22

Розділ 22.

За всією суєтою із тренуваннями не помічаю, як швидко пролетів грудень. Скоро вже закінчу школу, але ще не вирішила куди потім піду вчитися. Батьки постійно сперечаються, мама проти, щоб я теж вивчилася на банкіра, а от тато наполягає на цьому. І з цього приводу останнім часом сварок у сім'ї побільшало, але в студії все це забувається. Вирішаю поки що не говорити їм, про те, де пропадаю стільки часу. Запрошу їх на свій перший громадський виступ, де буде купа народу і, можливо, журналісти з телебачення. Попереду також змагання, які відбудуться на початку літа. Наближається Новий Рік, і я збираюся піти на свято, яке влаштує директор студії для своїх улюблених зірочок. Вся група в захваті, його витівка про проведення власної новорічної вечірки влаштовує всіх.

          Сьогодні весь день ходжу магазинами та намагаюся підібрати сукню для урочистостей на честь Нового року. Я завжди досить ретельно ставлюся до вибору будь-якого вбрання, чи то для дня народження, чи будь-якого іншого свята. Обходжу два величезні торгові центри й жодна сукня не викликає у мене ніякого фурору. Вони всі здаються мені занадто відкритими, то занадто простими. Остання взагалі виглядала, як тюль з воланами. Шукаю щось таке, що з першого погляду сподобається, але на моє засмучення так не відбувається. З пониклими плечима йду додому, штовхаючи камінці, що потрапляли під ноги. Через пару будинків доходжу до ательє, яке скоро закриється, тому що оренда для господині надто дорога, а клієнти заходять до неї не часто. Збираюся спробувати успіх востаннє, вирішивши, якщо не вийде зараз, то й вечірки ніякої в мене не буде.

— Дівчина, хочете зробити замовлення? Я із задоволенням прийму свого останнього клієнта на цьому місці, — посміхається мені жінка.

Мабуть, помітила, що я якась сумна і не хотіла залишати мене у Новий рік із таким настроєм.

— Мені потрібна сукня, але я бачу, Ви запакували всі речі, а я вам, можливо, завадила, вибачте… — розвертаюся, щоб піти, але вона зупиняє мене.

— Хочу, щоб Ви стали моєю останньою клієнткою тут, прошу, не відмовляйте. Як до Вас звертатись? Давайте, я допоможу з вибором.

— Мене звуть Таня. Навіть не знаю, чого хочу… обійшла стільки магазинів і нічого не сподобалося…

— Можливо, справа у кольорі? Сукні яких кольорів ти частіше вибирала? — переходить на «ти».

— Часто це були золоті, ну або чорні, іноді сірі…

— Ти хотіла стати на цій новорічній вечірці або ялинковою кулькою, або кажаном? — посміхається і я сміюся у відповідь, знизуючи плечима.

— А пробувала червоний колір? Ну, тобто червоні сукні приміряла? Річ у тім, що ти вибирала кольори сяйва або навпаки темряви. Ти явно відзначишся від усіх, якщо не сяятимеш, а горітимеш. Червоний тобі справді підійде.

— Мені здається, буде надто зухвало…

— Зараз подивимося, — підморгує і видаляється кудись.

Через пару хвилин виходить із двома сукнями, вже запакованими в чохли.

— Ось, поглянь, — розпакувавши, показує їх, — вони були пошиті для однієї дівчини приблизно твоєї комплекції, але вона зателефонувала та скасувала замовлення. Думаю, вони чекали саме на тебе.

Вони просто дивовижні. Одна з них жовта з широким чорним поясом, але не вечірня, а друга червона з довгою спідницею і не менш довгим розрізом, що доходить приблизно до стегна. Збоку по вертикалі розташовується бант, який плавно перетворюється на ліф. Ось це й було те, що так наполегливо шукала. Я мало не застрибала від радості.

— Ну як? Будеш приміряти? — подає мені сукню.

Одягаю її, вона якраз мені за розміром. Стою в ступорі перед дзеркалом і не можу відірвати очей. Це просто шедевр найвищої моди. Викуповую обидві сукні, господиня віддає їх практично задарма, сказавши, що це її новорічний подарунок останньому клієнту. Задоволена йду додому і весь вечір, що залишився, перебуваю в ейфорії від такого шикарного придбання. Мені чомусь здається, що нашому директору неодмінно сподобається. Хоча навіщо я про це взагалі думаю!?