Кастинг

Наступного ранку настрій був жахливий. Усю ніч мені снилися жахіття: за мною женуться розлючені дівчата, а я думаю про якогось хлопця, що мені не байдужий. Я безперервно складаю план, як захистити його від цих дівчат. Але так нічого путнього не можу придумати… І так усю ніч.

Мабуть, все через Майкла та його весілля.

Я ані трохи не відпочила.
За вікном світило сонце.

Важко було визначити, котра зараз година. Я взяла мобільний. Ого, аж 27 пропущених дзвінків. Я ще вчора вимкнула звуки. Мама, напевно, дуже хвилюється.

- Доброго ранку, - дружелюбно привіталася Мар’яна, виходячи із ванної кімнати.

- І тобі, – охриплим від сну голосом відповіла я.

- Ти вчасно прокинулась, – дівчина продовжувала розмовляти зі мною так, наче ми з нею закадичні подруги.

- Чого це?

Я потерла очі та спустила ноги з ліжка.

- Щойно приходив містер Вуд…

Вся моя сонливість умить пройшла.

- Сказав, що наш екзамен розпочнеться через півгодини.

- І ти саме збиралася мене розбудити! – нахмурилася я.

- Угу, – нерозбірливо пробелькотіла Мар’яна і широко посміхнулася.

- Я так і подумала, - моя фраза пролунала майже беззвучно.

Конкурентка відвернулася від мене та почала збирати сумку для кастингу.

Я бачила наскрізь її наміри: вона вирішила боротися нечесно! Будь-якими методами! І перший крок у її битві – дозволити мені проспати.

У мене мурашки пробігли по спині, коли я уявила, на що ще можна сподіватись від такої особи.

Зачинившись у ванній кімнаті, я спершу подзвонила мамі, щоб заспокоїти її, а вже потім прийняла душ.

Містер Вуд зустрів нас у холі на другому поверсі.

- Доброго ранку, кого не бачив. Ну як, готові до «битви»?

Я помітила, як запалали очі Джозефа у передчутті чогось цікавого. Не хотілося його розчаровувати новиною, що наша з Мар’яною «битва» почалася двома днями раніше.

- Звичайно! – посміхнулася я.

- А якщо ми обидві вам сподобаємося? – запитала моя конкурентка, наївно моргаючи довгими віями.

У мене з вуст зірвалося приречене зітхання. Невже їй ще не набридло прикидатись хорошою?

- Думаю, у мене достатньо досвіду для того, щоб обрати гідного працівника. Ви що думаєте, я з самого початку своєї кар’єри був помічником Наталі? Ні, мої любі! Я починав звичайним перукарем. Працював у невеличкому салоні краси. Там практикувався на клієнтах, за що мене одного разу вигнали з роботи. Бачте одній дамочці не сподобався її новий колір волосся, – чоловік усміхнувся, воскресивши в пам’яті давні спогади. - А потім випадково познайомився з юною тоді ще місіс Рікман. Вона й покликала мене до себе.

- Ви теж працювали у її Лондонському салоні? – ахнула я, зачарована його відвертістю.

- Так. Тільки він тоді теж був звичайною перукарнею. Єдине, що вирізняло її з-поміж інших салонів, – додаткова послуга «Креатив».

- Що це таке? – Мар’яна випередила мене зі запитанням.

- Коли клієнт обирав цю послугу, він автоматично давав згоду на те, що майстер робитиме з його волоссям усе, що забажає, – посміхнувся Джозеф.

- Все-все? – перепитала я, не вірячи своїм вухам.

- Абсолютно! Хоча клієнт міг зробити декілька обмежень. Наприклад, не стригти його наголо чи не фарбувати волосся у колір іржі. Як ви розумієте, саме ця послуга і привабила мене.

- Невже знаходилися люди, згідні так ризикнути? – я похитала головою.

- Звичайно! Їх було небагато, переважно молодь. Старші люди у Лондоні більш консервативні… А потім все так завертілося… Задоволені клієнти рекомендували салон своїм знайомим, і з часом «ЗЗ» стала кращим салоном у місті. Наталі змінила трьох помічників, доки не підвищила мене! Це сталося майже десять років тому. Відтоді ми стали практично партнерами у цій справі.

- Насичене у вас життя! – замріяно сказала Мар’яна. Я була повністю з нею згідна.

За розмовою ми й не помітили, як прийшли до невеличкого орендованого залу.

Перед входом стояла табличка з надписом:«Заброньовано».

- Що ж, дівчата, проходьте!

Джозеф жестом пропустив нас уперед.

- Через декілька годин з цих дверей вийде нова працівниця «ЗЗ»! – замріяно протягнув він.

Мені стало не по собі від його слів. Якось страшно було від думки, що зараз вирішиться моя доля на найближчі кілька років.

Я стиснула пальці в кулаки - тільки б усе вийшло!!!

Кімната, яку для нас винайняв містер Вуд, була доволі простора. Крізь великі вікна на підлогу падало сонячне проміння, що трохи підбадьорювало мене.

Під стіною стояли два перукарських столики, а поряд - стільці з металевими ніжками.

- Ваші моделі мають прибути з хвилини на хвилину. Тому ви поки що підготуйте все для роботи, – сказав Джозеф. – А я вийду на вулицю, щоб їх зустріти.

Ми з Мар’яною провели його поглядом до дверей і лише після цього кинулися до своїх сумок.

Моя конкурентка поводилася досить впевнено. Вочевидь, вона вирішила, що у мене немає шансів на перемогу з моделлю із короткою стрижкою.

Ну і нехай! Завжди кажуть, що небезпечно недооцінювати своїх ворогів. От я й зроблю їй сюрприз.

Мар’яна швидко розклала усі свої приладдя та засоби для укладки. Я нарахувала з десяток пляшечок лаку і майже стільки ж упаковок шпильок.

Дівчина вмостилася у крісло та стала безсоромно розглядати все, що принесла я.

- А що це в тебе за пляшечка така? – поцікавилася вона із єхидною посмішкою, кивнувши на віск для волосся.

- Невже ти вперше таку бачиш? – уїдливо мовила я.