23

Розділ 23.

Замовляю таксі, щоб навести фурор своєю появою на корпоративному вечорі. Поверх своєї карколомної сукні накидаю мамин чорний норковий кожушок, і, цокаючи підборами фірмових чобіт, застрибую в машину, яка на мене чекає біля під'їзду. Таксист, незважаючи на вмовляння, не бере з мене жодної копійки, пояснюючи тим, що це подарунок для гарної дівчини. Рідна студія зустрічає яскравою, як зірки, гірляндою та галасливою заводною музикою. Заходжу в хол, організатори пропонують мені чорну карнавальну маску на пів обличчя із драпованою чорною вуаллю. Акуратно, не зіпсувавши зачіски, зав'язую стрічки на потилиці й перетворююся на чарівну незнайомку у червоній вечірній сукні. Підіймаюся загадково освітленими сходами, прикрашеними, немов зимовий парк, справжніми деревами з сухими гілками та старовинними ліхтарями.

          Зал, де відбувається новорічний вечір, приємно дивує. Посередині маса вільного місця, а по краях у два ряди стоять невеликі столики, сервіровані на дві особи. В інтер'єрі є та ж тематика, що на сходах, все це схоже на зимову казку. У залі вже присутня достатня кількість народу, офіціанти розносять шампанське, а діджей Федір чаклує над своєю апаратурою, видаючи ту запальну музику.

          Взявши келих шампанського, поглядом шукаю постать однієї молодої людини. Чи він загубився в натовпі, чи ще не приїхав на вечір, не можу знайти його серед цього галасливого свята. Починає грати якась спокійна мелодія, і хлопці (до речі, теж у масках, щоправда, однакових) відразу розбрідаються запрошувати дівчат на повільний танець. Повільно погойдуючись у такт музиці, звукорежисер танцює з брюнеткою в сапфіровій сукні поряд зі своїм діджейським обладнанням. Розглядаю закружених у танці, намагаючись когось впізнати та не помічаю, як до мене підходить кавалер. Придивившись уважно, впізнаю у ньому одного з учасників нашої групи. Вигляд в нього, як у актора на червоній килимовій доріжці. Чорні штани, бордова сорочка, розстебнутий піджак і, звичайно, маска, тільки, мабуть, для хлопців вони стандартні.

— Привіт, Таню. Потанцюємо?

— Погана з мене конспіраторка, якщо ти відразу дізнався, — трохи засмучуюсь.

— Просто я тебе в холі бачив ще до того, як взяла маску, — посміхається.

Не встигаю нічого відповісти, як він забирає у мене майже порожній келих і веде до центру зали, де ми починаємо кружляти у повільному танці. Він настільки галантний, наскільки це взагалі можливо. Руки тримає ні близькою, ні на далекому відстані.

— Як тобі сьогоднішній вечір? — цікавиться.

— Все круто, — відповідаю, помічаючи ще одного хлопця, одягненого так само.

Несподівано мій партнер різко розвертає мене і залишає на тому місці, звідки повів танцювати. Нічого не розумію спочатку, мабуть, несподіванка його дій застає мене зненацька. Разом з ним одночасно роблять те саме й інші хлопці зі своїми партнерками. Здивуванню, так однаково і різко залишених дівчат, немає меж.

*********************

Разом із двома іншими хлопцями, вставши в шаховому порядку посередині зали, начіплюю капелюх на очі. Позаду нас висвітлює прожектор, через що обличчя неможливо розглянути. Звучить заводний хіп-хоп, і ми починаємо свій танець. Збоку, напевно, неймовірно дивитися на нашу майстерність та хореографію, ми ніби порушуємо всі закони гравітації, літаючи та стрибаючи так високо, наскільки це можливо. До нас приєднуються ще двоє, і наша загальна швидкість і синхронність у рухах настільки велика, що здається, ніби це одна людина робить усі рухи. Потім до нашої групи приєднуються ще кілька таких же одягнених як ми, хлопців, і ми всі разом (благо зал за розмірами дозволяє) відбиваємо чечітку, змішуємо її з хіп-хопом і виробляємо купу акробатичних рухів, на які не всі дівчата, напевно, здатні. Коли музика закінчується, скинувши капелюхи, жбурляємо їх, як літаючи тарілки. Усі глядачі ляскають, а найуміліші свистять нам. Узявши мікрофон із діджейського столу, як директор студії, починаю свою святкову промову:

— З Новорічним святом, всіх! Ви бачили зараз нашу команду, що повністю складається з танцюристів чоловічої статі, так, дівчатка, не ображайтеся на нас, ми зібралися, щоб привітати вас, так би мовити, всім нашим чоловічим колективом! Цей рік приніс нам купу сюрпризів, багато з них вам пощастило самим особисто бачити, але ми, поставивши собі за мету, рвалися і продовжуємо рватися до перемоги! Я впевнений, що з такими талановитими дівчатами та анітрохи не менш талановитими хлопцями, ми візьмемо нарешті кубок «Фрі Степу», який пройде цього літа!

Натовп аплодує та вигукує: «так, ми всіх зробимо». Це конкурс, до якого ми готуємось. Він проходить щоліта, в як найбільш зручну пору року для танців. Нинішній рік є ювілейним. Тому важливість перемоги саме в цей час відіграє чимало значущу роль. Ті, хто виграв, отримають кубок переможця, можливість розкрутки за кордоном, купу грошей і дозвіл на будівництво власної студії. Відповідно, такий шанс випадає не завжди, тому за нього мріє вхопитися будь-яка танцювальна група.

— Ну, що, Федю?! Не дамо нудьгувати нашим дамам?! — звертаюся до нього, — врубай музику!

Акустична команда, яка сьогодні працює на цього генія мікрофонів та звуку, розташувала всюди купу колонок та сабвуферів так, щоб максимально зробити ефект присутності музики у всьому приміщенні. І ось на всю залу вже ллється мелодія танго. Тільки вона з усілякими діджейськими примочками, що безсумнівно піддає спеку в танець. У центр довільного танцмайданчика починають стікатися пари, в основному це ті самі хлопці в однакових костюмах та дівчата з танцювальної команди. Відразу знаходжу очима ту, на яку з таким нетерпінням чекав сьогодні. Я ще у вікно побачив Тетяну, тому по червоній сукні одразу впізнав її в масці.

          Вже давно перестав заперечувати самому собі, що покохав гарну та милу солістку. Ще ніколи не був у такому безвиході. Зазвичай, я легко домагався розташування будь-якої дівчини, а до цієї — зовсім не маю поняття, який підхід використовувати. Сподіваюся, що цієї новорічної ночі, Санта зробить мені подарунок і перетворить її увагу до мене, яку я безсумнівно помітив, на щось більше, ніж просто симпатія.