Пропозиція

- А до чого був весь цей цирк із гримом?
- Ой, я геть забув, - Томас запустив пальці у бронзові кучері і зруйнував зроблену мною зачіску. - Я так хвилювався, що ти відреагуєш на моє розповідь, як…

- Як всі?

- Так,– він знову про щось задумався на коротку мить. – І тепер стало так спокійно, що я забув, чому почав цю розмову. Річ у тім, що зараз проходять зйомки одного фільму, точніше продовження тієї саги, що я тобі показував щойно. А одна з гримерів нашої групи пішла у декретну відпустку і у нас з'явилась вільна вакансія. Я запропонував твою кандидатуру.

Томас глянув на мене, чекаючи реакції.
- Що? Та я ніколи не працювала в кіноіндустрії. Я уявлення не маю, що там і як!!!
- Ти не могла так відреагувати на мою професію? – розсміявся він. - Нічого. Звикнеш.
Його очі загадково заблищали. Він широко посміхнувся.
- То от для чого ти просив тебе загримувати? - нарешті зрозуміла я.
- Так. Те фото, що зробила Ліззі, я відправив електронкою продюсеру. Чесно, він спершу подумав,що я надіслав йому фото з першої частини фільму. Мені довелось його довго переконувати. А коли я розповів, де ти працюєш, він одразу погодився. Не знав, що твоя начальниця така відома.

У мене мову відняло після цієї промови.

- Ти ж не сердишся, що я зробив це без твого відома? Я просто… коли почув про вакансію… одразу подумав про тебе. Класно було б працювати разом. Але відповідь за тобою.

Ну все, він зробив достатньо, щоб мене переконати. І спокуслива посмішка, що з’явилась щойно на його губах, зробила остаточний удар. Тепер я точно не зможу відмовитись. Працювати разом з ним це ж так… КЛАСНО!!! Але що на це скаже його Ванесса? Чи це означає, що немає ніякої Ванесси? Тобто вона є, але між ними з Томасом нічого немає?

- Ем… А можна мені подумати? – мені захотілось зіграти роль неприступної дами. Нехай не знає, що я погоджусь на будь-яку пропозицію цього красунчика.
-Так. Ти маєш час до понеділка. Бо післязавтра я повертаюсь на студію.
- Знову їдеш? Куди? – засмутилася я.
- Поки що в Лос-Анджелес. А далі до Риму. Ти маєш знати, що зйомки - це постійні переїзди по світу.
- Переїзди це чудово. У мене є робоча віза на п’ять років, з можливістю переїжджати у інші країни.
- Чудово! - зрадів Томас.
- Бачу, ти хочеш, щоб я погодилась! – обережно зауважила я. Що як це тільки моя уява?
- Так, навіть дуже, – сказав щиро хлопець.
Від цих слів у мене потепліло у животі. Я подивилась на Томаса. Невже він говорить серйозно?
Та Томас і не думав жартувати. Красень наблизився до мене так близько, що я відчула на шиї його тепле дихання, і, дивлячись мені в очі, тихо зізнався:
-Я дуже хочу, щоб ти поїхала зі мною. Без тебе там сумно.

По тілу побігли мурашки.

Його губи були такі звабливі і так близько.
- То як? Що ти вирішила?

Його наполегливість мені дуже подобалась. Працювати разом з ним. Щодня бачити цей чаруючий блиск в очах і звабливу посмішку. Що може бути краще?
- Я…

Зовсім невчасно у мене задзвонив телефон. На екрані висвітився номер сестри.
- Перепрошую. Алло! – насторожено відізвалась я.
- Привіт, сестричко! Не спиш? - весело запитала Олена.

- Привіт. Щось трапилось?
- Ні, ну тобто так!
- Що?
- Не лякайся! Все гаразд. Просто у мене для тебе хороша новина!!! Я ВАГІТНА!!!
- Ти серйозно?! – я зіскочила з ліжка, чим ледь не налякала Томаса.
- Які жарти? Це правда!!
- Не може бути!! О… Вау!!! У мене слів немає! То це означає, що я стану тіткою??!!

На очі накотились сльози.

- Так. Ти вибач, що так пізно. Просто мені захотілось поділитись з тобою.

- Ні, все гаразд. Я дуже рада, що ти подзвонила Це така чудова новина! Я дуже рада за тебе!
- Дякую. Ой, мені мама телефонує. Мабуть, їй теж не спиться. На добраніч.

- Бувай, сестричко.

Олена відключилась.
- Що сталося? - повторив моє запитання Томас.

Я повернулась до нього, витираючи сльози щастя, що скотились по щоці.
- Моя сестра вагітна!! - посміхнувшись, сказала я і, сама не знаю чому, кинулась хлопцю на шию.

Вже наступної миті я збагнула, що накоїла і хотіла відступити, але Томас мене не відпустив.

Навпаки: він міцно обійняв мене за талію і несподівано… поцілував у шию.

Мені стало так добре. Так… наче я раптом злетіла до неба.

Його губи були такими теплими і ніжними, як я собі уявляла у потаємних мріях.
- Вітаю! - прошепотів Томас.
-Я згідна !- зовсім не в тему відповіла я.
- Що? Що ти сказала ? - він відсторонився і глянув мені у вічі.
- Я хочу з тобою працювати!
Томас посміхнувся широкою, котячою посмішкою і знову мене обійняв, пригорнувши сильніше до себе.
- Хочеш знати, над чим ми працюємо? – красунчик взяв мене за руку і потягнув назад до ліжка.

Я трохи напружилась.

- Я мав на увазі той фільм, титри якого показував перед тим.
- А-а-а. Хочу.
Томас весело розсміявся і , взявши з тумбочки ноутбук , вмостився на ліжку.

- Ходи сюди, - покликав він.
Я несміливо присіла біля хлопця. Томас похитав головою, ніби я зробила якусь дурницю і одним ривком, обвивши рукою мою талію, притягнув до себе. А потім, по-господарськи, поклав руку мені на плечі і запустив фільм.

Дивитись «Ангела у сутінках» разом з головним героєм, та ще й коли він сидить за міліметр від мене - неповторне відчуття.
Мене пронизували тисячі мініатюрних електронних розрядів. Тіло напружилось мов струна, я навіть поворухнутись боялася.

Тепер я бачила цей фільм по-новому.
Томас, практично, не спостерігав за монітором, його голова була повернута до мене, а очі вивчали мою реакцію на той чи інший епізод. Тепер, сцена першого поцілунку героїв видалась мені занадто справжньою. Таке враження, що вони справді дуже чекали цього поцілунку. Я навіть поморщилась у цей момент, чим немало зацікавила «наглядача».