Знову в дорогу

Майже весь день Томас вирішував питання мого переїзду у Сполучені Штати. Його продюсер зв'язався з Наталі Рікман і про все домовився.
Мені залишилось лише з’їздити у «ЗЗ» поставити пару підписів і все. Та цим я збиралась зайнятись завтра. А сьогодні Ліз і Томас поїхали зі мною додому та люб’язно допомогли зібрати речі. Коли все було готово, Томас запросив нас до себе. Точніше, Ліззі напросилась.
На вечерю ми замовили велику піцу з беконом і подвійним сиром і ящичок справжнього англійського пива.

Доки красунчик порався на кухні з їжею, ми з його сестрою пішли у вбиральню припудрити носики.

- Ти ж подбаєш про мого братика? - раптом запитала юна міс Рейнольдс.

- Що? – у мене ледь очі на лоба не викотились.

- Я бачу, що йому з тобою добре. Томас давно стільки не сміявся. Відтоді, як брат став відомим, він з головою поринув у роботу. Він міг тижнями не дзвонити додому. А в перерві між зйомками замикався у порожній квартирі і грав на старенькій гітарі.

Дівчина тяжко зітхнула і, посміхнувшись, подивилась на мене.

- А коли з’явилась ти.., у Томаса наче друге дихання відкрилось, – Ліз на мить задумалась. – Пообіцяй, що те, про що я тобі зараз розповім, назавжди залишиться між нами.

- Обіцяю.

Чомусь мені стало не по собі.

- Пам’ятаєш нашу з тобою першу зустріч?

- Звичайно. Ти не могла потрапити у братову квартиру, а я хотіла поліцію викликати!

- Я прийшла тоді не просто так. Насправді, перед тим мені подзвонив Томас.

- ЩО?!!

- Тссс…Тихіше. Спершу дослухай до кінця. Брат розповів мені, що навпроти його квартири поселилась одна дівчина, і він з нею потоваришував. А ще він натякнув, що ти не знаєш, хто він насправді. З його стривоженого голосу я зрозуміла, що ти не просто сусідка… Тому я вирішила сама з тобою познайомитись.

Я присіла на край ванни, уважно слухаючи її розповідь.

- І?

- Ти мені сподобалась, як бачиш, – подруга посміхнулась і погладила моє волосся. - Я дуже швидко переконалася, що ти уявлення не маєш хто мій брат. А коли про нашу дружбу дізнався Томас, він спершу дуже розсердився. Та потім зрадів, що так буде більше знати про тебе.

- То ти шпигувала! – буркнула я.

Ця розповідь збила мене з пантелику. Чому він хотів дізнатись про мене більше? Щоб ближче потоваришувати? Що ж, хай так. Мені все-одно приємно.

- Тільки не сердься. Будь ласка. Сама розумієш, я діяла виключно з любові до брата . З його популярністю до нього стали липнути різні корисливі с..,- подруга запнулася, – …дівчата. Тому я хотіла вберегти його від помилок.

- Не хвилюйся, я все розумію. Сама бачила, які довкола Томаса в’ються дівчата, - посміхнулась я, підвівшись на ноги. – Обіцяю, що подбаю про нього.

- Ти така хороша, – подруга обійняла мене за плечі. – Дякую, що зрозуміла.

- Дівчата, ви де? Вечеря холоне.

Двері ванної кімнати відчинились і на порозі застиг Томас.

- Я чомусь завадив? – сірі очі блиснули у світлі лампочки.

Ми з Ліззі переглянулись між собою і ,розімкнувши обійми, розсміялись.

- Ходімо. Я вмираю з голоду!!
До цього дня я не знала, що від пива можна оп'яніти.
Спершу напилася Ліз. А після половини випитої пляшки, я відчула як потепліло у животі. Щоб не повторити помилки подруги, я відставила пиво подалі. Елізабет стало погано, я повела її до ванної кімнати.
Через хвилину прийшов Томас.
- Ну,як вона?
- Все добре, - пробелькотіла Ліз.
Я протерла її чоло мокрою долонею.
-А тепер погано!

