24

Розділ 24.

Після нашого спільного танцю вечір перестає бути танцювальним та перетворюється на просту розважальну вечірку з веселими конкурсами та іграми. Опівночі весь натовп вискакує на мороз, щоб спостерігати, як місто освітлюється тисячами вогнів феєрверків. Наш хореограф під шумок відводить мене від усіх і веде на балкон, який також оформлений у стилі зимової казки. Вхід на нього прикривають тонкі фіранки холодних кольорів, а на балконі в'ються плющі, вкриті штучним снігом. Він підводить мене ближче до вікна і трохи, боячись злякати, обіймає. Знизу чути голоси, сміх і музику, але тут лише ми двоє й нічне місто, що сяє вогнями. Кладу свою долоню поверх його, спочатку стоїмо мовчки, дивлячись на небо, доки воно не вибухає від першого залпу салюту і раптом розквітають над дахами будинків яскраві вогняні квіти. Здригаюся разом зі звуком і завмираю, він обіймає ще сильніше і притягує до себе. Повільно повертаюсь до нього, його очі віддзеркалюють барви неба.

— Красиво, правда? — запитую, не відводячи від нього погляду.

— Дуже, — відповідає, але дивиться зовсім не на небо.

Відчуваю цей погляд і на мить розгублююся. Серце починає битися швидше.

— Таню, є дещо, що я хотів тобі сказати… — він робить паузу, шукаючи слова. — Я давно відчуваю, що ти для мене більше, ніж просто учасниця групи, більше, ніж подруга. Ти — людина, яку я не хочу втратити. Цю вечірку, феєрверк, це все я влаштував для тебе…

— Вітю… — мій подих зривається.

Я не очікувала цього, хоча десь у глибині душі завжди мріяла почути подібні слова.

— Дозволь мені бути поруч. Ти будеш моєю дівчиною?

Він бере мою руку у свою і пронизливо дивиться в обличчя. Мить тягнеться вічність. Бачу в його очах щирість, тепло й трохи хвилювання та відчуваю, як у грудях розквітає щастя.

— Так, — нарешті вимовляю, і на обличчі з’являється усмішка. — Я згодна.

Він не стримується й нахиляється ближче та під звук чергового залпу не витримує і цілує мене. У небі вибухає новий яскравий салют, освітлюючи наші силуети. Цей перший поцілунок, немов печатка обіцянки: берегти одне одного, йти поруч, будувати спільні мрії.

— Здається, новий рік починається саме так, як треба, — щасливо посміхаюся й притуляюся до нього ближче.

— Це тільки початок. У нас попереду ще стільки всього, — в його голосі чути впевненість.

У небі розквітають вогняні квіти, немов самі зорі святкують наше з'єднання. Ніби доля малює для нас щасливу картину. У цей момент відчуваю, що майбутнє відкривається перед нами світлою дорогою. Там — нові пісні й сцени, мандрівки й вечори, підтримка одне одного в складні хвилини й маленькі радощі щодня. Заплющую очі, вдихаючи морозне повітря й запах його парфумів, і вірю: це буде історія з найкращим продовженням. А цей новий рік згодом запам'ятається на все життя, тому що саме він перевернув всі мої стійкі принципи й пріоритети з ніг на голову.

************************

Нас разом із батьком покликали на Новорічне свято до Ковальових, здається, інакше обставини й не могли скластися. Вирішили, так би мовити, відзначити, об'єднавшись в одну велику родину. Ще зовсім недавно Женя тільки з'явився в моєму житті, але непомітно пролетіли місяці, принісши за собою міцні почуття нашого взаємного кохання. Проблем щодо вибору вечірнього вбрання у мене не було, в принципі, як і з подарунками. Я давно вже все приготувала, подбавши не лише про тата, а й про батьків свого коханого.

          Ближче до вечора приготувавши пару салатів, щоб від себе теж щось поставити на святковий стіл, збираюся подарувати татові подарунок раніше за інших. Але він мене випереджає. Поки розглядаю себе у дзеркалі, у двері моєї кімнати стукають.

— Анастасія, до тебе можна? — заглядаючи, питає.

— Звичайно, заходь.

Він входить, тримаючи в руках оксамитову коробочку синього кольору.

— Може, я поспішаю з подарунком, але я хочу, щоб ти отримала його зараз, — бачу, що він помітно нервує, хоча раніше такого за ним не помічала. — Нам з твоєю матір'ю було стільки ж, скільки вам зараз із Женею. Ми закохалися так само несподівано та сильно, як ви…

— Ти раніше ніколи про це не говорив…

Тема про те, як і коли познайомилися батьки, не порушувалася у нашому домі. Я була ще маленька, коли від нього пішла дружина. Весь цей час він був і мамою, і татом для мене. Про неї він не дозволяв згадувати, немає її й все. Але я відчувала, що сам він продовжує її кохати та пам'ятати.

— Це каблучка… я подарував їй, коли ми відзначали Новий рік… тоді я зробив їй пропозицію, — починає він, запинаючись у словах. — Коли вона… пішла, залишила її та написала у листі, щоб я віддав тобі. Бачу, що твій обранець, справді, добрий і помічаю, як він дивиться на тебе, як ти дивишся на нього… Доню, я вирішив, що тепер вона твоя…

Відкриває футляр і простягає мені. У ньому лежить золота прикраса із синім топазом і я мимоволі охаю від захоплення, така вона гарна.

— Дякую, — обіймаю його, проронивши пару великих сльозинок з очей.

Про матір він ніколи не розповідав, створив атмосферу, в якій і без неї нам було добре вдвох. Бабуся та дідусь по батькові, живуть в іншому місті, іноді приїжджають до нас на Різдво, але останнім часом вкрай рідко. З батьками мами він порвав усі зв'язки, вирішивши, що здебільшого винні вони, бо були проти їхнього шлюбу. Взагалі, сама по собі історія її втечі вкрита мороком. Просто одного разу вона пішла, залишивши на столі записку для того, щоб її ніхто не шукав. Її родичі, звичайно ж, зчинили тривогу, але ніхто не знав, куди вона поїхала і чому так несподівано.

— Знаєш, у мене теж для тебе є подарунок, — підходжу до шафи та дістаю практично таких розмірів коробочку тільки з чорного оксамиту.

У ній лежить наручний годинник у діловому стилі. Я сама заробила, ми з моїм хлопцем після школи роздавали біля метро рекламні буклети. Допомагаю татові одягнути його на руку, після чого він розціловує мене в обидві щоки.