Несподівана гостя

Нарешті настали вихідні. Проспавши до самого обіду, я відчула себе хоч трохи зібраною. Залишок дня, завершивши хатню роботу, я вирішила провести перед телевізором. Близько п’ятої години на сходовій клітці почувся дивний шум.
ТОМАС!!! Серце відреагувало швидше, ніж я встигла подумки вимовити його ім’я. Я побігла до дверей.
Та замість красеня зі сплутаними бронзовими кучерями, побачила молоду дівчину. Вона ніяк не могла підібрати ключа до замка Томасової квартири.

Серце одразу похололо. Знову ці набридливі, невгамовні дівчата. Скільки можна?!!!
Я голосно прокашлялась.
- Ой, привіт! - усміхнулась дівчина, кинувши на мене швидкий погляд.
- Вам допомогти? – з’язвила я.

- Та ні. Дякую. Тут нічого серйозного. Просто ніяк не можу підібрати ключа. У в’язці їх так багато і всі однакові.

Незнайомка продемонструвала цілий жмут ключів.
- Нічого, зараз я викличу допомогу. Думаю, поліція з цим впорається.

- Поліція?! - аж підстрибнула дівчина. - Що ви, я не злодійка, – щиро посміхнулась вона.
- Так, авжеж. Ще скажіть, що ви тут мешкаєте.
- Ні. Я сестра власника.
- Угу… Всі ви сестри Томаса. Могли б вигадати щось нове.
- Але я справді його сестра. Ось мій паспорт, - Вона простягнула мені документ.
На першій сторінці було фото, а праворуч ім'я - Елізабет Рейнольдс.
- Елізабет, – прошепотіла я. – Ліззі!!! - майже прокричала я.
- Так. Але Ліззі мене називає лише брат.
- Ви, справді, сестра Томаса?!
- Так. Тільки не треба так кричати.
- Вибачте. Просто я подумала, що ви одна з тих дівчат.
- Дівчат? А їх багато?
- За останній місяць їх було стільки, що я збилась з ліку.
Унизу почулися кроки.
- Давай ми поговоримо про це у квартирі Томаса, - вона нарешті відчинила двері і ми зайшли всередину.
На мене нахлинули спогади. Кожна річ: диван, келихи, тарілка з попкорном - усе нагадувало про нього. Навіть повітря пахло Томасом.
Я присіла на стілець. А Ліззі по-господарськи відчинила холодильник. Дістала джем і хліб, але ніяк не могла знайти ножа.
- Пошукай у шухляді, - не витримала я.
Елізабет відкрила шухляду і одразу дістала ножа.
- Схоже, ти чудово орієнтуєшся у квартирі! - вона підозріло глянула на мене. Я здогадалась, про що вона подумала.
- Заходила якось, щоб сіль позичити, - нагло збрехала я.
- Ну-ну. Я так і подумала. То що там за дівчата?
Я розповіла їй про шалених дівчат і про те, що вони майже щодня сюди навідуються у пошуках Тома. Вона кивала головою.
- Схоже, вони справді божеволіють через мого брата.
-А хто ці дівчата? - можливо хоч вона мені все пояснить.
- А ти що не знаєш? - здивувалась Ліззі.
- Ні. Томас сказав, що це його маленька таємниця, - поскаржилась я.
- Чому?
- Не знаю. Він навіть не сказав, ким працює. Сказав, якщо я дізнаюсь, то зміню своє ставлення до нього.
- То ти не знаєш, хто такий Том?- її тонесенькі брови злетіли у гору від здивування .

- Ні. Може ти розкажеш?
- О ні. Це не моя таємниця. Якщо брат вирішив приховати це від тебе, отже, у нього були на це причини. Та й яка різниця. У нього звичайна робота.
- І все-таки?
- Він не бомж, і не стриптизер. Цього достатньо? – розсміялася дівчина.
- Ага.
Так ми з Ліззі потоваришували. Майже щодня після роботи ми навідувались у різні паби. Вона виявилась веселою, дружелюбною дівчиною. Минав час. Елізабет разом із своїм гуртом (дівчина виявилась досить пристойною вокаліст кою)поїхала у невеличке турне Європою. Повернутись мала рівно за тиждень, якраз на свій двадцять п’ятий день народження.
Отже, я знову залишилась одна. За обідом я, як завжди, сиділа зі Стефані та Анжелою. Розмовляти не дуже хотілось. Я слухала, як дівчата обговорюють якийсь фільм.
- О! Це найкращий фільм, який я коли-небудь бачила, - Сказала Стефані.
- Я закохана в обох акторів. Просто розриваюсь, не знаю кого обрати: Алекса чи Томаса?.. - прощебетала Анжела.

Ім’я мого сусіда викликало у мене хвилю приємних емоцій. Цікаво, а цей Томас теж такий красивий, як і мій?

- Я б хотіла знову переглянути цей фільм.
- Я чула, що післязавтра його знову показуватимуть у кінотеатрі.
- Знаю. Та всі квитки продані.
- Можливо мені вдасться домовитись, щоб нас пропустили.

- Я зроблю, що захочеш, якщо ти дістанеш квитки!!!

Дівчата так швидко розмовляли, що я ледве встигала за розвитком їхньої бесіди.
- Оксі, може підеш з нами? - раптом запитала Стефані.
- А що за фільм? - краще б я цього не питала. Вони почали наввипередки розповідати сюжет. Та я все-одно нічого не зрозуміла.
- Стоп! Стоп! Просто скажіть назву.
- «Angel in twilight»! - сказали вони хором і розсміялись.