Дівчина схилилась над ванною і з шумом виблювала всю вечерю.
- Чудово… - буркнув Том. - Сполосни рота. Тільки не пий!

Він подав сестрі стакан з водою.
Ліззі слухняно прополоскала рота, а після цього пошкандибала в спальню.
- Приглянь за нею. А я наведу тут лад.

Томас вдячно кивнув і вийшов.
Я ввімкнула душ та почала вимивати ванну від блювотиння. Потім знайшла під раковиною миючі засоби і ще раз все ретельно вимила.
Коли я вже змивала залишки піни, зайшов Томас.
- Як Ліз? – поцікавилась я.
- Заснула. А ти, я бачу, вже зі всім впоралась.
- Так.
-Я прийшов тобі допомагати.

Мені здалось, чи він справді нервує? Навіть руки у кишені штанів заховав.
Довелось відвернутись, щоб змити останній згусток піни.
- Дякую!

Оксамитовий голос пролунав зовсім поряд.
Від несподіванки я аж підскочила і ,ненавмисно, хлюпнула на хлопця водою.
- Ей! - крикнув Томас.
- Пробач! Я не навмисно!
Він хитро посміхнувся. Не встигла я моргнути, як красунчик вихопив у мене з рук душову насадку і почав обливати.
- За що?! - закричала я.

Моя кофтина за лічені секунди стала мокрісінька і прилипла до тіла.
- Тепер ми квити, - весело підморгнув Томас, поклав насадку у раковину та спокійно попрямував до виходу.

- Не так швидко!!!

Я знову взяла насадку і спрямувала холодний струмінь води на спину Рейнольдса.
Хлопець ойкнув і розвернувся.
- Хочеш грати без правил? - констатував Томас і спробував відібрати мою «зброю».

Його голос зривався на сміх.
- Ти перший почав! - засміялася я і приснула водою просто йому в обличчя. Він викрутив мою руку і спрямував струмінь на мене. Я спробувала розвернутись, щоб закрутити кран. Та Томас схопив мене за руки і відтягнув назад до себе. Нас душив сміх. Красунчик однією рукою тримав мене за зап'ястки та міцно притискав до грудей, а іншою все-таки відібрав душ і почав обливати мене з ніг до голови. Я була вся мокра. Таке враження, що крижана вода пробралась у кожну клітиночку мого тіла. Та холодно мені не було.

Томасові гарячі груди пашіли жаром.
На підлозі було повно води. Не здивуюсь, якщо зараз у двері постукають розлючені сусіди, яких ми затопили. Я випадково послизнулась і штовхнула Томаса. Він не втримав рівноваги і ми полетіли у ванну. Я впала на Томаса. А бідолашний хлопець прийняв на себе весь удар. Я дуже перелякалась.
- Ти цілий?!
- Здається так.
- Голову не пошкодив?
- Не знаю. А ти хто?
- Не смішно! - буркнула я.
- Та цілий я. Не хвилюйся. Шторка пом'якшила падіння. - Томас блиснув білосніжною посмішкою.
Я глянула у гору. І справді: на місці шторки теліпались обламані пластмасові гачки.
- Ну, якщо все гаразд… тоді продовжимо!
Я підняла з ванни душову насадку, що дивом вижила після падіння, і направила струмінь води на Томаса.
- Ти занадто сухий. Потрібно це виправити, - сміялась я.
- Ай! Холодно! - жалівся хлопець і почав наступати на мене. Я спробувала прошмигнути під його рукою на інший бік, та маневр не вийшов, я знову послизнулась і добряче вдарилась головою об днище ванни.
- Ти в порядку? - налякався Томас.
- Здається. – я спробувала підвестися.
- Повільно, не поспішай, - він подав мені руку і допоміг присісти.
- У голові не паморочиться?
- Ні. Тільки трохи боляче.
- Де?
- На потилиці.
- Дай гляну.
- Та все нормально. Крові нема і добре.