповіла Лєра. — А деяким позиція "жертви" просто вигідна. Вони мають від цього певні бонуси: всі жаліють, співчувають, намагаються допомогти. Чоловік виглядає негідником, а вона великомученицею.

— Так, діти — це аргумент, — погодилася Наталя, — але, в решті решт у них буде своє життя ...

Вона знову подивилася на годинник.

— Вибач, будь ласка, мені вже час, — Наталя поцілувала подругу в щоку. — Побачимося завтра. Заходьте з Льошею до нас.

Вона піднялася і квапливо натягнула шубу.

— Добре, — посміхаючись, відповіла Лєра, — до завтра.

__________________________________________________________________

Коли Наталя увійшла у квартиру, Настя метушилася в кухні, а Вадим сидів на дивані у вітальні й щось читав в мобільному. Поглянувши на суворе обличчя чоловіка, Наталя раптом подумала про те, що давно не бачила, щоб він посміхався і жартував. Коли вони зустрічалися і були студентами, цей високий брюнет спортивної статури буквально вражав її своїм почуттям гумору. Він часто розповідав їй веселі анекдоти й байки. Наталя сміялася від душі й, взагалі, їй було з Вадимом шалено цікаво. Куди ж все це зникло за п'ятнадцять років спільного життя?

— Привіт, кохана! — сказав Вадим, піднімаючись назустріч дружині.

Наталя помітила, як чоловік швидко сховав телефон у кишеню. Посміхаючись, і цілуючи її в щоку, Вадим запитав таким байдужим тоном, що у неї миттєво пропало бажання відповідати:

— Ну, як вистава? — і не чекаючи відповіді, додав: — Ми будемо сьогодні вечеряти чи ні?

— Звичайно, — коротко відповіла Наталя.

Загадково посміхаючись, у вітальню заглянула Настя:

— В мене для вас сюрприз. Я приготувала новий салат, — з гордістю заявила вона, жестом запрошуючи батьків до кухні.

— Дуже цікаво. І чим же ти вирішила нас здивувати? — запитав Вадим, слідуючи за донькою.

Він зручно влаштувався за столом і з цікавістю подивився на дівчинку. В його очах Наталя побачила, як це бувало щоразу, коли він дивився на Настю, справжню батьківську любов і ніжність. Вона не могла пригадати, щоб її батько хоча б якось проявляв свої почуття до неї в дитинстві. Наталі було приємно, що чоловік так любить їх дитину.

Знявши шубу і рукавички, Наталя пройшла в передпокій.

— Мамуся, йди сюди, — почула вона з кухні голос Насті. — Будемо вечеряти, і ти розкажеш нам про виставу.

— Зараз, тільки руки помию, — коротко відповіла вона і попрямувала у ванну кімнату.

Наталі вже не хотілося ділитися з Вадимом своїми враженнями про прем'єру. Адже вона знала, що йому це абсолютно нецікаво і у відповідь на її захоплену розповідь він буде лише ввічливо посміхатися й одночасно переглядати новини в планшеті. Настя — інша справа. Донька була її подругою і, на щастя, розділяла мамині захоплення мистецтвом. Для Наталі вона була тим самим зернятком любові, яке вона могла розділити з чоловіком, та щось не клеїлося останнім часом в їх відносинах. Вона була впевнена, що чоловік теж відчуває це і також ретельно приховує.

Коли Наталя увійшла в кухню, все вже було готово. Її увагу привернув новий салат посередині столу у вишуканій кришталевій тарілці. Обійнявши доньку за плечі, Наталя не могла втриматися від похвали:

— Яка ж ти у мене розумничка!

— Ти сильно не розслабляйся, — з посмішкою сказав Вадим. — Я так підозрюю, що нашій турботливій доньці просто дещо від нас потрібно. Отже, зізнавайся, красуня! Знову зібралася на дискотеку?

Настя зніяковіло посміхнулася, та вже в наступну секунду невинно закліпала очима, образливо стискуючи губи.

— Ну навіщо так відразу, тато? До чого тут дискотека? Я просто хотіла зробити вам приємне, а ти все псуєш!

— Ну, добре, добре, — Вадим миттєво розтанув і, потягнувши доньку за руку, посадив собі на коліна. — Не ображайся. Чесно кажучи, ти – молодець! Знаєш, як привернути до себе потрібних людей. Хитрість — непогана якість в досягненні своїх цілей так само як і принцип «найкращий засіб захисту — це напад».

— Я думаю, що заручитися підтримкою потрібних людей можна і завдяки іншим якостям, — зауважила Наталія.

— Але ж ми зараз не про це, а про салат, правда? — швидко втрутилася Настя.

Наталя знала: сперечатися з чоловіком марно. Він буде відстоювати свою точку зору до переможного кінця і в результаті вони просто посваряться. Не даючи йому можливості відповісти, жінка підтримала спробу доньки змінити тему:

— Настя, розкажи нам, що це за нова страва, і хто дав тобі рецепт?

— Одна дівчинка в класі. Її мама часто готує такий салат.

— Дуже цікаво, — задумливо протягнув Вадим, насипаючи собі велику порцію, та від Наталі не вислизнуло, що він знову занурився у свої думки.

— Сподіваюся, вам сподобається. Мам, ну як тобі вистава?

Кинувши погляд на чоловіка, який вже відкривав сайт з останньої хронікою новин в планшеті, Наталя почала розповідати про прем’єру. Коли матір зробила паузу, донька відразу скористалася нею і звернулася до батька:

— Тату, ти уявляєш, як було б чудово, якби по одній з п'єс нашої мами поставили виставу?

