14

Розділ 14.

Наступного дня зустрічаю майбутню вокалістку у холі та веду на її першу репетицію. Хочу сам показати їй тут усе, більше не довіряючи секретареві. Провівши невелику екскурсію, заводжу її до апаратної, професійного приміщення для звукозапису. Ми зі звукорежисером розповідаємо їй про специфіку роботи та проводимо короткий інструктаж. Потім покопавшись на полиці столу, він простягає дівчині, що нічого не розуміє, текст з піснями, про що і повідомляє. Вона зніяковіло посміхається.

— Прошу, — заводжу її до самої кімнати звукозапису, — тут все просто. Це мікрофон, встановлений на спеціальній гумовій підставці, до нього не треба торкатися. Це не домашнє караоке і все тут професійне та дороге.

— Я зрозуміла, — різко відповідає і додає, — не тупа ж.

Мабуть, хоче нагрубити, але стримується. І, взагалі, у мене таке враження, що я її чомусь дратую. Простягаю їй навушники, вона бере їх до рук, кладе текст на підставку, і помітивши на стіні праворуч монітор, питає:

— А це навіщо?

— Я ж сказав, що тут все сучасне. Це для покращення роботи. Якщо Федя захоче додати щось, він просто надішле текст чи картинку сюди. Так швидше, — поясню спокійно. — Або можна дивитися свій кліп та під нього співати. У співаків свої примхи. Одягай навушники.

Вона в розгубленості все ж таки їх одягає і дивиться на звукорежисера, який знаходиться в контрольній кімнаті за стінами для звукоізоляції. Виходжу за двері та щільно зачиняю їх. Кілька хвилин ми перемовляємося між собою з Федором, потім повертаємося у її бік, вона явно нервує. Удвох усміхаємося їй підбадьорливо. Він одягає великі навушники, показує їй знак старту та починає маніпуляції над мікшерним пультом. У її вуха ллється знайома музика, вона дивиться на текст та посміхається. Ця пісня, мабуть, знайома всім. Спочатку збирається з духом, а потім зітхнувши, починає співати. Десь у середині пісні розслабляється, і співає вже від душі та серця. Перервавши пісню, звукорежисер у навушниках трохи приглушеним голосом каже:

— Молодчина. Тепер наступну пісню.

Ми вирішили поекспериментувати та запропонували їй нову композицію, зовсім їй не знайому. Вона взагалі не уявляє, як це співати. Поки Федя її підбадьорює у мікрофон, я весь час усміхаюся і не даю їй скиснути. Коли вона починає співати, вже на п'ятому слові він зупиняє музику.

— Після — «Просто я», зроби паузу. Чекай, я зараз надішлю текст із поправками на екран, і ти послухаєш пісню в оригіналі, — відключається і щось швидко натискає на пульті.

За хвилину, слухаючи цю пісню на виконання іншої дівчини, вона читає текст на правій стіні. А потім налаштувавшись на музику, заплющує очі та співає. Коли закінчуються останні акорди пісні й вона знімає навушники, ми за склом із задоволеними обличчями тиснемо один одному руки. Звукорежисер показує їй на навушники на своїй шиї та одягає їх, вона робить те саме.

— Ти супер! У тебе талант, де ти раніше була?! — починає її хвалити.

— Таня, зауваж, це я тебе потяг сюди. Я знав, що все вийде! — забравши в нього навушники, надягаю їх і звертаюся до неї. — Виходь звідти. На сьогодні репетицію закінчено.

Чи не стрибаючи від радості, вона знімає навушники та забігає до нас у кімнату.

— Вирішено! Ти співатимеш у нашій команді! — ствердно заявляю. — І не намагайся уникнути чи відмовитися!

Я одразу зрозумів, що в неї не аби які здібності. І вже вирішив, що саме її зірка має запалитись на черговому змаганні між танцювальними командами.

— Дякую, я старатимусь, — вона зніяковіло опускає очі.

Коли виходимо з апаратної в коридор, зупиняюся та повертаюся до неї.

— Тебе підвезти? — цікавлюся.

— Ні, дякую, мені тут недалеко. До завтра, — бентежиться.

Нічого не встигаю сказати на прощання, тому що на моїй шиї висне висока блондинка, з якою у мене стосунки, якщо це можна так назвати… Вона несподівано вирулила з-за рогу, я навіть її не побачив.

— Вітю, ти знайшов мені бек-вокалістку? Ти такий класний! Це вона? — помічає пасія мою супутницю. — Фігурка, нічого! Вона чудово виглядатиме з Євою на задньому плані.

— Ти не так все зрозуміла… Думаю, вона співатиме соло, — прибираю її руки зі своєї шиї та усуваюсь.

Перекладаю погляд на нову солістку нашої групи й бачу, як вона здивовано відкриває рот, але сказати нічого не може від звістки, що раптово звалилася на неї. Її очі блищать від щастя, думаю, що спрацюємось і знайдемо спільну мову. Сподіваюся, що не лише на репетиціях…