Нічні оновлення

Навколо суцільна темрява. Він стоїть? Лежить? Падає? Не зрозуміло.

Страшно.

— Агов, ти чого? Та прокинься вже!

Макс відчув, як хтось безпощадно штурхає його в бік. Хлопець сів на своєму ліжку.

— Що… сталося?

— Ну нарешті! Ти так кричав уві сні, — чи не вперше він побачив в очах сестри тривогу за нього. Макс був не в тому стані, аби реагувати на подібні сентименти, але все ж щось ледь помітне, але тепле стрепенулося глибоко всередині.

— Марин, як померли наші батьки? — почула жінка замість пояснень щодо його стану.

— Що за питання? — явне роздратування в голосі. — Ти ж знаєш. Автокатастрофа.

— Я не про те. Що було в той день перед нею?

— Що?! Та нічого не було. День був. Звичайний день.

— І нічого особливого не відбувалося?

— Ні, — коротко і різко. — Спи вже. Бо ні сам не виспишся, ні мені не даси.

Марина голосніше, ніж варто було, ляснула дверима. Вона не могла сказати йому. Як зізнатися в тому, що вона відібрала у нього… у них маму і тата? Як остання дурепа помчала серед ночі за Колькою. А батьки за нею.

Жінка задумалася. Їй завжди тяжко було переживати зимові свята. Біль і почуття провини дерли на шмаття щороку. Але Макс завжди лишався спокійним. Відносно. Його власний мозок попіклувався про нього і стер всі спогади про смерть батьків. Невже він почав згадувати?

«Та ні, навряд! — подумки заспокоїла себе. — Просто кошмар і не більше. Головне не ляпнути випадково зайвого і все минеться».

Марина розбила себе, але має вберегти брата. Після тої аварії вона ніби заборонила собі бути близькою з ним, підсвідомо вирішивши, що не має на це права після того, що зробила. Але дозволити Максу проходити ті ж кола пекла провини вона тим паче не має права! А саме так і буде, якщо вона проговориться.

Але це вже було непотрібно. Спогади один за одним вливалися в його голову, поки сльози витікали з очей. Він тоді був зовсім маленьким, коли побачив запухле заплакане обличчя сестри. Вона благала свого маленького братика відімкнути двері, коли батьки заснуть. І Макс зробив це.

«Спогади в нього про бабусю і Новий рік, — подумки гарчав на самого себе. — Ялинку він хоче. Іграшки! Як ти міг забути? Ти не маєш права на новий рік!».

Макс метнувся до ялинки й з усієї сили ударив по ній так, що та влетіла в стіну навпроти. Гілочки позагиналися і ще дужче обсипалися. Кульки позлітали, але не розбилися.

Жодна. Скляна. Кулька.

— Та якого дідька?!

Хлопець опустився на підлогу і почав збирати кульки, закидаючи їх в дерев’яний ящичок. Лише закінчивши він усвідомив, що з ними ще дещо не так. Схопив ажурну коробку і витрусив іграшки на ліжко. Так і є. На різноколірних кульках, які ще ввечері були однотонними з’явилися малюнки. Макс взявся роздивлятися їх уважніше і почав впізнавати знайомі картини. Це буквально маленькі копії частини величезних куль з його сну. Втім одна таки залишилася без нічного оновлення. Жовта.

Хлопець пригадав, як йому здалося, що в кімнаті мерехтить гірлянда, а потім — як уві сні з’являвся малюнок на іграшці, що гналася за ним. Збіг був занадто очевидним, аби його ігнорувати.

От тільки як це пояснити?..

У нього не було сил щось обдумувати. Тому він просто поскладав кульки назад до коробки, яку поставив на стіл, і ліг спати.