Ти наснилась менi

   Марк схопився з ліжка і став швидко збиратись на роботу. Пальто він одягав на ходу, застрибуючи в ліфт. Марк був як еквілібрист, він демонстрував чудеса вправності, просовуючи руки в рукава, тримаючи портфель під пахвою. Сусід зверху дядько Вітя посміхався, дивлячись на цю віртуозну майстерність одягання. Що дядько Вітя міг знати?! Він не вчився в інституті, як Марк. Всі студенти, як відомо, відрізняються кмітливістю, вмінням з гідністю виходити з будь-яких ситуацій... і, взагалі, вони відрізняються кмітливістю. Природно! Тільки дуже спритний студент умудриться здати іспит, нічого не знаючи при цьому. Це вам може підтвердити будь-який студент, який опинився в подібній ситуації. Але кмітливість і винахідливість, як відомо рятують з будь-яких нестандартних і важких випадків.

   Марк запізнився на роботу на три години  і отримав догану від свого начальника. Але Марк не дуже розсердився на шефа, бо розумів, що сам був у всьому винний. Марк цілий день намагався надолужити пропущений час. Після роботи, втомлений, але щасливий, він повертався додому. Дорогою він зайшов в супермаркет і купив харчів, бо вдома вже скінчились хліб, молоко та сосиски, які він любив їсти на сніданок. Вже вдома, сидячи на дивані перед телевізором з пляшкою пива в одній руці і з пачкою картопляних чіпсів в другій руці, Марк згадав нічний дзвінок. Спогади про Дарину були приємними і хвилюючими...

   Вона подзвонила йому ще. Несподiвано вона запропонувала Марку зустрiтися з ним.

   - Де?! - майже закричав він, почувши те, що вона сказала. - Дарино, де ми зустрінемось з вами?

   - В комп'ютерному клубi, "Портал", де ми зустрiлись вперше.

   - Чому саме там, а не в кафе? - запитав Марк. 

   - Ви будете здивованi, але менi в клубi бiльш подобаэться. Там бiльш iнтимна атмосфера, менше людей, нiж в кафе. 

   - Дарино, ви когось боїтесь? - здогадався Марк.

   - Так.

   - У вас є вороги?

   - Це не телефонна розмова...

   - Зрозумiло...

   Вони зустрiлись через годину. Вона була дуже збентежена.

   - Дарино, що трапилось?

   - Вiн переслiдує мене.

   - Хто вiн?

   - Мiй прихильник. Він дуже наполегливий...

   - Який нахаба! - вигукнув Марк. Він був дуже сердитий на невідомого прихильника Дарини.

   - Вiн стежить за мною, за кожним моїм кроком... Вiн знає про мене все, навiть те, чого я сама про себе не знаю.

   - Як його звати? - з ревністю в голосі запитав Марк.

   - Геймер.

   - Це певне його не справжнє iм'я?

   - Мабуть. Я теж так думаю...

   - Де ви з ним познайомились? 

   - В соцмережi... Вiн сам на мене вийшов, запросився у друзi...

   - А ви, Дарино, погодились записати цього Геймера до складу своiх друзiв? - iронiчно запитав Марк. В його голосi почулись нотки ревнощiв i докору.

   - Але так всi роблять, - сказала Дарина. Вона була дуже блiда i схвильована.

   Марк зрозумiв, що даремно її ображає.

   - Пробачте, Дарино, я неправий. Я не повинен вас нi в чому докоряти.

   - Марку, я хочу, щоб ви менi допомогли позбавитись цього переслiдування.

    - Дарино, я обов'язково тобi допоможу. Ти подобаєшся менi... Ти наснилась менi учора,  - сказав він досить бурхливо. Марк схопив Дарину за руки, зазирнув в її очi. - Ти віреш мені, Дарино? Я допоможу тобі! Мені здається, я втратив голову через тебе...

   Вона була здивована його зiзнанням, щирими словами. Їй було добре поруч з ним. Дарина посмiхнулась Марку. Вiн притягнув її голову до своїх грудей, почав гладити рукою по волоссю. Раптом вона вирвалась з його рук.

   - Нi... Не треба всього цього! Менi здається, що вiн зараз слiдкує за нами! Я вiдчуваю це, я навчилась вiдчувати його присутнiсть...

   - Це якась маячня! Цього просто не може бути!

   - Марку, ти його не знаєш! Він завжди знаходиться десь поблизу від мене... Він все, абсолютно все, знає про мене...

   - Цього не може бути!

   - Але це так! - сказала вона і почала озиратися навколо себе. Дарина тремтіла від страху.

   Здавалось, ця паранойя передавалась й Марку. Вiн почав озиратись по сторонах. Але нiчого пiдозрiлого не пoмiтив. В цю мить в клубi було небагато людей, всi, здавалось, були зайнятi бiля своїх мониторiв. Адмiнiстратор, чергувавший в клубi, не звертав на них нiякоi уваги. Марк уважно придивився до адмiна, йому здалось, що вiн десь бачив уже цього рудого хлопця. Марк пригадав, що це той хлопець, з яким вiн зiштовхнувся в дверях, коли кинувся наздоганяти Дарину.

   - Марку, пiшли краше звiдси... Може на вулицi я скорiше заспокоюсь.

   - Ходімо, Дарино, - сказав Марк. Він взяв її за руку.

   Вони вийшли з клубу та покрокували вздовж проспекту. Дарина виглядала дуже пригнiченою. Її сумний настрiй передавався йому. Марк хотiв розважити Дарину. Вiн згадав, як йому вночi вона подзвонила вперше, який він був тоді здивований. Спочатку трохи розлючений, потім вже більш адекватний, зацікавлений в цій розмові. Зараз вiн був абсолютно впевнений, що Дарина подзвонила йому не просто так. Він згадав її голос. коли вперше почув її. Той ніжний мелодійний голос хвилював його, збуджував фантазії щодо неї, забути це неможливо. Вiн посмiхнувся до неi:

   - Дарино, чому ти подзвонила менi?

   - Коли?

   - Вночi.

   - Сама не знаю... Чесно кажучи, я не дуже смілива у відносинах, і перший крок у відносинах роблю не я...

   - Але як ти дiзналась мiй номер телефону?

   - Ти будеш смiятись з мене, Марку, а может навiть сердитися на мене, я побачила номер твоего телефону, коли ти вiдправляв своего електронного листа.

   - Дарино, i ти вирiшила подзвонити менi?

   - Так. Я бачила, як ти бiг за моїм автобусом.

   - О, це був ще той марафон! Я так швидко не бiгав зi школи... Я боявся, що бiльше не зустрiну тебе. Ти так менi сподобалась, Дарино.