Мрії Здійснюються Частина перша . Пролог

Присвячується моїм батькам: Ярославу Івановичу та Галині Іванівні .Дякую за ваші тепло та ласку і за те що ви завжди поряд .Люблю вас ..

Мрії Здійснюються

Частина перша

Не бійся знову в когось закохатись, дочекайся, поки хто-небудь дасть знак, і під колишнім життям буде підведена риска!
з фільму «P.S. Я кохаю тебе»

Я ніколи не вважала себе особливою. Завжди дивилася правді в очі. Знала, що я звичайна, пересічна дівчина, із непримітною зовнішністю та звичайними вміннями. Я жила простим життям, не чекаючи якогось дива чи принца на білому коні. Як кожна дівчинка, раділа новій ляльці та сильно засмучувалась, якщо пропускала черговий випуск улюблених мультиків. Єдине, що вирізняло мене
з-поміж однолітків, - моя мрія! У 6 років я отримала в подарунок свій перший перукарський набір і зрозуміла, що в майбутньому хочу займатись саме цим. Я дуже любила робити людей красивими, змінювати їхню зовнішність та бачити, як їхні очі випромінюють радість – радість, яку подарувала їм я. Закінчивши дев’ять класів середньої школи, я вмовила батьків віддати мене у коледж, де навчали перукарської справи. Наш маленький навчальний салон був для мене раєм. Я проводила там довгі години, тренуючись на перуках, вигадувала нові стрижки та зачіски. А мої однокурсниці тим часом бігали на побачення з хлопцями. Всі викладачі були мною задоволені і одноголосно стверджували, що у мене велике майбутнє. Так і з’явилась моя заповітна мрія – стати членом команди найпрестижнішого у Європі салону краси «Золота Зірка» (надалі «ЗЗ» ). Кожен мій ранок починався із фантазії, у якій я обслуговую постійну клієнтку цього закладу. І якось увечері, гортаючи інтернет-статті про власницю салонів «ЗЗ» (на той час салонів уже було три) - Наталі Рікман, - я дала собі слово, що колись бодай відвідаю один із них. Два роки навчання пролетіли непомітно. Я закінчила коледж із відзнакою, та, як би не було прикро, жоден із престижних салонів краси не хотів брати на роботу новачка. Усі вимагали досвіду роботи. Діватись було нікуди. Зціпивши зуби, я влаштувалася у місцеву маленьку перукарню, клієнти якої не замовляли нічого, окрім хімічної завивки та каскадної стрижки. Я їздила на всі можливі конкурси з надією, що мене помітить хтось з провідних стилістів. Все було марно. Хотілося кричати від відчаю, що моя мрія віддаляється від мене кілометровими кроками. Щоб не впадати у відчай, я спробувала переключитись з роботи на стосунки, які на той час уже тривали майже півроку. Та, здається, доля вирішила добряче мене випробувати, перед тим як зробити щасливою...