Непередбачувані обставини

Мар’яна виявилась досить манірною особою. Я раніше зустрічала схожих фіфочок у себе на роботі. Зазвичай, вони приходили до нас перед походом по модних бутіках, робили манікюр чи укладку волосся.

Мене завжди пробивало на сміх, коли я чула їхні безглузді розмови про те, як важко їм живеться, відколи вишневий знову в моді чи щось у цьому дусі. Здавалося, їх більше нічого не цікавило у житті. І ще вони чомусь були переконані, що весь світ вертиться лише навколо них. І ось на тобі!!! У мене з’явилася така ж конкурентка! Довелось змиритися, що я проведу з нею найближчі кілька днів.

Мар’яна, невдоволено побуркотівши, що хотіла жити в окремій кімнаті, все-таки віддала мені половину суми за оренду номеру.

Не встигла я й рота розкрити, як суперниця зайняла краще ліжко – ближче до вікна. Мені ж залишилося місце у сусідстві з дверима ванної кімнати.

Мою сусідку, здається, зовсім не бентежила власна поведінка. Вона безперестанку щебетала про те, як мало не збожеволіла від радості, коли отримала лист-запрошення; як коханий не хотів її сюди відпускати і про те, що вона практично впевнена, що провалить кастинг.

Останнього я взагалі не слухала, добре розуміючи: цим вона намагається замилити мені очі; щоб я перестала вбачати у ній конкурентку і, врешті, втратила пильність.

Джозеф Вуд врятував мене від безкінечної порожньої розмови, покликавши нас на обід.

У готельному ресторані було досить людно. Нас провели до столика у центрі залу.

- Ще раз дякую, що ви приїхали, – сказав Джозеф, коли ми зробили замовлення.

- Ой, я теж така рада! Така рада! Досі не віриться, що мене запросили! – наперебій защебетала Мар’яна.

- Це велика честь отримати запрошення від місіс Рікман. Вона не кожного запрошує, наскільки мені відомо, – серйозно продовжила я, коли моя сусідка вгамувалася.

- Так, ви праві, Оксано. Наталі провела жорсткий відбір перед тим, як обрати вас двох, – чоловік кинув на нас суворий погляд, давши зрозуміти, що тут усе серйозно й ніхто не буде з нами церемонитися.

- А коли відбудеться наш вирішальний кастинг?
Від безпечності у голосі Мар’яни не залишилося й сліду.

Ось тепер я, нарешті, побачила у ній гідну суперницю.

- Радий, що ви запитали, – похвалив Джозеф.

Мар’яна задоволено хмикнула, зиркнувши на мене.

- Як ви вже зрозуміли, я приїхав сюди не лише заради вас. У мене тут справи. І ви, сподіваюсь, допоможете мені у їх вирішенні.

- Ми?!! – озвалися ми хором з Мар’яною. Я навіть не уявляла, чим ми, прості перукарки, можемо допомогти цьому чоловікові. Та у нього тут більше зв’язків, ніж у мене в рідному Новояворівську.

- Так, – кивнув містер Вуд, задоволений нашою реакцією, – завтра я йду на невеличкий бенкет тут у місті. Там зберуться дуже впливові у вашому світі моди люди. Мені потрібно буде обговорити з ними деякі важливі питання. І хотілось б знати, що вони насправді думають про мою пропозицію. Оскільки українською я не володію...

- Ви хочете,щоб ми стали вашими шпигунами? – завершила його думку моя суперниця.

Я помітила, як у передчутті чогось грандіозного заблищали її карі очі. Дівчина приготувалася до битви за цінну інформацію. Я шумно зковтнула. Ніколи не вміла грати у брудні ігри. І, здається, завтра Мар’яна не залишить від мене й мокрого місця.

- Щось таке, - кивнув Джозеф, повернувшись до моєї суперниці. - Ви вже вибачте за незручності. Хоча можете вважати це першим етапом відбору.

- На бенкеті діятиме певний дрес-код? – спитала я, намагаючись відволіктися від дурних думок про програш.

- Вам знадобляться вечірні сукні, – містер Вуд знову глянув на мене.

Цікаво, він зрозумів, що наш із Мар’яною двобій за місце у «ЗЗ» вже розпочався?

- Але я не брала зі собою нічого, крім джинсів і футболок! – раптом запротестувала моя конкурентка, а потім прикусила язика, зрозумівши, що ляпнула дурницю.

- Думаю, ми зможемо взяти щось у прокаті, – розважливо сказала я, не приховуючи задоволеної посмішки, яку викликала у мене недалекоглядність суперниці.

- Я допоможу вам із вбранням, – втрутився Джозеф. - У мене в місті є хороші знайомі, що мають власний невеличкий магазин. Впевнений, ви зможете там щось собі підібрати.

Ми з Мар’яною перезирнулися. І у кожної в погляді була недовіра.

- Ото місцеві старі товстосуми будуть завтра мені заздрити, - замріяно протягнув містер Вуд, намагаючись розрядити обстановку.

- Чому? – зацікавлено запитала моя суперниця, кокетливо намотавши на пальчик пасмо волосся, що лягло їй на плече.

- Як це чому? Я прийду на бенкет із двома чарівними леді! - задоволено відповів Джозеф.

Від почутого у мене відняло дар мови. Мар’яна теж помітно напружилася.
- Та жартую я, - Джо почав реготати. - Ви занадто довірливі, дівчата. Це недобре! Інколи люди обманюють, особливо у нашому колі, і, якщо будете їм так сліпо вірити, потім буде дуже боляче.

Мар’яна усміхнулася на всі тридцять два:

- Знаєте, я дуже важко заводжу нові знайомства! Як ви казали: у наш час люди дуже підступні.

Дівчина знову увімкнула «дурепу». Цього разу я була їй за це вдячна, бо у самої на очі накотилися сльози. Зовсім невчасно пригадався нещодавній розрив стосунків. Я спробувала непомітно промокнути паперовою серветкою сльозинку, що саме скотилася по щоці.
- Що ж. Бачу, Оксана вже на власному досвіді переконалася у недобропорядності людей.

Містер Вуд таки помітив зміну мого настрою.

- Вибачте, – схлипнула я.
- Ну-ну, що ти? Тобі немає за що вибачатись, Оксано. Це я повівся, як безтактний стариган. Я не хотів тебе образити!
- Все гаразд, - знову схлипнула я.
- Ось, візьми, - Джозеф простягнув мереживну хустинку.