26

Розділ 26.

Стоїмо втрьох в одному з пологових будинків міста, у дитячому відділенні. Перед нами палата зі скляною стіною, за якою маленьке диво мирно посапує в величезній кисневій масці. Повітря насичене запахом стерильності, і все довкола здається тихішим, ніж зазвичай.

— Яка лапочка… — шепочу, не відводячи погляду від немовляти.

— Так, красуня, — гордо вимовляє Ковальов-старший, — уся в маму.

Мій хлопець, що стоїть поруч, посміхається, ховаючи за усмішкою зворушення:

— Тату, а ми з Мишком що, такі вже страшненькі в тебе?

Чоловік сміється щиро й тепло, так, як сміються тільки люди, що відчувають безмежне щастя.

— Не вигадуй! У моїй сім’ї всі діти гарні, — каже він, обіймаючи сина за плечі. — Тому що ні в кого більше немає такої чудової мами, як у вас!

Його голос тремтить від радості. За склом дитинка злегка ворушить ручкою, наче вітається зі своїм батьком. Ми з Женею переглядаємось, і я відчуваю, як у грудях стискає ніжність.

— Ходімо, — тихо кажу. — Нехай побуде з донечкою.

Непомітно відходимо, беремося за руки й прямуємо до виходу. У коридорі чути легкий гул лікарні, а в серці тиша й дивне відчуття гармонії. Повільним і розміреним кроком йдемо до машини темною, освічуваною ліхтарями, зимовою алеєю лікарняного парку. Надворі падає легкий сніг, і мені здається, що кожна його пушинка — це маленьке побажання щастя для тієї дівчинки за склом. Біля нашого авто беру свого супутника під лікоть і кладу голову йому на плече.

— А у нас буде така крихта?.. — питаю пошепки.

— Звичайно, буде, Настя, — обіймає мене, — як тільки закінчимо універ, одразу зіграємо гучне, красиве весілля, щоб усі друзі зібралися. Потім збудуємо кар'єру… А далі вже й про діточок подумаємо.

Цілує мене в ніс, від чого я його смішно морщу і, розвернувшись до коханого обличчям, повільно тягнуся до його губ. Світ навколо завмирає, навіть гомін натовпу, святкові вигуки: «З Новим роком!» і сміх компаній, що проходять повз, здаються далекими. Є тільки ми двоє, загорнуті в зимову ніч, у тепло наших почуттів.

— Поїхали додому? Все-таки на вулиці холодно, — дбайливо пропонує.

— А дядько Микола? — тремчу, щільніше загортаючись у свій пуховик.

— Він тепер три дні тут просидить, — посміхається. — І над братом, і наді мною так само колись стояв, не відходив ні на крок.

— То він і ночуватиме тут? — хвилююсь за новоспеченого татуся.

— Ні, просто часто відвідуватиме маму з сестричкою. На сто відсотків впевнений, що він зніме номер у найближчому готелі та оселиться там, щоб лише трохи поспати, поїсти та знову прийти подивитися на доньку. Мама казала, що жодні вмовляння на нього не діють, все одно буде весь день з нею та малечею.

— Добре, тільки завтра ми теж відвідаємо їх, — злегка торкаюся куточка його губ.

— Обов'язково, — погоджується, підходячи до батьківської машини, ключі від якої той віддав йому відразу, як тільки ми приїхали до пологового будинку. — А зараз сідай в середину, погріємося і дочекаємось дядька Григорія. Зателефонуй татові й скажи, хай вже забере нас звідси.

Ми вмощуємося в салоні, і тепло поволі огортає нас. З вікна видно, як падає лапатий сніг, тихо вкриваючи вулицю білим мереживом, що світиться вуличним світлом. Коханий бере мою руку, стискає пальці тепло та впевнено, так, ніби обіцяє щось важливе, що не потребує слів. І я відчуваю спокій.

— Знаєш, я ніколи не думала, що щастя може бути таким простим. От просто сидіти поруч і розуміти, що все правильно.

— Тому що ми з тобою — команда. Може, не все буде легко, але я вірю, що ми впораємось, — відповідає, цілуючи мене в скроню.

Притуляюся до нього ближче і думаю про нас, про ту крихітку за склом, про випуск, університет і наше весілля, про все, що ще попереду. Бо поряд людина, яка дивиться на мене так, ніби весь світ поміщається в одному погляді. І в ту мить, коли за вікном ледь чутно вибухає новорічний салют, я розумію, що майбутнє починається просто зараз…

Ось і завершилася ця ніжна історія про двох дівчаток чудовим хепієндом. Попереду на кожну з них очікує ще безліч пригод, важливих досягнень і дуже багато цікавого. Але на цю мить вони залишаються щасливими, нехай так буде і надалі). Мої любі читачки, хто ще не підписався на мою сторінку, зробить це, щоб не пропустити повідомлення про вихід новинок. На вас очікує перед святами сюрприз — різдвяна історія "Наречена для Санти").