Не відриваючи очей від статті про якісь останні комп'ютерні нововведення, Вадим повільно відповів:

— Ви мене вибачте, дівчата, та я думаю, що займатися треба реальними речами, а не літати в хмарах в пошуках чогось незвичайного. До речі, завтра я їду до Мінська у відрядження на тиждень.

— Настя, піди до своєї кімнати, будь ласка, — попросила Наталя, повертаючись до доньки.

Дівчинка стиснула губи, розуміючи, що назріває ще один конфлікт. Вона піднялася і підбадьорливо посміхнулася матері, даючи знак не хвилюватися. Дочекавшись, поки за донькою закриються двері, Наталя з обуренням подивилася на чоловіка.

— Отже, завтра? Але ж ти ж казав, що поїдеш в понеділок, а на завтра ми вже прийняли запрошення на зустріч однокласників.

— Я не забув, — суворо відповів Вадим. — Ти ж знаєш, ми відкриваємо нову філію. Крім мене, поїхати більше нікому.

— І так кожен раз! Я вже забула, коли ми востаннє ходили кудись разом!

Наталя не витримала, хоча в душі розуміла, що не має сенсу влаштовувати цей скандал. Адже чоловік все одно не змінить свого рішення, але її вже, що називається «несло» і зупинитися було неможливо.

— Кожен раз на протязі вже багатьох років я ходжу в гості сама! Ти або зайнятий, або втомився, або термінова робота! В мене складається враження, що я заміжня тільки на папері. Я майже весь час сама ... Ти настільки ...

Вона хотіла додати «неуважний до мене», але замовкла на півслові, відчайдушно намагаючись опанувати себе і не бажаючи виглядати відчайдушною жебрачкою, що випрошує кохання. Досить, це вже пройшло. Вона більше ніколи не дасть йому зрозуміти, як їй не вистачає його уваги і любові. Чим жалібніше вона просила, тим більше він не розумів її.

— Я не можу постійно сидіти біля тебе, — роздратовано мовив Вадим. — До того ж, це твоє хобі займає багато часу. Ти займаєшся дурницями. Я вважаю, що жінка не повинна робити кар'єру. Її завдання займатися чоловіком і дітьми!

— Ти просто байдужий до моїх вподобань! — не витримала Наталія.

— Я байдужий? На мені відповідальність за сім'ю. Я заробляю гроші! — різко відповів Вадим.

— Добре, заробляй ... — втомлено зітхнула жінка, не бажаючи продовжувати сварку.

У цей момент у Вадима задзвонив мобільний. Він дістав його з кишені, подивився на номер та швидко скинув дзвінок. Наталя помітила, як по його обличчю пробігла тінь невдоволення.

— Хто телефонував? — поцікавилася вона, пильно дивлячись на чоловіка.

— Це по роботі, — неохоче відповів він. — Потім передзвоню.

— Дуже дивно! Ти ж завжди відповідаєш на робочі дзвінки! — Наталя вже не приховувала свого гніву.

Вона встала з—за столу і підійшла до вікна, намагаючись заспокоїтися. Схрестивши руки на грудях, Наталя дивилася на снігові замети у дворі. Один з них виростав зараз в її душі, укутуючи все тіло крижаним холодом. Намагаючись впоратися з обуренням, Наталя навіть не помітила, як рука чоловіка торкнулася її плеча:

— Прошу, тебе, припини. Навіщо ти робиш з мухи слона? Не ображайся. Ну, хочеш, я привезу тобі з Мінську якусь картину в стилі класицизму, як ти любиш?

— Ні, не хочу, — Наталя відсторонилася.

— А якщо ми зустрінемося з однокласниками після мого повернення за принципом «краще пізно, ніж ніколи»?

— Це вже буде ні до чого.

— Так чого ж ти хочеш, врешті—решт? Скажи конкретно, по справі!

Наталя бачила, що Вадим вже починає втрачати терпіння. Але її це зовсім не бентежило. Навпаки, хотілося розвернутися і сказати йому в обличчя все, що накопичилося в душі за останні роки: «А от по справі відповісти, мій любий, в мене не виходить. Я хочу зовсім не конкретно і не до діла! Хочу, щоб ти помічав мене, звертав увагу на ті речі в житті, якими цікавлюся я або хоча б мав бажання зрозуміти мене і уважно вислухати; щоб дарував не дорогі подарунки два рази на рік, а маленькі радості кожен день; щоб вранці ти не просто швидко цілував мене в щоку, на ходу розмовляючи по мобільному, а хоч іноді говорив би, що я добре виглядаю, що ти мене любиш ... Клянуся, я була б щаслива весь день, а ввечері поспішала б додому, а не в театр. Чому ти ніколи цього не робиш? Може, відкладаєш до пенсії, коли розмовляти можна буде досхочу?»

Але Наталя стрималася, і всі невисловлені думки повисли в повітрі, мов страшний, каральний душу меч. Все це виглядало б черговим марним благанням, тому вона просто попрямувала до виходу. Дійшовши до дверей повернулася:

— Я втомилася від намагань достукатися до тебе. Я відчуваю, що ти щось приховуєш. Всі ці твої відрядження ... але я більше не хочу з'ясовувати наші стосунки.

— Наталя, ми не договорили, — почула вона серйозний голос чоловіка.

— На добраніч, Вадим. Не треба цієї розмови...