Щедрий дарунок долі

Десь о половині одинадцятої вечора у двері знову подзвонили.
Хто на цей раз квіти прислав? Наталі?
Напівсонна, я пошкандибала до дверей.
Я відчинила двері і завмерла, вкопана. Тіло перестало мене слухатись. Переді мною постала чарівна картина. Це більше нагодувало сон, аніж реальність. Можливо я справді ще сплю? Я ж сама хотіла, щоб підсвідомість почала вимальовувати новий сон, от і отримала те, що просила.
Переді мною стояв янгол. Той, що вчора причарував мене лиш одною своєю посмішкою.
Томас сором'язливо посміхнувся - серце вибухнуло у грудях тисячами феєрверків. Губи розплились у широкій, ідіотській посмішці.
Я намагалась взяти себе в руки.
Як на мене, щось було не так. Томас поводився дивно. Ніби йому було дуже незручно стояти отут, переді мною. Чого б це?
- Привіт! - нарешті мовив він своїм мелодійним, оксамитовим голосом, провів рукою по своєму скуйовдженому, кучерявому волоссю і знову усміхнувся.

Ще мить, і я точно втрачу над собою контроль.
Сором'язливо опустивши очі, я побачила, що Томас …босий. Я здійняла погляд і, нарешті, зрозуміла, чому йому так незручно. Він був голий. Лише махровий рушник прикривав його нижче пояса.
Я зачаровано глянула на його оголений торс. О! Це щось неймовірне... Злегка підкачаний прес, невеличкий пушок на грудях, мускулисті руки. Я знову відчула дивну важкість внизу живота. Та кожен манекенник світу віддав би усе, щоб мати таке тіло. Я б точно віддала багато, щоб цей красунчик належав тільки мені.
- Мені трохи незручно, але тут на килимку… досить холодно, - сказав він.
Моє серце закалатало ще швидше.
- Ой, вибач, - нарешті отямилась я. - Заходь.
Зачинивши двері, я намагалась придумати належне пояснення цієї ситуації. А ще спробувала відвести погляд і не витріщатись так на оголену спину сусіда. І те, і інше у мене ніяк не виходило.
- Тебе, мабуть, цікавить, чому на мені так мало одягу? – Томас повернувся до мене обличчям. Його руки прикривали його пах.

- Хіба рушник - це одяг?

Ой, здається, я подумала уголос.

Томас ніяково посміхнувся і відвів погляд.

- То що трапилося? – я намагалася не втрачати присутність духу в тілі. Важко було не зануритися у вир фантазій, коли перед тобою практично голий красень.

Здається, доля - вередлива тітка - вирішила зробити мені ще один подарунок до дня народження. Та ще який подарунок. Умм..

Так, дівчино, зосередься! На чому зосередитись? На підтягнутому торсі? Чудова ідея!!!

Я закусила губу.

Що я роблю?!! У хлопця проблеми, а я тут у маніячку перетворююсь. Він перший, кому вдалося збаламутити мій розум. Потрібно заспокоїтися. Я зробила глибокий вдих і гучний видих.

Коли Томас знову перевів погляд на мене, моє обличчя не виражало нічого, окрім стурбованості.

Принаймні я мала надію, що воно так виглядає.

Хлопець зітхнув і зморщив носа.

- Ти мені не повіриш, коли почуєш цю історію. Я й сам ще досі в невеличкому шоку. Ніколи не думав, що зі мною станеться щось схоже. Таке тільки у кіно буває.

Він захитав головою і знову посміхнувся.

Так, здається, Томас ще більш сором’язливий за мене.

- Ти розповідай, а я вже вирішу: вірити тобі, чи ні, – співчутливо сказала я.
- Гаразд, тільки не виганяй мене одразу, якщо не повіриш, - Рижик підняв угору вказівного пальця. Він що мені погрожує?
Я усміхнулась .

- Я не така жорстока. І навіть якщо не повірю у твою неймовірну розповідь, точно не вижену голого за двері! Хоча ті дівчата за вікном були б тільки раді цьому.

Красунчик зморщився. Отже, тему про дівчат з наметами краще не зачіпати.

- Розповідай!

- Попереджаю - все це правда!!! Отож. Я замовив піцу по телефону, - почав він.
- Давай ми присядемо, - запропонувала я , згадавши про манери гарної господині.
Ми присіли на диван. Я не могла не побачити, наскільки Томасу не зручно.
- Так от, я замовив піцу, а сам пішов у душ. Я саме витирався, коли принесли мою вечерю. Я забрав піцу. А коли зачинив двері, побачив, що той хлопець забув свої квитанції на коробці. Я його наздогнав. І як повернувся, двері вже зачинилися.
- Тааак, твоя правда. Історія, справді, неймовірна! Мені навіть здається, що я бачила таке по телевізору, - засміялася я.

Томас злегка усміхнувся. Йому було так соромно, що він навіть не міг дивитись мені в очі.

Здається, все справді серйозно. Йому потрібна моя допомога.
- Думаю, ти хочеш зателефонувати майстру.
- Так! …Емм. Це було б добре! То ти мені повірила? – він глянув на мене здивованими очима. Бронзові брови поповзли угору від несподіванки.

- Знаєш, я мить тому переконалася, що життя у Лондоні досить непередбачуване!! Ніколи не вгадаєш, хто може постукати у твої двері, – я кивнула головою і розсміялась.

- Так. Думаю, не щодня до тебе стукають голі хлопці.

Томас сором’язливо опустив очі.

- Ти перший ! І, сподіваюся, останній! – сміючись сказала я. А потім почервоніла, зрозумівши, що мої слова можна зрозуміти двозначно. - Добре, не буду тебе мучити. Телефон на кухні. Довідник із номером телефону майстра на нижній полиці обіднього столу. Думаю, ти знайдеш. А я тим часом принесу тобі халат, щоб ти не був такий голий, – я підморгнула.

- Було б добре, а то мені якось не дуже приємно сидіти голим у незнайомої дівчини вдома.

Нарешті він хоч трохи розслабився.
Я побігла до спальні і тремтячими руками почала шукати халат, який мені на новосілля подарував Джо. Він виявився завеликий на мене, а Томасу буде якраз.
- Ось, тримай, – я простягнула йому халат.
- Дякую.

Рижик переодягся і повернувся до мене. Я ледь стримала посмішку.
- Що? - збентежено запитав він.
- Емм… Нічого. Просто рожевий явно не твій колір.
Я зайшлася сміхом і Томас розсміявся разом зі мною.
Виявляється, його сміх такий чарівний та спокусливий, як і голос.
- То що сказав майстер?
- Новини невтішні. Думаю, тобі краще присісти, - на обличчі Томаса відобразилися боротьба протилежних одне одному почуттів.